– Як ви гадаєте, чи можна оцінювати виведення Ху Цзіньтао із зали під час засідання як сигнал про підготовку до вторгнення на Тайвань? Адже його називають одним з основних противників силового вирішення питання.
– Навряд чи в тій ситуації є якась конспірологія. Я гадаю, що людині просто стало зле. Дехто з експертів каже, що в день, коли знято це відео, зранку була перша частина засідання, яка відбувалася без преси. Ху Цзіньтао там був присутній, і нічого особливого не сталось. Якщо була мета його прибрати, це могли б зробити тоді, без преси. Крім того, є свідчення, що був присутній і його син, обраний делегатом від провінційного містечка. Його ніхто не чіпав, він продовжував участь у засіданні. Із цих фактів випливає, що, вочевидь, це просто випадковість.
– Чи можна сказати, що новий склад ЦК КПК та Політбюро Сі Цзіньпін сформував під себе?
– Так і є. Туди потрапили всі лояльні до нього люди. В американській науковій літературі це називається «Нова чжецзянська армія». Це провінція, де Сі Цзіньпін у середині нульових років робив кар’єру. За час його перебування там провінція доволі успішно розвивалася, тому його помітили як успішного менеджера і стали просувати в центральний апарат. Так от, ці люди, яких він нині привів у ЦК, зростали кар’єрними сходами разом із ним у провінції. Окрім них, там є маленька група пов’язана з Ван Хуніном, який в КПК відповідає за ідеологію. Він раніше був університетським професором у Шанхаї, викладав марксистську теорію. Потім його просунули за партійною лінією в Пекін, і він почав займатися доктриною. Прогнозують, що під час третьої каденції Сі він залишиться відповідальним за цю сферу. Вана вважають авторитетом, і в нього є своя група підтримки, із якої він іще одну людину привів до Постійного комітету Політбюро. Тобто до семи членів цього органу потрапили він і ще один його ставленник. Ван зміг продемонструвати свою лояльність і залежність від Сі так, що в того не виникло жодних підозр, буцімто йому заважатимуть. У підсумку бачимо, що Центральний комітет насичують людьми Сі, які будуть слухняно виконувати його волю.
Читайте також: Китаю не продаємо: чому урядовці та канцлер ФРН сперечаються щодо продажу критичної інфраструктури Піднебесній
– Якою загалом стане політика КНР?
– На мою думку, у внутрішній політиці визначальною буде ідеологічна доктрина, із цієї причини й залишили Ван Хуніна в Постійному комітеті. Це свідчить про те, що для Сі дуже важливою є ідеологія. Нам здається, що це якийсь анахронізм, але люди, які за ним спостерігають, кажуть, що коли він піднімався кар’єрним сходинками, його завжди сповнювало відчуття, що партія втрачає вплив серед народу. Підставою цього є корупція та відсутність ідеологічної детермінанти в поведінці китайських чиновників найвищої ланки. І тому для нього ця ідеологічна складова – не порожній звук. Він постійно до неї повертається та насичує нею свою політику. Це не маоїзм, у нього власне бачення, ближче до традиційної китайської філософії. У цій ідеології найважливішою є спроба відновити авторитет партії шляхом вирівнювання економічної несправедливості в соціумі. Китайське суспільство дуже поляризувалося за період, коли економічне зростання відбувалося за допомогою ринкових механізмів, де основним рушієм була ефективність. І Сі обрав курс на відмову від ефективності як центрального концепту. Це означає, що він буде посилювати контроль за економікою та інтенсифікувати процес перерозподілу багатства в суспільстві. Загалом для цього є й об’єктивні причини, адже темпи зростання економіки падають, і в населення не з’являється додаткових доходів. Екстенсивна модель, яку раніше використовували для економічного зростання, дійшла до свої межі й потребує змін. Доки вони відбудуться, треба переконати населення, що все буде гаразд. Саме тому влада займатиметься перерозподілом багатств на користь бідніших верств.
– А в зовнішній політиці якими є основні геополітичні пріоритети Китаю?
– На міжнародній арені продовжуватиметься протистояння зі Сполученими Штатами, воно стане більш чітко вираженим. Раніше зовнішня політика Китаю засновувалася на принципі Ден Сяопіна, за яким треба приховувати свої переваги й видаватися слабшим, аби нікого не відлякувати. Тепер від цього відмовляються, і китайці будуть більш виражено декларувати свої наміри і амбіції щодо світового лідерства. Принаймні щодо перетворення на альтернативне ядро. І тут Сі запускає дві ініціативи. Одна називається «Global development initiative», вона спрямована на країни, що розвиваються. Тобто переполюсування світу спиратиметься на те, щоб перетягнути до своєї орбіти відносно слабко розвинуті країни. І китайці пропонуватимуть їм інвестиції, технологічний досвід, інженерні проєкти, інфраструктуру, чим будуть стимулювати їхнє зростання, не втручаючись при цьому в їхню політичну систему. У відповідь очікуватимуть наслідування зовнішньополітичної лінії, яку обиратиме Китай, щоб вони йшли за ним, як за США йдуть країни Західної Європи. Але відмінність полягає в тому, що країни Європи поділяють з США демократію та права людини як власні цінності, а от чи будуть інші народи усвідомлювати китайські цінності як свої? Я маю на увазі країни Африки, Азії і так далі. Радше ні. Але таким є план на найближче десятиліття. Стратегія – стати лідером країн, що розвиваються.
Читайте також: Die Welt: Президент Китаю дистанціюється від Путіна
І друга лінія – це «Global security initiative», тобто глобальна безпека. Вона буде спрямована на те, щоб стримувати просування Сполучених Штатів, обмежувати вплив західних країн і пропонувати іншим державам альтернативні гарантії їхньої безпеки. Як саме це виглядатиме – поки незрозуміло, але цікавий момент відбувся на самаркандському саміті ШОС (Шанхайської організації співробітництва. – Ред.). Тоді Сі надав Казахстану вербальні гарантії його територіальної недоторканності. Імовірно, це прояв цього нового підходу. Я думаю, він ще не оформлений як проєкт або пакт. Наразі це рамка, але для китайців це стандартна практика, коли спершу створюють рамку, а потім пропонують тим, хто хоче доєднатися, обирати прийнятний для себе формат у цій рамці. Ще одним важливим завданням Китаю буде не допустити формування антикитайських альянсів в Азії.
– Тобто не давати QUAD (чотиристоронній діалог з безпеки, до якого належать США, Індія, Японія та Австралія. – Ред.) перетворитися на дійсно серйозну організацію?
– Китайцям важливо не допустити долучення інших країн регіону до цього блоку.
– Чи варто очікувати, що китайська система всередині країни стане більш жорсткою та репресивною?
– Я думаю, вона рухається в цьому напрямку, але несвідомо. Наприклад, з’являються нові технології і стають на службу органам нагляду, контролю та безпеки. Спочатку уряд не ставить за мету ще більше закрутити гайки. Вони поступово посилюють один сегмент, другий, і так далі. На позір вдається краще виявляти злочини, які раніше були розповсюджені. І коли так відбувається, зсередини ці зміни видаються не радикальними, а виправданими, однак для зовнішніх спостерігачів це нагадує наступ на права людини. Китайці ж говорять, що вони росто вдосконалюють систему.
Читайте також: Казахстан між Китаєм та Росією
– Чи зміниться політика КНР щодо російсько-української війни?
– Китайці вважають свою позицію правильною та збалансованою. Їх не мучають жодні моральні сумніви щодо того, що вони не стали на бік правди. Вони обрали так звану золоту середину, для азійських народів це типово. І ще є моменти, пов’язані з розподілом сил у російсько-українській війні. Якщо Китай підтримає українців, вийде, що він опосередковано підтримує Сполучені Штати. А якщо КНР претендує на глобальне лідерство, на позиціонування себе як окремого альтернативного Штатам полюсу, то підтримувати американські дії для них – хибна стратегія. Це демонстрація своєї субординативності щодо Сполучених Штатів. Тому вони декларують зважений підхід, не оминаючи при цьому можливості кинути камінь у бік США. Китай стверджує, що коли Америка постачає в Україну зброю, вона навпаки роздмухує конфлікт, а не послаблює його. З другого боку, вони не можуть підтримати Росію, бо пов’язувати себе з Російською Федерацією означає компрометувати себе. І знов-таки, тоді у країн, що розвиваються, на лідерство серед яких хотів би претендувати Китай, виникне відчуття, що новому лідеру можна силою нав’язувати свої правила, свої підходи іншим народам. Звісно, в такому разі про лідерство серед цих країн уже не йтиметься. Тим паче, китайці не дуже раді тому, що Росія своїми вчинками просто намагається зламати чинний світовий порядок і нівелювати всі правила.
Китайська стратегія, на мою думку, полягає не в тому, щоб зламати наявний порядок, а щоб просто витіснити з нього Сполучені Штати й посісти їхнє місце. Загалом система світоустрою їх цілком влаштовувала, деякі правила вони, щоправда, переписали б під себе, але більшість зберегли б і використали на свою користь. А нігілістична позиція Росії зі знищення правил та інститутів світового порядку суперечить китайській. Відтак далі за дипломатичну декларативну підтримку дій росіян вони не йдуть.