Марко Вітціґ: «Гумор — найвагоміша сутнісна складова творчості Ґіґера, бо саме він сповнює її людським»

Культура
30 Липня 2019, 10:49

Гансу Рудольфу Ґіґеру часто приписують похмурість і своєрідне відчуження від усього людського. Але чи це так? Йому властиве було почуття гумору?

 

— Думаю, про це доцільно говорити. Ґіґера справді досить часто некоректно сприймають як такого собі пророка, мало не біблійного персонажа. Скажу, що в цьому сенсі він був абсолютним швейцарцем, тобто особою скромною, яка не ставила себе перед картиною, а радше ховалася в тіні того, що створила. Таким митця бачили ті, хто відвідував його майстерню. Це стосується і самопрезентації художника. Ґіґер не захоплювався розповідями про себе, а казав: «Он мої полотна, їх дивіться». Намальованому він не давав голосної публічної оцінки. Макабричні й похмурі — так, щось таке можна сказати про його твори. Але не тільки це.

Серед ранніх робіт Рудольфа Ґіґера є «Психіатричне портфоліо». Це карикатури. У його ранніх малюнках можна знайти багато різного, фігури вампірів, наприклад. Але зображує він їх карикатурно. По-хорошому, зі своєрідною іронією він ставився і до суспільства, і до себе самого. На автопортреті 1976 ро­ку він зобразив себе немовлям із недорозвиненими руками. Малював він себе багато разів, проте не в образі пророка або гуру. Повторюся, Ґіґер зобразив себе дитиною з вадами розвитку. Ні, він не був мазохістом і не ставився до такого автопортретування серйозно. Навіть якщо поглянемо на створені ним зображення монстрів, того ж таки Чужого, то вони мають жіночі губи (схожої форми в акторки Мішель Пфайффер). З одного боку, це такий собі засіб нагнітання страху: поцілунок прекрасних вуст може виявитися водночас смертельним. З другого — чудовисько з жіночими губами можна інтерпретувати і як жарт. Гумор для мене — найвагоміша сутнісна складова творчості Ґіґера, бо саме він сповнює її людським. Цього не розуміли художники, які намагалися скопіювати його стиль. Монстри, зрощення людської плоті та механізмів, і на тому все — це не Ґіґер. Так, він торкався багатьох жахливих речей: хвороб, смертей, атомного вибуху, та поряд із цим вкладав у творчість щось дуже людське, дуже гумористичне. Це складова його особистості та мистецтва. 

 

Читайте також: Всесвіт Ґіґера

Як і багато інших художників, Ґіґер захоплювався красою тіла. Мікеланджело показав світові красу людського тіла загалом, а Ґіґер — красу людських кінцівок. Першому йшлося передусім про м’язи, другому — про красу кісток, сухожиль, хребта, про те, яким тіло є зсередини. Це краса поза м’язами, краса руху сухожиль, того, на що спирається тіло. Ґіґеру справді подобалося таке дослідження, і він спромігся показати це іншим. 

Серед героїв його картин багато жінок із красивими довгими ногами. Власне, супутниці його життя зазвичай мали саме такий вигляд, і він не приховував, що йому подобаються саме такі. Він ніколи не зображав моделей, які йому позували. Цікаво, що Ґіґер був таким обдарованим, що ніколи не робив ескізів і замальовок перед створенням великого полотна на півстіни. У нього не було класичної для художника освіти. Коли навчався в середній школі, мав два інтереси: малювання і жінки. Хист до малювання був його найбільшим обдаруванням. Наука давалася хлопцеві нелегко, і часто доходило до того, що його мало не виключали зі школи. Хай там що, він ніколи не припиняв малювати. Зокрема, зображував кістки, що розвинуло його навички.

 

Чи можна стверджувати, що на Ґіґера якимсь чином вплинула школа Баугауз? Якщо так, то в чому це виявляється?

— Ґіґеру подобалося бачити свої напрацювання опублікованими, показаними людям. Тому він узявся за створення образу Чужого. Художник розумів, що це реальний шанс стати відомим. Чимало з намальованого ним для всесвіту Чужого таки з’явилося на екрані. Ґіґер не мав месіанської мети. Батько хотів, щоб він став лікарем, але син здобув освіту графічного дизайнера, створював технічні малюнки та займався технодизайном.

Ґіґер перебуває у своєрідній тіні від «Чужого». Головна тема його творчості — зв’язок живого та механічного, те, що дотичне до наукової фантастики

Багато хто забуває, що одним із директорів Цюрихського художнього училища, де вчився Ґіґер, був яскравий представник ядра Веймарського Баугаузу Йоганнес Іттен. Йому Швейцарія завдячує активним розвитком графічного дизайну, архітектури й фотографії. Ті, хто навчав Ґіґера, певним чином також були дотичні до мистецьких традицій і стилю Баугаузу. Художник здобув хорошу академічну освіту, знання про перспективу, пройшов добрий тренінг, створюючи технодизайн. Але він ніколи не казав у розмовах, що відчуває хоч якийсь зв’язок із Баугаузом, або щось на кшталт цього. Йому йшлося про популярну культуру, таблоїди, а не місце на сторінках книжки про історію мистецтва. Чистота й чіткість ліній, закладена Баугаузом, були відомі Ґіґеру, і щось із цих принципів він використав, коли створював свої дизайнерські меблі. Водночас його стиль можна назвати органічним, у ньому помітні певні впливи Далі, представників ар-нуво, Ґауді. Власне, Ґіґер був знайомий із роботами як Далі, так і Ґауді. Техніка, талант, чіткість ліній Баугаузу в роботах митця були дуже аплікативними.

 

Візуальне рішення для картини «Дюна» у версії Алехандра Ходоровського могло бути зовсім іншим, ніж у знятій Девідом Лінчем. Для «Чужого» Рідлі Скотта звідтіля було запозичено чимало елементів із того, що Ґіґер створив для першої зі згаданих картин?

— Нещодавно вийшов документальний фільм «Дюна» Ходоровського», де цю історію розказано доволі детально. Цікаво, що частина команди, яка працювала над «Чужим» Рідлі Скотта, була знайома між собою з часів роботи над проектом «Дюни». Стрічка Алехандра Ходоровського була неймовірною: він залучив до співпраці Далі, саундтрек до фільму мав записати Pink Floyd. Мало вийти щось абсолютно неймовірне. Ходоровський, Ґіґер, Мьобіус та інші — усі ті, хто працював над «Дюною», певним чином зробили «Чужого» Рідлі Скотта таким, яким ми його знаємо. 

 

Читайте також: Фестиваль ручного друку та шведсько-української поезії. Найголовніші культурні події тижня

Багато малюнків Ґіґера створено з використанням техніки аерографії. Останні 25 років свого життя він теж активно малював. По ньому лишилося 50 альбомів замальовок та ескізів. Дві було надруковано як факсиміле. Власне, нині триває робота над виданням цих збірок. Зображене там становить вагому частину творчого спадку митця, навіть якщо йдеться про маленькі скетчі, тобто зовсім не те, що глядач очікує побачити. Ці роботи на виставку до Києва не привезли, вирішили показати щось класичніше — аерографію та графіку великих форматів. 

40 років тому, коли тривала робота над «Чужим», багато що впиралося у фінансове питання. Не всі задуми можна було реалізувати. Ті картини, які він створив, працюючи над візуальними рішеннями фільму, здаються нам шедеврами, проте їхній автор казав, мовляв, куди там, він дуже поспішав, їх малюючи. Рідлі Скотт мав схожі відчуття щодо першого «Чужого», якого зняв. Бюджет цієї картини — $10 млн, а «Прометея» — $130 млн. Друга зі згаданих картин є певним чином римейком першої, із якої стартує міфологія та всесвіт Чужого. Різниця в тому, що бюджет і технології «Прометея» є такими, що задовольняють режисера. Принаймні візуальних ефектів уже вистачає.

Коли знімали першу стрічку про Чужого, то великих просторів космічного корабля доводилося досягати, залучаючи до праці невеликих моделей. «Прометей» знятий із використанням комп’ютерної графіки, у ньому знімали повномасштабних моделей. Мені особисто «Прометей» подобається менше, якщо порівняти з оригінальною історією «Чужого», але це не применшує таланту Рідлі Скотта, і того, що майже через 40 років він повернувся до ідей Ґіґера й допоміг їм найповніше втілитися на екрані. Краса космічних кораблів, пейзажів незнаних планет, навіть того темного й жахливого, що там є, — це взяте в Ґіґера, із часів, коли він працював над «Дюною». 

На виставці, привезеній до Києва, є картина, де зображено Космічного жокея, який сидить у кріслі пілота космічного корабля. У 1970-х для зйомок «Чужого» було створено велику скульптуру, яка зображала згаданого персонажа. Коли вперше цей твір показували в Лос-Анджелесі, хтось узяв і підпалив її. Для «Прометея» було виготовлено нову, проте більшість візуальних ефектів автори картини досягли завдяки комп’ютерним технологіям. 

 

Створювати ілюстрації до науково-фантастичних книжок чи візуальні рішення для фільмів такого жанру й бути його поціновувачем не те саме. Ґіґеру подобалося читати науково-фантастичні твори?

— Повторюся, що він був людиною свого часу. Його захопило те, що 50 років тому людина ступила нарешті на поверхню Місяця. Йому подобалася тьмяна готика Лавкрафта й водночас наукова фантастика. Одна з його партнерок була театральною акторкою, практикувалася, читаючи книжки вголос. Коли Ґіґер працював над роботами для фільму «Дюна», йому вголос читали однойменний роман. Він слухав, і тут-таки працював. 
Ґіґер не був ілюстратором книжок. Коли його картини використовували для ілюстрування книжкових видань, то відбувалося не з його волі. Зокрема, так сталося з одним із видань роману «Дюна» Френка Герберта, де було використано частину графічних замальовок, створених художником, про якого мова. 

 

Читайте також: Обабіч

 

Продаж роботи Далі або Пікассо на аукціоні завжди є інформаційним приводом. Яка ситуація з колекціонуванням творів Ганса Рудольфа Ґіґера: чи то державний рівень, чи то приватна ініціатива?

— Є кілька швейцарських музеїв, які мають у своїх фондах збірки робіт Ґіґера. Досі його спадок недооцінений. Провідні музеї Швейцарії володіють найкращими роботами художника, проте не відчувають гордості за цей набуток і не надто поспішають експонувати його роботи. Здебільшого їх немає серед постійних експозицій, і часто інформацію про них не можна знайти на музейних сайтах. Якщо казати про закордонні музеї та колекціонерів, то є кілька таких, що володіють творами цього митця, проте не намагаються зробити свої колекції публічними. Родина співзасновника Microsoft Пола Аллена володіє великою кіноколекцією, у якій є один з оригінальних Чужих. Власне, сам Ґіґер дуже мало що про це розповідав. Що стосується приватних колекцій, то його твори осіли в швейцарських, британських, американських і російських колекціонерів. Вони мають більші чи менші збірки творів митця, проте ці особи не є аж такими відомими. 
Ґіґер перебуває у своєрідній тіні від «Чужого». Головна тема його творчості — зв’язок живого та механічного, те, що дотичне до наукової фантастики. Ідеться не про страх смерті. Якщо казати про зацікавлення художника Лавкрафтом, то мова про захоплення архетипами, а не жахіттями, про переплетіння еросу й танатосу. Назвати Ґіґера живописцем чистої води було б неправдою. Він прагнув робити сюжети, що його зацікавили, утилітарними. Не забуваймо, що він займався дизайном приміщень, зокрема музейних. Тому так чи інакше провідна тема всього, що він створив, — життя як таке. 

Якщо згадувати серію творів «Знаки зодіаку», то вони своїй появі завдячують нереалізованому задуму. Була ідея звести кілька барів Ґіґера: у Токіо та ще один у Швейцарії. В інтер’єрі цих приміщень мав бути, за авторською концепцією, фонтан, оформлений фігурами, що зображали б знаки зодіаку. Плани втілити в життя не вдалося, а малюнки залишилися.

На Ґіґера впливала культура 1960-х років. Тоді на порядку денному були питання війни та миру, В’єтнамська війна, атомна зброя. У 1970-х на перший план вийшли зацікавлення езотерикою, Лавкрафтом, питання забруднення довкілля тощо. Серед творів Ґіґера — ціла низка пейзажів із ландшафтами, які відображають тему екологічного забруднення. Ці полотна, створені у 1970-х роках, нині дуже складно побачити. У 1980-х «Чужий» стає найголовнішою темою, над якою працює митець, він часто відвідує Нью-Йорк, і це позначається на тому, що він створює.

Творця образу Чужого називають батьком жанру біопанк. Як він сам ставився до такого визначення?

— Насправді він очевидно є батьком кіберпанку. Згадайте фільм «Матриця» братів Вачовських, який належить до жанру наукової фантастики, кадри з найпершої картини. Люди там слугують своєрідними батарейками для машин, вони підключені через трубки до спільної системи — це те, що нагадує про Ґіґера. Згадати хоча б його «Біомеханоїдів», намальованих майже за півстоліття до виходу «Матриці». Цей фільм дуже біомеханічний, натхненний творчістю Ґіґера. Власне, ідеться про те, що брати Вачовські апропріювали створені ним образи й ніколи не згадували про те, що насправді ідею взяли з творчості художника. 

Ще один приклад — комп’ютерна гра «DOOM». В одному зі свіжих інтерв’ю один із творців цієї дуже знаної забавки розповідає, що на початках створення цього проекту він купив кілька альбомів «Некрономікону» Ґіґера, і що саме це стало для нього натхненням. Він уже тоді зрозумів, що потребує ідей саме цього художника. 

 

Читайте також: Шрам на шкірі

Часто Ґіґеру закидають мізогінію, але тільки тому, що не розуміють того, що він створив. Художник дуже любив жінок. Багато його викладачів були надто засмучені цим фактом, бо він лише те й робив, що малював жінок або ними марив замість того, щоби брати участь у навчальних лекціях і семінарах. Чоловіки в нього монструальні, смішні, як він сам. Вони не мають облич. А от жінки навпаки. Найбільші його полотна зображають його коханих або дружин. Так чи інакше, вони дуже красиві. Його мистецький доробок — це про пошану до жіночої краси. 

Це корелюється з тим, що створив Рідлі Скотт. Елементи, котрі роблять його таким, який вибивається із загальної маси, дещо пророчим, полягають у тому, що він змінив своєрідну традицію горору. Там монстри поїдали або вбивали жінок, а чоловіки були тими, хто тих монстрів знищував. У фільмі Скотта монстра зупинила Елен Ріплі. Власне, Чужий, якщо придивитися, — це не він, а вона. Так, мова про ксеноморфа, але й про візуалізацію страхів чоловіків щодо жінок також. Це така собі психоаналітична проекція. 

 

———————–

Марко Вітціґ народився 1972 року. Навчався в університетах Невшателя (Швейцарія) та Брайтона (Велика Британія). Друг та архіваріус Ганса Рудольфа Ґіґера, що займається впорядкуванням його творчої спадщини та пошуком втрачених творів. Куратор музею Ґіґера в Грюєрі. Разом із Маттіасом Бельтцем є автором найповнішого каталогу ґіґерівських робіт.