Віками вважалося, що Ренесанс зародився в Італії. Відколи Джорджо Вазарі, один із перших істориків мистецтва, написав 1550 року про нову природність у живописі на противагу середньовічній манірності, Відродження пов’язують із фресками Флоренції або округлими формами зі стелі Сикстинської капели. Але сьогодні масштабна виставка творів нідерландця Ієроніма Босха в його рідному місті Гертогенбос ставить цю думку під сумнів. Вона показує, як художник, котрого зазвичай асоціюють із Середньовіччям, використовував прийоми натуралістичного стилю щонайменше за півстоліття до Вазарі.
Виставку, присвячену 500-й річниці смерті Босха, готували понад десятиліття. Вона стала кульмінацією шести років роботи Проекту з дослідження та збереження спадщини Босха (Bosch Research and Conservation Project). Протягом цього часу експерти детально аналізували картини художника. Із 24 його полотен на виставці демонструють 17, а ще 19 графічних робіт Босха. Це робить її найбільшою у своєму розряді на сьогоднішній день. Зібрати всі ці твори (часто випрошуючи їх у великих і скупуватих музеїв Мадрида, Нью-Йорка та Венеції) — справжній успіх для маленької провінційної галереї, якій не належить жодна картина художника.
Творчість Босха має багато різних тлумачень. Хтось вважає, що художник належав до якоїсь сексуальної секти. Хтось — що фантастичні істоти на його полотнах можна було намалювати виключно під психоделічними речовинами. Але цей показ не обтяжений необґрунтованими інтерпретаціями. Натомість картини експонуються поряд із документами: бібліями, часословами та молитовниками, які допомагають відтворити відповідний контекст. А коментарі зведено до мінімуму. Картинам дано можливість говорити самим за себе.
Читайте також: Олександр Павлов: «Художник має відповідати за створене собою»
Результат надзвичайний. Босх походить із родини, у якій було багато поколінь малярів. Його дід, батько і троє дядьків художники. Живопис був для них механізмом, через який вони розуміли світ. Твори Босха глибоко релігійні: за кількома поодинокими винятками, його картини зображають біблійні сюжети та житія святих, сцени раю, пекла й усього, що є між ними. Багато з них написані на замовлення місцевої церкви Св. Іоанна, де в 1487–1488 роках художник вступив до Братства Богоматері — релігійно-доброчинної організації.
Сила набожності Босха відчувається в тому, як він зображує суспільний лад на триптиху «Віз сіна»: натовп людей, серед яких навіть черниці, вчепився за сіно з копиці на возі, котрого тягнуть до пекла напівлюди-напівриби. Або прочитується у «Вознесінні праведників», де янголи провадять людей із розпростертими руками з чистилища на небо й урочисто підштовхують душі дедалі вище.
Але, крім того, виставка показує, як у своїй творчості він надихався повсякденням. Малюнкам Босха, живим і сповненим влучно зауважених деталей, властива особлива гострота. Його твори на релігійну тематику також постають із довколишньої реальності. У «Страшному суді» знаряддя тортур зроблено з лійок, бочок, глеків і дзвонів. У картині «Ecce Homo», яка зображує момент засудження Христа на смерть, на задньому плані чоловік і жінка вдивляються у воду з моста, забувши про все навколо.
Ця суміш неземного та буденного видається ще оригінальнішою, якщо порівнювати Босха з іншими художниками його школи. І виставка часто спонукає до таких порівнянь. Блискуче Босхове «Поклоніння волхвів», позичене в нью-йоркського Метрополітен-музею, висить поруч із однойменним твором одного з його учнів. Картина Босха сповнена реалістичних деталей: на стіні проростають стокротки, на задньому плані хтось гріє руки над вогнищем. Якщо порівняти, твір його послідовника, хоча й написаний пізніше, видається по-середньовічному закостенілим. Тут немає таких повсякденних дрібничок, а перспективу порушено. Те саме стосується однієї з варіацій «Ecce Homo», створеної в Босховій майстерні. У Босха посмугований бичами Христос похилився й стікає кров’ю, а його послідовник зображає Христа випростаним, ніби йому не боляче.
Читайте також: Михайло Колодко: «Ми прагнемо знайти оригінальний спосіб подачі інформації про міське середовище»
Земні насолоди
Утім, на виставці представлено не всі твори митця. Чи не найвідоміша його картина «Сад земних насолод» досі висить у Музеї Прадо в Мадриді. Ще дві роботи, які мали приїхати з Прадо, відкликали в останню мить, коли експерти Проекту з дослідження і збереження спадщини Босха оголосили, що вони, швидше за все, пензля одного з послідовників митця. Дуже шкода. Але сама можливість помилуватися такою кількістю картин і малюнків Босха водночас, та ще й у місті, де вони з’явилися на світ, у принципі, компенсує всі втрати. Часто в його роботах повторюються певні образи. Наприклад, сови, яких довгий час вважали супутницями лихих сил.
Творчість Босха вражає тим, наскільки сучасною вона залишається. Він стояв «на межі нового часу», заявляє директор Музею Північного Брабанту Шарль де Мой. Це дуже скромно сказано. Нехай Босхові сцени пекла й вічних мук і не мають того духовного впливу на нинішнє переважно невіруюче суспільство, як колись, але в його картинах відчувається напруження, що потребує уваги й сприймається однозначно по-новому. Його персонажі — чи то святі, чи то бездумні грішники — зображені так життєво, що їх не сплутаєш із персонажами інших малярів тієї доби. Тож виставка наштовхує на думку, що Ренесанс і почався з Босха півтисячоліття тому в містечку, далекому від світових мистецьких трендів.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com