Про інші галузі відновлюваної енергетики – біо-, вітроенергетику та сонячну – нині широко відомо. Аж на рівні з енергією вітру використання сили потоку води в Україні має тисячолітню історію, позаяк водяні млини відомі в Україні ще з сивої давнини.
Енергетика без палива
Відновлювану енергетику не варто вважати панацеєю, здатну повністю замінити традиційні джерела. У світі ця галузь забезпечує не більше 16% усієї виробленої енергії, причому близько 10% припадає на спалення традиційної біомаси, як-то деревини. У наш час відновлювану енергетику варто сприймати не як альтернативу традиційним джерелам енергії, а лише як засіб їхньої економії.
Не все просто й із екологічною складовою. Останні результати досліджень використання відновлюваних джерел дещо зіпсували їхній імідж як цілком екологічних. Зокрема, в Європі нині серйозне занепокоєння викликає масове використання вітряків, яке призводить до зменшення швидкості повітряних мас. Європа ризикує залишитися без вітру. А це, у свою чергу, може стати причиною низки природних негараздів.
Про гідроенергетику годі й казати – Україна ще й досі «смакує» наслідки розливу води внаслідок будівництва Каховської ГЕС.
Проте наука не тупцює на місці. Засоби видобутку енергії з відновлюваних джерел постійно модернізують та усувають наявні недоліки. Міжурядова група експертів зі зміни клімату (IPCC) стверджує, що до 2050 року відновлювані джерела енергетики зможуть забезпечувати до 77% загального обсягу виробництва енергії.
Проблеми та перспективи розвитку такої енергетики жваво обговорювалися під час ІІІ Міжнародного форуму з відновлюваної енергетики та енергоефективності, який відбувався в Києві 17–18 жовтня цього року. Під час форуму було зазначено, що Україні така енергетика наразі забезпечує близько 3% загального виробництва електрики. За словами голови Державної агенції з енергоефективності й енергозбереження Миколи Пашкевича, торік за рахунок відновлюваної енергетики Україна зменшила обсяги споживання газу на 2,218 млрд кубометрів.
схема малої ГЕС
З 2008 року в Україні діє так званий зелений тариф, тобто підвищені розцінки на електроенергію, видобуту з відновлюваних джерел. Мета «зеленого» тарифу – заохотити інвесторів створювати нові сонячні, вітрові та інші подібні станції. Відповідно до чинних програм з розвитку альтернативної енергетики вже 2016 року відновлювані джерела мають виробляти до 5 млрд кВт*год на рік, що становитиме 12–15% усього виробництва електроенергії в Україні. Наступного року енергетики обіцяють за допомогою відновлюваних джерел виробити електрики до 1,017 млрд кВт*год.
Долаючи греблі
На цьому тлі для України неабиякий інтерес становить саме мала гідроенергетика – друга (після спалення біомаси) за обсягами виробництва електрики серед відновлюваних джерел. На водяну енергетику припадає 3,4% світового виробництва енергії. Україна має величезний гідрологічний потенціал – до 5 млрд кВт*год на рік. Крім того, також має чималий досвід використання потоку води, починаючи від водяних млинів і закінчуючи дніпровським каскадом ГЕС, збудованим за часів СРСР.
Ще під час обговорення закону про «зелений» тариф гідроенергетики запропонували таку класифікацію малих гідроелектростанцій за потужністю: мікроГЕС – 100 кВт; мініГЕС – 1000 кВт; малі ГЕС – до 1000 кВт. Дві перші, як правило, не потребують будівництва греблі. Використовуючи перепад води в річці, паралельно руслу будують відвідний канал, вода з якого крутить турбіну, так само, як у давні часи на водяних млинах. Ресурсом для малої гідроенергетики можуть бути невеличкі ріки та струмки, природні перепади висот на озерних водоскидах та зрошувальних системах, технологічні потоки (промислові й каналізаційні водоскиди) тощо. Теоретично мала гідроенергетика – це можливість створити власне джерело електрики біля кожного села, особливо такого, де постачання електрики з центральних електромереж ускладнене.
Коли в Україні згадують про будівництво ГЕС, перше, що спадає на думку, – це великі площі землі, залиті водою через будівництво греблі. Фахівці на це заперечують, що проблема розливу пов’язана не з будівництвом ГЕС як таким, а з неправильно обраним місцем для будівництва. Так, зведення ДніпроГЕСу не призвело до значного розливу води, на відміну від станцій, створених у повоєнні роки. Мабуть, важливим є той факт, що ДніпроГЕС, на відміну від пізніших станцій, проектували ще царські та американські інженери, які місце для будівництва обрали набагато якісніше. На це звертають увагу іноземні спеціалісти. «Ділянки для руслових станцій обиралися вкрай неадекватно. Ще й зараз будівельники подекуди намагаються будувати ГЕС у місцях, де це викличе сильний розлив води. Дається взнаки низький технічний рівень проектантів», – пояснив Григор Бабаян, представник компанії CINKHydro-Energyk. s., який займається проектуванням та будівництвом малих ГЕС.
Порівняння з водяними млинами натякає і на регіон, найперспективніший для зведення малих ГЕС, – гірські райони Західної України. Опадів у Карпатах щорічно вдвічі – втричі більше, ніж на рівнині. Лише в Івано-Франківській області, що є басейном рік Дністер, Прут та Чорний Черемош, протікає близько 8 тис річок, протяжністю у 16 тис. км.
Виступаючи на ІІІ Міжнародному форумі з відновлюваної енергетики та енергоефективності, заступник голови Івано-Франківської ОДА Вадим Козленко повідомив, що потенціал малої гідроенергетики в області становить 500 мВт, що дасть можливість виробляти 3,8 млрд кВт*год щорічно, тоді як потреби всієї області сягають 2 млрд кВт*год. При цьому, вже зараз області електроенергії не бракує. Разом з розташованою на Франківщині Бурштинською ТЕЦ область здатна виробляти до 20 млрд кВт*год на рік. Проте, коли гідроенергетика візьме на себе потреби області, це значно збільшить можливості експорту електрики для всієї країни.
Ще одне лихо Західної України, для якого мала гідроенергетика може стати у пригоді, – це повені. У 2008 році було затверджено державну цільову програму протипаводкового захисту в басейні річок Дністер, Прут та Серет. Передбачалося до 2025-го збудувати 72 протипаводкові ємкості, 42 з яких – на Франківщині. Інститутом Укрводпроект було обрано майданчики для зведення нових ГЕС та оцінено можливості будівництва малих станцій на базі ємкостей проти повеней. За шість років на Франківщині можна побудувати 63 міні та малих ГЕС потужністю 60 мВт. Проте зараз в області є лише дві малі ГЕС, зведені приватним капіталом. Ще п’ять ГЕС наразі будуються.
На шляху води
Незважаючи на разючі перспективи малої гідроенергетики в Україні, гідропотенціал нашої країни наразі використовується лише на 3%, тоді як в Австрії та Німеччині цей показник сягає 80%. Виступаючи на ІІІ Міжнародному форумі з відновлюваної енергетики та енергоефективності, президент ООО «Енергоінвест» Володимир Житник звернув увагу на ті перешкоди, що стоять на заваді розвитку малої гідроенергетики.
Наразі монопольним покупцем електроенергії, виробленої з відновлюваних джерел є ДП «Енергоринок». За «зеленим» тарифом він купує електроенергію за ціною 84 коп. за 1 кВт*год за ціни на оптовому ринку у 56 коп. У той самий час собівартість виробництва електроенергії на малих ГЕС коливається від 26 коп., до 1,02 грн. У такий спосіб будувати вигідно станції потужністю лише від 50 до 400 кВт. Потужніше є нерентабельним.
Складною залишається ситуація на станціях, які не будують, а реконструюють. Чимало українських ГЕС мають вже працюють понад 50 років. Одна з турбін, що працює в Україні, була виготовлена в Німеччині 1923 року, а в 1958-му – привезена до СРСР за повоєнними репараціями. Очевидно, що кошти з прибутків від таких ГЕС витрачають не на розвиток, а на реконструкцію вже наявних споруд.
Поблажливого ставлення від держави виробники щодо цін за користування водою для потреб енергетики не мають. Наразі ціна за 100 кубометрів води становить 5,34 грн проти 98 коп. у 2002 році. Дійшло до курйозу. Ухваливши 2008 року «зелений» тариф, держава водночас підвищила ціну на воду у 1,4 раза. Вийшло, як у байці про Охрімову свиту, там відрізали – тут пришили. Президент ООО «Енергоінвест» поділився ще однією цікавою деталлю. Цьогорічний бюджет передбачив, що 50% плати за воду спрямовуватимуться до бюджету місцевої громади. Насправді ж ці кошти до громад не доходять – все використовується у бюджетах районів.
Та що там плата за воду? Власники ГЕС мусять перейматися тим, що можуть взагалі втратити дозвіл на користування українською водою. За Водним кодексом дозвіл на водокористування може видаватися на термін від 3 до 25 років. Проте управління екології видають дозвіл на 3 роки. Що таке процес отримання дозволу – знає кожен український підприємець.
Не все гаразд і з самими станціями. Законом не прописано процедури відведення землі під будівництво малої ГЕС. Процес землевідведення може тривати роками, висмоктуючи з інвестора нові й нові сили та кошти. Але навіть, якщо землю відвели, інвестора чекає ще сюрприз, адже за українськими законами у БТІ неможливо зареєструвати на гідроспоруду право власності. Якось навіть смішно. ГЕС приватизувати – можна, а греблю до неї – ні.
Але й це не край. Згідно з постановою Кабміну та заявами НКРЕ підключення новозбудованої ГЕС до електромереж області має бути безкоштовним. Насправді виробники ГЕС та інвестори нарікають, що безкоштовних підключень у їхній практиці наразі не було.
Хоч як дивно це виглядає, але навіть за таких умов є компанії, готові інвестувати в українську гідроенергетику. Проте й вони ремствують на перешкоди. «Мала ГЕС – непогана інвестиційна можливість. Це відновлюване джерело енергії, що дає передбачувані прибутки. Малі ГЕС – це «зелений» тариф, низькі експлуатаційні витрати та низка податкових пільг. Проте в Україні за такого тарифу рішення про купівлю енергії видається після фінансування та будівництва проекту. На Заході так ніхто не робить», – нарікає Едвард Клегер, генеральний директор компанії AlterEnergyGroup, що займається інвестиціями в проекти розвитку малої гідроенергетики.
Очевидно, для розвитку гідроенергетики Україні треба вжити ще низку важливих заходів на рівні уряду та законодавства. Якщо цього зроблено не буде, дивовижний потенціал української гідроенергетики так і залишиться невикористаним.