Організаційне безсилля опозиційних сил, жодна з яких не спромоглася навіть орагнізувати під стінами суду хоч скільки-небудь масовий мітинг на підтримку Луценка, не було секретом для влади. Водночас не було секретом для неї й те, що засудження Луценка викличе нову порцію негативних коментарів Заходу. Проте цими наслідками знехтували.
Відтак можна з упевненістю говорити, що покладатись на апеляційну інстанцію захисникам екс-міністра не варто. Такі вироки в Україні виносять не для того, щоб потім їх переглядати.
Те, що вирок Луценкові був розправою, помітно за контрастом із тими випадками, коли під суд потрапляє людина, близька до влади – або просто людина, на котру в принципі не може бути видано «політичне замовлення».
Так, не далі ніж у січні син голови Держслужби автомобільних доріг Володимира Демішкана (давнього соратника Віктора Януковича) отримав умовний термін за… викрадення й жорстоке вбивство колишнього бізнес-партнера. (4 лютого прокуратура цей вирок оскаржила).
А, скажімо, в липні минулого року газета «Дело» повідомляла, що суддя Печерського суду Києва Сергій Вовк відпустив на «випробувальний термін» чиновника, котрий отримав хабаря в 140 тис. грн. Це був той самий суддя Вовк, котрий вів процес Луценка, і, попри вкрай слабку доказову базу, поставився до екс-міністра значно суворіше.
Тепер Луценко, взятий під варту ще в грудні позаминулого року, має відбути в колонії два роки й десять місяців (термін попереднього арешту зараховується у відбуття покарання). Також він повинен відшкодувати МВС понад 643 тис. грн., які він як міністр «перевитратив» на святкування Дня міліції в 2008 та 2009 роках. А за те, що Луценко незаконно виділив квартиру своєму водієві Приступлюку й так само незаконно підвищував його в званні та, відповідно, зарплаті, майно екс-міністра підлягає конфіскації. Нарешті, Юрій Віталійович більше не є держслужбовцем першого рангу, і протягом трьох років не зможе обіймати певні посади.
Леонід Приступлюк, до речі, отримав три роки умовно. Винним себе він не визнав, як і його колишній шеф.
За словами очевидців, в останні хвилини зачитування вироку в суді відбулось дещо дивне. Суддя Оксана Царевич, котра зачитувала вирок, раптом перевалась і тихо звернулася до судді Вовка. Після цього він несподівано голосив перерву, і вийшов із рештою суддів до нарадчої кімнати. Суддів не було кілька хвилин.
Це породило серед присутніх зрозумілий подив. Голова прес-служби «Народної самооборони» Лариса Сарган негайно висловила на своїй сторінці у Facebook припущення, варте цитування: «почавши читати резолютивну частину, прочитали збитки, які має покрити Луценко – прокуратура просила 609, а у вироку – (який читають судді – 643 тисячі гривень!), сказали про скасування рангу держслужбовця і запнулися на терміні!!!! увязнення, швидше за все, там стояли крапки у вироку! вони вперше бачили сьогодні вирок!!!».
Сам Луценко, в притаманному йому стилі, голосно пожартував, що в суддів, за народним прокляттям, «пір’я в ротах поросло».
Як не пояснюй дивовижну поведінку сторожів законності, чотирирічний термін ув’язнення справді виглядає дещо загадковим. Адже екс-міністр звинувачувався, зокрема, в перевищенні службових повноважень, що потягло особливо тяжкі наслідки. За цим же обвинуваченням Юлія Тимошенко отримала цілих сім років позбавлення волі.
Проте 14 лютого обвинувачення несподівано попросило для Луценка лише чотири з половиною роки. Це дало оглядачам привід припустити, що екс-міністра можуть звільнити за ст. 75 Кримінального кодексу. Ця стаття дозволяє судді, на свій розсуд, відтермінувати ув’язнення підсудного (так званий «умовний термін»), якщо термін ув’язнення, якого просить обвинувачення, не перевищує певної межі.
Саме ст. 75 суддя Вовк використав торік, щоб відпустити чиновника-хабарника, як про це згадано вище.
Врешті-решт Луценко отримав навіть не чотири з половиною, а тільки чотири роки. Чим саме керувався суддя? Звичайно, він був у своєму праві. Те ж обвинувачення раніше змушене було визнати, що у випадку екс-міністра є пом’якшувальні обставини – зокрема, він виховує дітей, і раніше до кримінальної відповідальності не притягався.
Водночас мимоволі згадується знаменита історія ворожнечі Луценка та нинішнього віце-прем’єра і міністра інфраструктури Бориса Колеснікова. В 2005 році Колесніков підпав під суд за звинуваченням у здирництві. 6 квітня він був затриманий, а 8 квітня суд постановив утримувати його під вартою на час слідства. І хоча реально Колесников відсидів у СІЗО лише до 13 липня, попередньо суд дав санкцію на його арешт протягом… чотирьох місяців. Як бачимо, цифра «чотири» тепер, у певному сенсі, об’єднує Луценка з Колесниковим.
Адже головним ініціатором свого арешту Колесніков, вийшовши на свободу, публічно назвав саме Луценка. Хоча пізніше не раз заявляв, що «не тримає зла» і в жодному разі не радіє тому, що екс-міністр після зміни влади потрапив за грати сам.
Звичайно, спокуса звести весь сюжет до банальної помсти може бути невиправданою. Очевидною є й загальна, так би мовити, логіка вироків Тимошенко та Луценкові. Попри свою нездатність влаштувати організований опір чинній владі, вони є найяскравішими опозиційними спікерами й харизматичними лідерами мас. Президентові та Партії регіонів, чия популярність стрімко падає, такі галасливі опоненти на волі не потрібні. А є ж іще й пам’ять про Майдан, котрий декому з нинішніх можновладців, схоже, завдав реальної психічної травми.
В цьому контексті цікаво, що у випадку, якщо Луценко реально відсидить чотири роки, він вийде на волю в розпал наступної президентської кампанії. Втім, не слід забувати, що один з епізодів, у яких звинувачують екс-міністра, сьогодні винесено в окреме провадження. Йдеться про дозвіл Луценка як голови МВС продовжити стеження за водієм екс-заступника голови СБУ Володимира Сацюка. Нагадаємо, Сацюка, котрий тоді переховувався в Росії, підозрювали в співучасті в отруєнні кандидата в президенти Ющенка.
Кримінально-Процесуальний кодекс встановлює часові межі, в які в тих чи інших випадках повинне вкладатися як досудове, так і судове слідство. Але ж ніщо не завадило, наприклад, реанімувати проти Тимошенко справу «грошей ЄЕСУ» навіть попри закінчення терміну давності. Відтак, чисто теоретично, під кінець 2014-го року Луценко, з нетерпінням чекаючи омріяної свободи, раптом може постати перед загрозою нового ув’язнення – уже по справі «водія Сацюка».
Звичайно, це дуже умовний сценарій. Але, як показує практика останніх років, для вітчизняної судової системи немає нічого умовного – якщо, звичайно, не йдеться про звільнення «звичайних» убивць і хабарників.