На перший погляд, ломографія – мистецтво миттєвої та повсякчасної, інтуїтивної аналогової зйомки без зважання на якість зображень і часто загалом на результат – може здатися фотографією для лінивих. Адже нехитре заняття клацати, часом навіть не зазираючи у видошукач, не потребує особливої фахової підготовки, а тим паче розуміння чи хоча б ознайомлення з основними технічними та теоретичними аспектами, історичними моментами і тенденціями фотографії. Але ні, сьогодні ломографія – це тренд, якому понад мільйон людей у світі приділяють прірву часу й творчих, організаційних, фізичних і розумових зусиль. Придивившись пильніше до руху й діяльності ломографічних спілок, що існують у понад 70 країнах світу, та до численних фестивалів і супутніх рухів, вечірок, майстер-класів та з’їздів, а також замислившись над тим, що більшість адептів ломографії вміють поратися самотужки в домашніх умовах із різними способами проявлення плівки і друку світлин, лінивими чи непрофесійними ломографів не назвеш. Можливо, розслабленими та захопленими, вільними від умовностей, легкими і легковажними фаховими аматорами в полюванні на життя тут і зараз.
ВИПАДКОВА ІСТОРІЯ ЖАНРУ
Стараючись для широкого загалу Страни Совєтов, 1984 року Ленінградське техніко-механічне об’єднання «ЛОМО» виготовило просту в користуванні портативну аналогову камеру «ЛОМО-компакт-автомат». Подейкують, що модель старанно скопіювали з японської камери COSINA CX-2, яку напередодні на фотовиставці в Кельні презентували заступникові голови Міністерства оборонної промисловості Радянського Союзу, але, зрештою, до історії ломографії це не має стосунку. Наступний важливий момент, щодо камери «ЛОМО», яку трохи не оминула історія взагалі, – це купівля такого апарата за $12 у Празі двома студентами Віденської академії мистецтв Матіасом Фіглем та Вольфгангом Штранцингером.
Впродовж перебування у місті друзі весело відпочивали, не випускаючи смішної і вже тоді трохи «не в ногу з часом» камери з рук. Знімали все, що бачили, не силуючись навіть заглядати до видошукача. Вдома у Відні вони продовжили свої розваги на даху студентського гуртожитку. Коли ж майбутні засновники ломографії врешті взялися проявляти плівки і друкувати знімки, перед ними постав новий концепт сучасної фотографії.
Дивно й спонтанно скадровані, з несподіваним фокусом і часто неадекватною кольоропередачею, засвіченнями і сонячними плямами, ці знімки створювали виняткове враження схопленої миті, звичайного й різного життя навколо, а завдяки неочікуваним візуальним ефектам, які багато ортодоксальних фахівців вважали б недоліками, ще й претендували на нове бачення світу й фотографії, а отже, на постмодерну художню цінність.
Вражені молодики сформували зі знімків панно, популяризували ідею поміж своїх приятелів й почали контактувати з іншими, кому потрапив до рук ЛОМО-компакт. Так виникла ідея виставки тих казуальних знімків, зроблених на цю камеру. Грошей на її проведення в студентів, звісно ж, не було, але вони не розгубилися – зареєструвалися як офіційна організація і негайно звернулися по фінансову підтримку до Віденського муніципалітету. Той не відмовив. Так 1991 року зародилася Міжнародна ломографічна спілка.
Зорганізувавши плановану виставку, Матіас і Вольфганг зі своїми ломо-співтоваришами, втім, не зупинилися на досягнутому. Про це свідчить бодай той факт, що на сьогодні кількість активних ломо-прихильників обчислюється мільйонами й серед них не лише студенти й хіпстери, а люди серйозні, принаймні зі світовим іменем: Мобі, Елайджа Вуд, Бред Пітт. Сам Білл Клінтон якось визнав одну з камер для ломографії єдиним фотоапаратом, на який офіційно було дозволено знімати в Білому домі.
Чому так? Тут не можна не зважати на професійність діяльності віденської штаб-квартири і координації світових ломо-посольств. Люди зі смішними камерами й особливим баченням фотографії незмінно присутні на найпрестижніших світових виставках та форумах, активно співпрацюють із виробниками фототехніки та супутніх товарів, створюючи додатковий попит і допомагаючи реалізувати його перспективи. Члени ломо-співтовариств завжди можуть отримати в представництві спілки будь-яку інформацію – від загальних порад до конкретних відомостей стосовно камер і користування ними, вибору плівки, проявлення, друку тощо. Сайт Міжнародної ломографічної спілки такий наповнений, функціональний, практичний та динамічний, що можна тільки побажати багатьом серйозним бізнес-структурам чи культурним інституціям мати таке саме ефективне онлайн-обличчя.
ТРЕНД І РИНОК
Після першої ломо-виставки у Відні заповзятливі Матіас Фігль та Вольфганг Штранцингер розшукують ЛОМО-компакт-автомати і таємно імпортують їх із країн Східного блоку, збуваючи всім зацікавленим, щоби не сказати «інфікованим», новою ідеєю по $100. 1994 року одночасно в Москві та Нью-Йорку відкриваються дві міжнародні виставки – велетенські «ломо-стіни», сформовані з тисяч і тисяч знімків. Ломографія стрімко набирає популярності, а її адептів по всьому світу турбує питання, де ж узяти диво-апарат, адже виробництво ЛОМО-компакт-автоматів тривало недовго й давно було призупинене. Врешті Ломографічна спілка надіслала офіційного листа до Ленінградського оптико-механічого об’єднання з благаннями відновити виготовлення камер і отримала не лише згоду, а й право бути ексклюзивним постачальником «ЛОМО» в усьому світі.
Однак ринок виробництва не міг лишитися нечутливим до появи такого потужного тренду, тож ЛОМО-компакт-автомат майже одразу перестав бути єдиною камерою для ломографії. На сьогодні розроблено чималу кількість моделей, які враховують потребу їхніх потенційних власників у незвичності, спонтанності, неприродності, зацікавленість у неочікуваних трансформаціях дійсності та непередбаченості результату. Упаковані в яскраві корпуси, механічні аналогові камери пропонують на вибір найрізноманітніші вибрики: чи то кілька об’єктивів, які спрацьовують по черзі, ділячи кадр на частини й знімаючи етапи руху об’єкта або руху фотографа попри об’єкт, чи то ширококутні та панорамні об’єктиви або лінзи «риб’яче око» тощо. А до того найнеймовірніші світлофільтри, кольорові спалахи і взагалі будь-які аксесуари, здатні зробити знімання ще непередбачуванішим і цікавішим.
Навіть єдиний непорушний дотепер закон ломографії знімати лише на плівку, не раз обговорюваний членами ломографічних спілок світу і врешті у 2008-му остаточно винесений у гасло future is analogue (майбутнє буде аналоговим), індійський промисловий дизайнер Сайкат Бісвас поставив під сумнів. Він розробив концепт цифрової камери Holga, одного з найпопулярніших апаратів для ломографії (того самого, на який дозволив знімати у Білому домі Клінтон). Щоправда, поки що концепт лишається концептом, бо як мінімум встановлення повноформатної матриці на кишенькову камеру для зйомки «від стегна» зробить її практично золотою в ціні, а ломографи і далі фотографують на плівку і радіють життю.
ЛОМОСОФІЯ
Love & Motion – любов і рух – так розшифрувала Ломографічна спілка абревіатуру ЛОМО. Це, зрештою, якнайліпше відображає узагальнений портрет ломографа – людини, яка ні про що не турбується, відкрита до новин, несподіванок і готова бачити або знаходити творчість у чому завгодно. Недарма ломографи знімають «від стегна» (через плече, над головою, з-за рогу чи з-під коліна), не обираючи, не кадруючи, не переймаючись експозицією і законами побудови кадру.
Ігноруючи традиційні підходи до фотографії, вони з радістю використовують прострочені плівки з хибною кольоропередачею, охоче експериментують з процесом проявлення і друку, граються з витримкою – ручний режим фотокамер дає змогу залишити затвор відкритим хоч на годину, хоч на тиждень, тоді в один кадр потрапить усе, що так чи інакше перебувало за цей час перед об’єктивом. Глобальні ломо-рухи поєднують людей по всьому світу. Приміром, проект «ЛОМО-глобус», у межах якого кожен може сфотографувати місце, де мешкає. Таким чином із знімків поволі складається карта світу. Або обмін камерами поштою: ломограф знімає щось у своїй країні, а потім запаковує камеру і надсилає її на інший континент. Там хтось інший знімає щось у своїй країні на ту саму плівку і відсилає апарат далі. Врешті до власника повертається камера з кадрами, в яких накладено знімки з усіх куточків світу.
У межах виставок, фестивалів і форумів або й зовсім без приводу у всьому світі формуються час від часу ломо-стіни – знімки для них збирають знову ж таки з усіх куточків земної кулі. Понад 100 тис. найрізноманітніших фото може міститися на одній такій стіні.
Ужиткова, проста і весела – ломографія, зовсім не маючи цього на меті, кидає виклик професійній фотографії, бо деякі випадкові знімки не поступаються концептуальністю та якістю фотошедеврам світового рівня чи ретельно продуманим маркетологами і копірайтерами комерційним фотопринтам. Перефразовуючи Сьюзан Зонтаг, котра писала про те, що все на світі існує, щоби закінчитися фотографією, можемо припустити: фотографія існує для того, щоби врешті скінчитися ломографією.
Десять правил ломографії:
1. Носи свою камеру скрізь.
2. Використовуй її в будь-який час – вдень і вночі.
3. Ломографія – це не втручання у твоє життя, це частина його.
4. Наближайся до об’єктів твого ломографічного бажання так близько, наскільки це можливо.
5. Не думай.
6. Дій швидко.
7. Тобі не потрібно знати заздалегідь, що знято в тебе на плівці.
8. Тобі не потрібно знати це і потім.
9. Знімай «від стегна».
10. Забудь про всі правила.