Латання прірв. Держбюджет рятуватимуть від катастрофи силами неолігархічного бізнесу

Ідеться про запровадження векселів для розрахунків за бюджетною заборгованістю щодо повернення ПДВ підприємцям, а також щодо інших витрат держскарбниці. А за допомогою контролю за трансферним ціноутворенням фіскальні служби тепер виявлятимуть операції, коли про­­дукція «продається» пов’я­заним компаніям за цінами, нижчими від ринкових, для мінімізації оподаткування. Крім того, Рада ратифікувала Конвенцію, підписану між урядами України та Кіпру про уникнення подвійного оподаткування й запобігання ухилянню від сплати податків на доходи. Таким чином, стало ос­таточно зрозуміло, який саме інструментарій вико­ристову­вати­­ме уряд для відвернення бюджет­­ної катастрофи  до президентських виборів 2015-го й короткострокового порятунку економіки з нульовими показниками зростання.

І казначейські фінансові векселі, й контроль за трансферним ціноутворенням, і урядова угода з Кіпром самі собою цілком адекватні, перевірені на практиці розвинених економік інструменти. Проте, щоб зрозумі­­ти, як вони працюватимуть в українських умовах, потрібно зважити на запропонований порядок їх застосування й на ступінь олігархізації економіки, який автоматично викривлює благі наміри та ідеї, адже існують окремі правила для «своїх» і для решти.

Вексельна непрозорість

Порядок видачі, обігу, погашення казначейських векселів та стягнення за ними встановлюватиме Кабмін. Він-таки визначатиме статті витрат держбюджету, заборгованість за якими гаситимуть квазігрошима під назвою «векселі». Передбачено, що стосуватиметься це насамперед погашення заборгованості перед підприємствами у вигляді неповерненого ПДВ. Сам закон практично нічого не конкретизує, встановлюючи лише дохідність цих цінних паперів на рівні 5% річних і термін обігу п’ять років, а також дату відліку для накопичення заборгованості, яку можна гасити векселями: 1 січня 2013-го. Інакше кажучи, уряд здобуває майже не обмежену владу, щоб самовільно вирішувати, за якими кредиторськими боргами, з ким, коли та в яких обсягах розраховуватися. Зауважмо, що ручний режим видачі казначейських векселів суперечить положенням Конституції: згідно з п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону, порядок випуску та обігу державних цінних паперів мав би бути встановлений виключно законами України, а не першим віце-прем’єром Арбузовим чи іншими міністрами.

Читайте також: Ціна "стабільності": регіонали приховують бюджетну кризу

Однак, вибираючи між перспективою не отримати нічого або ж отримати векселі, які гіпотетично можна буде обміняти з дисконтом у посередника на живі гроші, підприємець логічно мав би віддати перевагу другому варіанту. Як бачимо з поперед­нього досвіду, йому, вочевидь, «підкажуть», у якій саме фінустанові перевести в готівку свій вексель, і суто випадково її власник може виявитися наближеним до влади. Йому-бо за рахунок державного бюджету вже точно погасять вексель за номіналом. Експерти прогнозують, що кишенькові або наближені до влади банки й компанії викуповуватимуть векселі з великим дисконтом, на рівні 30–50%. Застосування такої схеми – не що інше, як легалізація масштабних відкатів під час відшкодування ПДВ підприємцям. Останні в такій непрямій формі ще й оплачуватимуть боргові зобов’язання держави. За прогнозами експертів, на початковому етапі дисконти за ПДВ-векселями можуть перевищувати 50%. Традиційний «бізнес», як для нинішньої системи…

Уряд натомість наполягає, що все це гарантуватиме прихід в економіку живих грошей. Однак на практиці, за умови розгортання гіршого з можливих сценаріїв, усе може скластися з точністю до навпаки. Якщо замість готівки підприємець отримує від держави на руки векселі, то цілком імовірно, що він не матиме її в достатній кількості для розрахунків із тими, хто надає товари, послуги й фактори виробництва вже йому. Таким чином і виникає брак ліквідності спочатку в певних ланцюгах операцій, а потім у цілих секторах економіки. Це прямий шлях у 1990-ті: відродження бартеру, взаємозаліків, виплат зарплат продукцією, а заодно й масштабної кризи неплатежів. Саме така криза в 1999-му мало не призвела до колапсу української електроенергетики, переросла в боргову, коли Україна виявилася неспроможною обслуговувати свій зовнішній борг і зрештою опустилася на дно в усіх рейтингах бізнес-клімату й конкурентоспроможності.

Усього цього можна уникнути лише тоді, коли держава більш-менш сумлінно й прозоро розраховується за векселями. «Виникає запитання, в яких масштабах їх використовуватимуть. Якщо вони замінять живі гроші, то на якомусь етапі з економіки вони вимиватимуться, а без них вона просто не працює, – пояснює Ігор Бураковський, голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій. – Масове використання векселів свідчитиме про негаразди в нашій українській фінансовій системі».

Дефіцит держбюджету в січні – квітні 2013 року порівняно з аналогічним періодом 2012-го зріс у 3,6 раза. За перші п’ять місяців 2013-го доходи державного кошторису збільшилися на 2,4%, тоді як запланований показник зростання – 9,2%. Водночас передбачена у 2013-му сума платежів з обслуговування державного боргу на 18% перевищує показник 2012-го. Інакше кажучи, боргові зобов’язання держави зростають швидше, ніж її доходи.

Читайте також: Антиофшорна профанація. Закриття «офшорної дірки» на Кіпрі не вирішить проблем з бюджетом

Європейські рецепти довготермінового й системного вирішення проблеми: урізати державні витрати й проводити паралельно структурні зміни. «Тре­­­ба думати про перегляд бюджетної політики, видаткової части­­ни бюджету. Зрештою, про секвестр (зменшення видатків держскарбниці. – Ред.). Це непопулярно, але інших шляхів, коли бракує грошей, немає, – коментує можливі варіанти оздоровлення економіки та державних фінансів Ігор Бураковський. – Сьогодні критично важливими для України є кошти від міжнародних позичальників, зокрема від МВФ».

Те, що запропонував уряд Азарова (векселі та контроль за трансферним ціноутворенням), може принести максимальну користь лише за умови забезпечення прозорості механізмів застосування й рівності всіх підприємств та секторів економіки. Але цього нинішня  влада забезпечити не може й не хоче.

Трансферні канікули для олігархів

У законі про контроль за трансферним ціноутворенням, що вку­­пі з векселями має рятувати держкошторис від колапсу, є два цікаві моменти. По-перше, він передбачає податковий конт­роль за ціноутворенням як у операціях, орієнтованих на зовнішній ринок, так і у внутрішніх оборудках компаній. Податківці дістають значні повноваження щодо визначення звичайної ціни (має відповідати рівню ринкових цін). По-друге, до 1 січня 2018-го з-під повної дії закону виведені агропромислові, вугільні, нафто-, газовидобувні, хімічні та металургійні підприємства – основа і ядро олігархічного бізнесу в Украї­­ні. Їм дозволено буде п’яти­відсоткові відхилення від звичайної ціни на ринку.

Натомість дія закону повною мірою пошириться на всі операції решти великих компаній із пов’язаними резидентами, тобто юридично й комерційно «дружніми» контрагентами, а також із нерезидентами, розташованими на територіях і в державах, де ставка корпоративного податку на 5% і більше нижча за українську. Якщо врахувати визначені «винятки з правил», то можна передбачити: під прицільним контролем податкової опиняться насамперед компанії, які вироб­ляють більш технологічну, інноваційну продукцію. Натомість саме технології та інновації, а не вугілля й добрива – визначальний, якщо не єдиний двигун економічного зростання будь-якої сучасної економіки в середньо- та довгостроковій перспективі. В умовах глобальної кризи важливо боротися за кожну од­ну десяту ВВП економічного зростання сьогодні, тому що через 10 років вона трансформується у 0,5–1% ВВП. Якщо цього не робити, то країна прирікається на бідність на десятиліття вперед. Проте сьогодні ресурс, що мав би піти на підтримку таких компаній, в Україні «з’їдають» сировинні й напівфабрикатні виробництва, зокрема за рахунок різноманітних державних преференцій для них.

Кіпрська епопея

Третє рішення із тріади рятівників держбюджету: ВР ратифікувала конвенцію з Кіпром про недопущення подвійного оподаткування та запобігання ухилянню від сплати податків на доходи за допомогою кіпрських компаній. Конвенція замінить чинну нині угоду між урядами Кіпру та колишнього СРСР про уникнення подвійного оподаткування ще 1982 року, яка передбачала нульові ставки. Тепер замість дивіденди  обкладатимуть за ставкою від 5% до 15%. Крім того, замість нульових ставок почнуть діяти десяти- або п’ятивідсот­ковий податок на роялті, двовідсотковий – на дохід від боргових вимог. Доходи від відчуження нерухомості може бути оподатковано відповідно до законодавства договірної сторони. Але вся ця кіпрська епопея тривала так довго, що охочі, насамперед олігархічний бізнес, мали вдосталь часу, аби вивести свої чутливі активи з офшору, який потроху втрачав привабливість. Зрештою, Кіпр не є офшором у чистому вигляді від 2003 року: зі вступом до ЄС зросли вимоги до прозорості операцій, фіскальна система стала менш вигідною для підприємців, а у 2013-му там почали оподатковувати депозити. При цьому в бізнесу залишається чимало альтернатив Кіпру як податковій гавані.

Нездоровий стан держфінансів, посилення податкового тиску на неолігархічний бізнес укупі з кризою ліквідності, яка є дуже ймовірною в разі непрозорого та масового застосування векселів, можуть повернути економіку в 1990-ті.