У цьому переліку не став винятком і Південний Кавказ. Наразі стає все більш помітною економічна і політична присутність Китаю у цьому регіоні. А його прагнення до розширення торгівлі, отримання енергетичних ресурсів і розширення можливостей транспортних коридорів, показує високу зацікавленість Пекіну Південним Кавказом.
Як і скрізь в світі, Китай м'яко, але наполегливо проводить політику поширення свого впливу на Кавказі, роблячи це по-східному витончено. Пекінські лідери сконцентрували свої зусилля на тому, щоб не провокувати страх у тих, з ким вони входять в контакт, а також зміцнити репутацію Китаю, як відповідальної потуги на міжнародній арені. Цей комплексний підхід виправдовує себе і на Південному Кавказі, де Пекін, просуваючи економічні ресурси, пожинає одночасно і політичні плоди.
Економічна роль Китаю на Південному Кавказі розвивається швидкими темпами, при цьому загальні інвестиції Пекіна в Азербайджані зараз наближаються до 1 мільярда доларів, а двостороння торгівля цих двох країн вже перевищує цей показник.
Читайте також: Індія програє у змаганні з Китаєм
Зрозуміло звичайно, що інтереси Китаю на Південному Кавказі за ознакою пріоритетності для Пекіну, важко поставити поруч з інтересами там таких глобальних геополітичних гравців, як США чи Росія. До того, такі держави, як Азербайджан і Грузія, які найбільше прагнули у пострадянський період вийти з під безпосереднього впливу Москви, були у числі перших, хто переорієнтувався на Америку.
Пекін розпочав своє превентивне проникнення на Південний Кавказ, регіон, що розташований на стику Чорного моря і Центральної Азії, в якому китайці уже давно цілеспрямовано, послідовно і неухильно проводять свій стратегічний курс на поглиблення і розширення своїх впливів.
І якщо навряд чи Китаю вдасться стати тут «старшим братом», як це вже відбулося в державах Центральної Азії, але можна сказати, що ця частина Кавказу цікава для Пекіну із декількох причин. Китайці прорахували для себе, що нарощення економічних зв’язків з південно-кавказькими державами, не лише істотно зміцнить їхні позиції у регіоні, а й створює стійкий економічний плацдарм на підступах до європейських ринків. Вважаючи на те, що ці держави залучені в численні програми багатостороннього співробітництва з Європейським Союзом.
Інша причина китайського інтересу до Південного Кавказу лежить в площині переважно зовнішньополітичних категорій. Пекін і тут прагматичний, розуміючи більш глибоке проникнення США, Росії, ЄС, Туреччини, Ірану, які вже встановили тісні зв'язки з Вірменією, Азербайджаном і Грузією.
Читайте також: Іран потрапляє у дедалі більшу залежність від Китаю
Втиснутися у досить «вузькі» місця таких визначальних відносин у регіоні, як, наприклад, вірменсько-російські, грузинсько-американські чи азербайджансько-турецькі, в найближчі роки китайцям не уявляється можливим. Однак, у цьому і полягає своєрідність китайського вектора проникнення, який не обмежений факторами неврегульованих конфліктів у регіоні та наявності глибокого (вірменсько-азербайджанського і вірменсько-турецького) або довготермінового (грузинсько-російського) антагонізму.
Важливим нюансом китайського курсу в Південному Кавказі є відсутність у нього внутрішнього обмеження своєї політики регіонального проникнення маючи на увазі визнання, часткове визнання або невизнання країн регіону. Китай має намір будувати свої відносини як з Абхазією, так і з Грузією, як з Нагірним Карабахом, так і з Азербайджаном, при цьому, звичайно, не забуваючи згадувати при офіційних двосторонніх контактах з грузинськими та азербайджанськими представниками прихильність до поваги принципу територіальної цілісності.
А у розвитку Китаєм відносин з однією з країн регіону – Вірменією – помітні економічні та політичні складові курсу Пекіна на послідовне проникнення у поки не зайняті ніші двосторонніх зв'язків Єревану із зовнішнім світом.
Китай дуже прагматично оцінює нинішнє перебування Вірменії на переважаючій орбіті розвитку її політичних та економічних зв'язків з Росією, однак це не виключає елементів конкуренції між Пекіном і Москвою. Деякі цифри, котрі відображають уже пройдені етапи вірменсько-китайських економічних зв'язків, виглядають досить переконливо.
При чому, дуже перспективною проглядається можлива участь Китаю у проекті будівництва залізниці Вірменія – Іран. Поки на цьому напрямку економічного залучення Китаю в великий транспортний проект на Південному Кавказі немає відчутного прогресу. Але можна з упевненістю припустити, що участь китайського капіталу в будівництві залізниці на вірменсько-іранському кордоні додасть інтересам Пекіну в регіоні стратегічно виражений характер.
Читайте також: Янукович шукає порятунку в Китаї
А з реалізацією транспортного проекту «Вірменія – Іран» і з'єднання його із залізничною гілкою до чорноморських портів на грузинському узбережжі, Китай може отримати додаткову наземну або наземно-морську (залізниця між Іраном і Вірменією зв'яже останню з іранськими портами в Перській затоці) магістраль з перспективним виходом через Чорне море на ринки східноєвропейських країн.
Інтерес Китаю, нехай нині і не найбільш пріоритетного зовнішньополітичного і зовнішньоекономічного характеру, до Південного Кавказу має потенціал зростання. Тим не менш, можна припустити, що тільки на одних ресурсах державних інвестицій, якими б об'ємними вони не були, і проникненні приватного капіталу в зони «вакууму» зовнішнього впливу, Китай не може до безкінечності підтримувати потрібний йому рівень залученості у регіональні процеси.
Подібний економічно-центричний курс просування своїх політичних інтересів має ліміти зростання і на певному етапі може вичерпатися. Тому в перспективі Китай може звернутися до пошуку зовнішньополітичних схем посилення своїх позицій в регіоні, і одним із завдань стане захист інтересів китайського капіталу на просторі між Чорним морем і Центральною Азією.
Як вважає відомий американський політолог і співробітник Institute of World Politics Пол Гобл: «На Південному Кавказі, як і в інших регіонах, Китай виступає з довгостроковими підходами до всіх питань. Пекін більше зосереджений на власних прагматичних інтересах, ніж на грі на публіку. До інтересів Китаю входить: розширення торгівлі з багатими нафтою країнами Каспійського басейну, наявність зручного наземного транспорту та зв'язки між Азією і Європою. Просування цих інтересів в довготерміновій перспективі означає, що Китай буде прагнути блокувати зміни у владі в цих країнах, в чому зацікавлені деякі гравці в регіоні та поза його межами. Абсолютно ясно, кроки, які робляться Китаєм, заслуговують на те, щоб за ними стежили уважніше. Тим більше, що Пекін вже показав готовність бути новим гравцем у складній геополітичній грі в регіоні Південного Кавказу».
Схоже, що проникнення Китаю на Південний Кавказ входить у протиріччя з інтересами Сполучених Штатів. Американці протягом останніх двадцяти років наполегливо працювали над тим, щоб сприяти розвитку цього стратегічно важливого регіону. І їхні інтереси на Південному Кавказі включають безпеку, енергетику та економічний розвиток і демократизацію.
Після розпаду СРСР Вашингтон прагнув до того, щоб Росія та Іран не мали домінуючого впливу на цей регіон, особливо зважаючи на важливість ресурсів каспійських енергоносіїв. Значною мірою, ця довгострокова стратегія вдалася, забезпечуючи незалежність Азербайджану, Грузії та Вірменії, що дозволило ринкам розвиватися, а цим країнам дотримуватися верховенства закону, в той час як підтримка демократизації сприяла регіональній інтеграції.
Можна сказати, що Сполучені Штати мають великі стратегічні і економічні інтереси в Південному Кавказі і на Каспії. Сьогодні без Грузії і Азербайджану, неможливе функціонування Північної розподільної мережі, яка постачає війська США і НАТО в Афганістані. А американське партнерство з Азербайджаном відповідає необхідності Вашингтону зміцнити свою присутність в регіоні Південного Кавказу і Каспійського моря.
Тому не можна виключати того, що ця м’яка експансія Китаю підштовхне американців до зміцнення їхніх позицій на Південному Кавказі. Адже своїми діями Пекін ставить під загрозу крихку рівновагу, котра встановилася у цьому стратегічно чутливому регіоні, і тому Вашингтон, скоріш за все, має задуматися над тим, якою буде відповідь на цей китайський виклик.