Перекладені книжки для дітей займають неоднакову кількість поличок у національних бібліотеках різних країн. Так, Велика Британія, що продукує напрочуд багато дитячої літератури, її майже не імпортує. Другий бік крайнощів – африканські й азійські країни. Вони, навпаки, переважну більшість видань завозять найперше з колишніх метрополій, тоді як їхні літератури розвиваються поволі. Україна – майже на екваторі між цих двох полюсів. Перекладних творів для малюків у нас видають трохи більше, ніж написаних своєю мовою.
Читайте також: Сігуте Ах: «Нинішні діти мають перед собою велике випробування»
ФАВОРИТИ РИНКУ
Ґете Клінґберґ у своїй праці «Дитяча література в руках перекладачів» висловив думку, що книжками для малечі обмінюються певні групи країн, надто – сусідів. Згідно з цим розподілом Україна належала до Східного регіону разом із рештою слов’янських держав, Угорщиною і частково Німеччиною (НДР, адже книжка Клінґберґа вийшла ще 1986-го).
За сучасної ситуації його гіпотеза справджується лише частково. Огляд книжкових поличок і прилавків справляє враження, що найкраще для дітей пишуть росіяни, німці, британці й скандинави, бо ж їх видрукувано українською найбільше. Присутність перекладів із російської не дивує: вони вигідні видавництвам, що завбачливо працюють на два ринки. Із польської – їх у рази менше, чеська дитяча література обмежується кількома авторами, є по кілька перекладів із білоруської та верхньолужицької, але на тому слов’янський внесок вичерпується. Отже, тут Клінґберґове припущення не спрацювало.
Німеччина, крім того, що багата на літературу для дітей, іще й запровадила програму підтримки перекладачів Ґете-Інституту. Тож здобути в цій країні право на переклад досить просто – на додачу вам іще й матеріально посприяють у виданні тамтешнього письменника вашою мовою. Британію, скандинавів та США дослідник зараховував до окремого впливового Північного регіону. Інтерес до англійських і американських письменників можна принаймні частково пояснити тим, що вкупі з Німеччиною ці три національні літератури продукують найбільше у світі творів для дітей та підлітків. А численність перекладів шведських, литовських, норвезьких авторів пов’язана з позалітературним фактором, – як і німці, вони охоче надають права на видання українською.
ВИБІРКОВИЙ КАНОН
Тож яким чином із-поміж письменників тлумачі вибирають правильних бджіл, які роблять правильний мед, інакше кажучи, кого й що перекладають? Німецька дослідниця Емер О’Салліван, говорячи про канон дитячої літератури, запропонувала розрізняти класику, перелік якої визначили літературознавці, й класику, що її обрали читачі. До цього розподілу варто доєднати ще одну особливу групу – лауреатів поважних премій за здобутки в дитячій літературі, як-то володарів медалі Андерсена, Ньюберівської нагороди, медалі Карнеґі. Певна річ, ці групи перетинаються і, приміром, «Хроніки Нарнії» Клайва Льюїса цілком належать до всіх трьох.
Українських досліджень бодай європейської або американської дитячої літератури катма, тож через перекладацтво ми приймаємо канон, сформований західними смаками. Щоправда, позичаємо його вибірково: найбільше перекладають саме «популярну» класику. Тут-бо на першому плані не якість тексту, а широта рецепції, й найліпший аргумент – книжка чи автор відомі в багатьох країнах, читані поколіннями дітлахів і таке інше. А високу художню вартість розуміють у тому сенсі, що твір знаний. Видавати «популярну» класику вигідно: купувати право на переклад, скажімо, Роберта Стівенсона, не потрібно, рекламувати його зайве, а постійний інтерес гарантовано.
Те, що канон позичають вибірково, – небезпідставне твердження: лише останнім часом почали потроху з’являтися переклади творів, котрі західне літературознавство трактує як класику, але автори яких невідомі в Україні, як-от Сьюзен Кулідж чи Френсіс Бернетт. Коли взяти, до прикладу, серію книжок знаного англійського видавництва Wordsworth, що так і зветься «Дитяча класика» і складається переважно з англомовних творів, але претендує на всезагальний канон, виявиться, що з неї перекладено в нас дещицю.
Значно надійніше видавати вже популяризоване кінематографом: чотири книжки Філіпа Пуллмана в Україні побачили світ, коли вийшла голлівудська екранізація першого роману «Золотий компас», випуск другого тому «Хронік Нарнії» Льюїса було приурочено до виходу кінострічки, а «Павутиння Шарлотти» Едвіна Вайта вийшло друком за рік після фільму. Зайве казати, що на обкладинках усіх названих видань – кадри з екранізацій або колажі з них.
Читайте також: Дитячу літературу не слід відокремлювати від дорослої
ЖАНРОВІ ПРОГАЛИНИ
Перекладена українською література для дітей подібна до сиру, адже перекладається чимало доброго й розмаїтого, тільки ось дірок забагато. Чого не бракує, на перший погляд, то це казок: народних, від слов’янських до африканських, а також і літературних, видань великих і малих форматів, чудово ілюстрованих. Але творіння Ганса Крістіана Андерсена, Вільгельма Гауфа, казки «1001 ночі» видають, за винятками, в куцих вибірках. Серія «Граней-Т» «Казки народів світу» налічує з десяток книжок, а втім, у жодній не зазначено з якої мови, якого видання і хто їх переклав. У «махаонівських» виданнях навіть не криються, що перекладено, скажімо, англійські казки про гномів та велетнів, із мови, якою їх не писали. Коли ж не тлумачать навіть з англійської, які шанси в літературних творів бути перекладеними, скажімо, з японської?
Поряд із казками вдосталь фантастичних жанрів, фентезі, творів, що їх самі видавництва визначають як чарівні казки. Цього в рази більше, ніж «приземленішої» літератури на зразок серії «Суперники» Крістіана Тільманна, що оповідає про буденні труднощі й радощі двох школярів. Видавництво «Теза» започаткувало серію «13+», у межах якої друкує твори, що порушують непрості, часто табуйовані в дитячій літературі теми. Утім, проект наразі налічує небагато книжок. «Видавництво Старого Лева» й «Богдан» випустили спеціалізовані серії: «Обережно: дівчатка» й «Дівчатка Жаклін», проте жодного подібного проекту для хлопчаків немає. Юнацька пригодницька література складається із класики – Жуля Верна, Луї Буссенара, із сучасників для доросліших підлітків перекладають хіба що науково-пригодницьку фантастику. Годі й казати про окрему групу дірок – жанри скупо (дитячі детективні романи) чи й зовсім не представлені (пансіонний роман) у перекладах.
Читайте також: Пригоди та книжки Всеволода Нестайка
ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ
На хвильку затримаємося на обкладинках – уже в іменах авторів перекладачі припускаються помилок. Так, «Нестайко радить прочитати» дітям роман «Срібні ковзани» американки Мері Мейп Додж, із середнього імені якої загубилася літера (Mary Mapes Dodge), а яку саме приголосну і згідно з яким принципом викинути із прізвища автора пригод Аліси, у нас іще не визначилися: вживають і «Керрол» і «Керолл» (Carroll). Видавництво «Національний книжковий проект» пропонує низку фантастичних романів Йона Колфера та Йоуна Колфера, маючи на увазі одного письменника з непростим ірландським ім’ям Eoin. Проте достатньо зазирнути на офіційний сайт прозаїка, де великими літерами написано: «Вимовляється «Овен»!»
Перевидавати старе – ось що ще полюбляють українські видавництва, й далеко не завше взявши на себе клопіт відредагувати текст перекладу наново. На думку зразу спадає «переклад» роману англійського натураліста Джеральда Даррелла «Моя сім’я та інші звірі» Людмили Гончар 1989-го, перевиданий торік «Богданом». Цю «повість» рекомендовано для «сер. шк. віку», хоча Даррелл ані повістей, ані для дітей будь-якого віку не писав. Підстава для жанрового перетворення така: текст перекладу скоротився, бракує цілих уривків діалогів, а найголовніше – зникли принаймні два епізоди: парування черепашок і сцена, де богомолиха відгризає самцеві голову. Втім, не варто забувати, що книжка Даррелла великою мірою автобіографічна, в ній він пригадує все, що робив і почував хлопчаком, певно, того самого віку, що й цільова аудиторія перекладу. Попри все, спостерігання за природними процесами перетворило малого Джеррі не на збоченця, а на затятого зоолога.
Сучасна українська перекладна література для дітей, гойдаючи ніжками, сидить на стільчику, якому, щоправда, самому бракує ніжки. Три з них на місці: автор, перекладач, видавець. Четверта ніжка, якої бракує, – критик. Нашим перекладам не вистачає цього рушія, копняка, коли хочете. Поки що література хитається, але так-сяк тримає рівновагу. Питання – як довго протримається.
Читайте також: Як виховати україномовну дитину в російськомовному або змішаному середовищі