Крим. Казарми замість курорту

Політика
9 Березня 2021, 14:17

За сім років після російського вторгнення в Крим весь світ уже точно знає, що окупація півострова була не спонтанною реакцією командування Південного округу Збройних Сил Російської Федерації (ЗС РФ) на нестабільну ситуацію в Україні, а продуманою, завчасно спланованою операцією вторгнення. Розпочинаючи її, росіяни точно знали, що робитимуть далі — які органи управління окупованою територією створять, як і ким їх укомплектують, яким чином їх легалізуватимуть. Те саме стосувалося й угруповання військ і сил, яке мало бути сформоване на окупованому півострові, — існували розрахунки щодо того, який має бути його склад, підпорядкованість, система управління та які для цього потрібні ресурси.

 

Окупаційний контингент

Кримське угруповання військ планувалося нарощувати на основі частин і з’єднань Чорноморського флоту (ЧФ), які дислокувалися в Криму та Севастополі до 2014 року згідно з Угодою між Україною та Російською Федерацією про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України. За базову структуру було взято організацію Чорноморського флоту та інших військових формувань ЗС СРСР до 1991 року — це потребувало мінімальних зусиль на відновлення системи базування та управління. Але в ході операції в попередні плани вносилися корективи.

По-перше, щоб погасити соціальне напруження і не створити «п’яту колону» з військовослужбовців Збройних Сил України в тилу, вирішили максимально безболісно «інтегрувати» до ЗС РФ зрадників, які погодились перейти на бік ворога, в наявній на момент конфлікту організаційно-штатній структурі ЗСУ. По-друге, поки Україна оговтувалась від першого удару і починала чинити опір на Сході, виникла необхідність у формуванні на півночі Криму угруповання сил. Його завданням мало би стати завдання удару вглиб оборони ЗСУ на материку, або, за умови зміни ситуації — відбиття контрудару українських військ під час спроби деокупації півострова. Спочатку тимчасового — зібраного з прикомандированих десантно-штурмових і мотострілецьких підрозділів, а згодом і постійного, штатного. Надалі росіянам із огляду на обмеженість можливостей власного військово-промислового комплексу та зміну геополітичної ситуації довелось відмовитись від деяких «гігантоманських» проєктів. Саме так і сформувалося міжвидове угруповання російських окупаційних сил у Криму.

 

Читайте також: Крим: Уроки вторгнення

За даними командування Об’єднаних сил ЗС України, станом на початок 2021 року загальна чисельність угруповання військ і сил ЗС РФ в окупованому Криму складає близько 32,5 тисяч військовослужбовців, в тому числі морського і повітряного компоненту — до 21 тисячі, а сухопутне угруповання складає понад 11,5 тисяч осіб (включно з тими, що перебувають на ротаційній основі).

Командувач ВМС ЗС України контрадмірал Олексій Неїжпапа зазначив: «Російська Федерація перетворила АР Крим на найпотужнішу військову базу — протягом семи років бойовий склад надводних кораблів та підводних човнів Чорноморського флоту збільшено на 45 %. Загальна кількість становить 58 одиниць, у тому числі носіїв крилатих ракет морського базування «Калібр» — 13 одиниць». За його словами, кількість російських бойових літаків зросла понад утричі, вертольотів — удев’ятеро, кількість танків досягла майже 40 одиниць, бойових броньованих машин — зросла вшестеро, а ракетних систем залпового вогню — у 6,5 раза.

Росіяни за сім років нашпигували Крим зброєю, перетворивши півострів зі здравниці на наступальний військовий плацдарм. І продовжують його посилювати. Так, військово-політичне керівництво РФ нещодавно пообіцяло найближчими роками збільшити чисельність військового угруповання в Криму до 45 тисяч військовослужбовців.

 

Нарощення сили

Найперше, на що слід звернути увагу, — це значне збільшення ракетного ударного потенціалу, передовсім за рахунок носіїв протикорабельних ракет (ПКР) «Калібр-НК/ПЛ» із дальністю стрільби 220—300 км, а також їхніх берегових аналогів — протикорабельних ракетних комплексів (ПКРК) «Бал» (120 км) і «Бастіон» (300 км). Однією з важливих оперативно-стратегічних характеристик будь-якого військового флоту є «сумарний залп», тобто кількість закидуваної вибухівки в першому залпі усіх засобів флоту. На сьогодні сумарний залп ЧФ ракетним озброєнням складає 73 тонни (див. «Довга рука»). Це важливий параметр, який має не тільки викликати занепокоєння у причорноморських країн, а і враховуватися партнерами по НАТО в Центральному і Східному Середземномор’ї. Чому і як відбулося таке різке зростання бойового потенціалу?
Передовсім за рахунок поповнення бойового ядра флоту фрегатами — сторожовими кораблями проєкту 11356. Це вкотре свідчить про те, що посилення ЧФ в Криму планувалося Росією задовго до його фактичної окупації. Проєкт 11356 є наступним кроком проєкту 1135М, який розроблявся для військово-морських сил Індії. Саме для них у 2000—2010 роках на Балтійському заводі та Калінінградському «Янтарі» в кооперації з українським ДП «Зоря-Машпроект» побудували шість фрегатів типу «Тальвар». Після цього російська влада вирішила розвивати успішну серію і в інтересах власного ВМФ — і в Калінінграді у 2010—2013 роках було закладено серію з ще шести кораблів. На три з них до 2014 року встигли поставити українські газові турбіни — через два роки вони повернулися в Україну вже на ворожих кораблях. Втім, через українське ембарго, введене після початку російсько-українського збройного конфлікту, три борти залишились недобудованими.

 

Другий компонент, який суттєво поповнив ракетний потенціал ЧФ — підводні човни проєкту 636. До 2014 року в складі ЧФ РФ перебував фактично один підводний човен — «Алроса» проєкту 877В (ще один, ПЧ Б-380, як бойову одиницю можна не рахувати, адже він постійно перебував на ремонті). Цього для Чорного моря вважалося явно недостатньо. І в 2010 році командування ВМФ РФ ухвалило рішення про будівництво серії підводних човнів із шести одиниць за експортним проєктом 636, який є продовженням того-таки проєкту 877 «Варшав’янка». Через обмеження на заміну озброєння, накладені Україною для ЧФ РФ у Криму, за місце дислокації бригади підводних човнів обрали пункт базування, що будувався в геопорту Новоросійська. Човни прибули на ЧФ протягом другої половини 2014 — кінця 2016 років. І хоча місцем дислокації новосформованої 4-ї бригади ПЧ є Новоросійськ, значну частину часу вони базуються в Південній бухті Севастополя.

Будучи обмеженою в будівництві кораблів дальньої морської зони, Росія останніми роками приділяє основну увагу переозброєнню Чорноморського флоту малими патрульними і ракетними кораблями. Адже це дешевше і швидше. З 2015 року флот поповнився шістьма ракетними катерами проєкту 21631 («Буян-М»), які будуються для Чорноморського і Балтійського флотів (БФ) на Зеленодольському суднобудівному заводі і потім переганяються внутрішніми водними шляхами в Азовське і далі в Чорне море (два перші з них передані до складу Балтійського флоту). Останній, «Гайворон», увійшов до складу флоту 30 січня цього року. В перспективі — надходження на ЧФ іще одного-двох катерів цього проєкту.

 

Читайте також: Україна у світовій системі безпеки: мріяти чи бути

Разом з ракетними катерами Зеленодольський завод випускає і патрульні кораблі для ЧФ, зокрема проєкт 22160 (тип «Васілій Биков»). З 2018 року ЧФ поповнився чотирма кораблями цього проєкту. Останній, «Сергєй Котов», спущено на воду 29 січня, а всього в серії шість одиниць, які планують передати до кінця 2023 року. Важливо, що починаючи з третього борта серії ці кораблі фактично будуються на захопленому Керченському суднобудівному заводі «Залив». Це має стати не тільки приводом для розширення міжнародних санкцій до заводу-виробника, а й предметом переговорів України з причорноморськими державами щодо обмеження для цих кораблів входу в їхнє територіальне море, передовсім із Туреччиною, та заборони для них проходу Чорноморських проток.

 

Сухопутний кулак

Посилення корабельного угруповання російського флоту в Чорному морі — суттєва загроза для сусідів. Втім, для України надзвичайно небезпечним є формування на Кримському півострові наступального угруповання сухопутних сил.
Чисельність сухопутних військ у Криму (тільки армійські частини і з’єднання, десант та морська піхота, без урахування різноманітних парамілітарних формувань, як-от «Росгвардія») становить понад 11,5 тисяч, тобто понад третину всього військового угруповання на півострові. Вони об’єднані в армійський корпус флотського підпорядкування — це оперативно-тактичне з’єднання сухопутних військ, підпорядковане командувачу флотом і здатне до ведення військових операцій як самостійно, так і в складі різновидового угруповання сил флоту. Вперше концепцію підпорядкування командувачу флотом усього угруповання збройних сил на локальній території росіяни реалізували на початку 2000-х на Балтиці — тоді командувачу БФ підпорядковувалися всі частини та з’єднання ЗС РФ в калінінградському анклаві. Після окупації Криму вона дійшла логічного завершення — в квітні 2016-го був сформований 11-й АК Берегових військ БФ в Калінінграді, а в 2017-му — армійські корпуси Чорноморського, Північного і Тихоокеанського флотів.

22-й АК (штаб — Сімферополь) включає:
• 126-ту окрему бригаду берегової оборони, в/ч 12676 (с. Перевальне, сформована на базі «інтегрованої» 36-ої 
ОБрБО ВМС України);
• 127-му окрему розвідувальну бригаду, в/ч 67606 (м. Севастополь, сформована на базі Центру РЕР ВМС України, а також підрозділів аеро- і військової розвідки);
• 8-й окремий артилерійський полк, в/ч 87714 (с. Перевальне, сформований на базі 406-ї окремої бригадної артилерійської групи ВМСУ);
• 1096-й окремий зенітний ракетний полк, в/ч 83576 (м. Севастополь);
• 4-й окремий полк РХБ захисту, в/ч 86862 (м. Севастополь) та інші частини забезпечення.
Оперативно штабу армійського корпусу підпорядковуються також 810-та окрема бригада морської піхоти (Севастополь) і підрозділи (як правило, батальйонні тактичні групи) повітряно-десантних і мотострілецьких бригад, які на ротаційній основі перебувають у складі ударного угруповання в північному Криму (чисельністю до 1,5 тисяч військовослужбовців).
Завдання 11-го і 22-го армійських корпусів схожі: ведення оборонних і наступальних бойових дій на приморському напрямку як самостійно, так і у взаємодії з військами відповідно Західного та Південного військових округів. І якщо для АК Балтійського флоту головним завданням є ліквідація «Сувальського коридору», що з’єднує територію Балтійських країн із Польщею та рештою країн НАТО, то для ударного угруповання військ у Криму — захоплення Каховського гідровузла, а також наступ (контрнаступ) у напрямку Мелітополя. Для цього, на думку російських військових, корпуси мають усе необхідне починаючи від танкового кулака і завершуючи потужним ракетно-артилерійським угрупованням.
Характерною ознакою підготовки до наступальних бойових дій прийнято вважати передислокацію до державного кордону (лінії фронту) підрозділів специфічних родів військ — повітряно-десантних і десантно-штурмових, армійської авіації. На Джанкойському аеродромі в січні 2015 року сформовано 39-й вертолітний полк на розвіду­вально-ударних вертольотах Ка-52 (1-ша ескадрилья), транспортно-бойових Мі-35 і ударних Мі-28 (2-га ескадрилья) і транспортно-бойових Мі-8АМТШ (3-тя ескадрилья). В 2016—2017 роках росіяни також хотіли передислокувати в Джанкой десантно-штурмовий батальйон 97-го полку 7-ї десантно-штурмової дивізії, на базі якого сформувати окремий десантно-штурмовий полк. Ці плани з певних причин досі не втілились, але ідея формування аеромобільного кулака в структурі «полк АА — полк ПДВ» є цілком логічною й остаточно не похована.

 

Вкрадене небо

За сім років окупації Росія створила над Кримом міцну повіт­ряну «парасольку» з потужного авіаційного угруповання і наземних засобів ППО. Йдеться передовсім про переозброєння старих зенітних ракетних полків, які за України мали на озброєнні ЗРК С-300ПС, новими зенітно-ракетними комплексами С-400. При цьому межі зони їх прикриття від авіації противника зросли з 75—150 до 400 км. Фактично вони здатні вражати ударну авіацію України до досягнення нею рубежу застосування зброї.

Чисельність і бойова потужність винищувальної та фронтової авіації, що базується на аеродромах Криму, також зросла (за кількістю літальних апаратів — утричі). Це винищувачі-перехоплювачі Су-27СМ і Су-27П, фронтові винищувачі Су-30М2 на аеродромі «Бельбек» у Севастополі. На аеродромі «Гвардійське» (ст. Остряково) замість передислокованої в Саки (Новофедорівка) 43-го омшап ЧФ на Су-24/24М і Су-30СМ, сформований 37-й змішаний авіаційний полк ВПС двоескадрильного складу (ескадрилья фронтових бомбардувальників Су-24М і ескадрилья штурмовиків Су-25СМ по 12 машин в кожній).

 

Читайте також: Грузія й Україна — потенційні партнери Тримор’я

Що ж до чуток про передислокацію в Крим дальніх бомбардувальників-ракетоносців Ту-22М3 (а до 1991 року в Криму базувалась ціла дивізія морських ракетоносців — 2-га мрад на аеродромах «Гвардійське», «Саки», «Октябрьське» і «Веселе»), то це не більше ніж «мильна бульбашка», створена з метою полоскотати нерви НАТО. Річ у тім, що в епоху холодної війни ракетоносці з кримських аеродромів для зав­давання удару по об’єктах ОВМС НАТО в центральній частині Середземного моря (основною ціллю було угруповання 6-го флоту США в Неаполі) здійснювали вихід на ешелон застосування зброї над західною Болгарією і Румунією. Нині Румунія і Болгарія — члени Альянсу, прикриті надійною протиповітряною та протиракетною «парасолькою» союзників. Отже, цілі в Середземному морі стають для стратегічної авіації РФ недосяжними, а щоб лише вийти на рубіж застосування зброї і не потрапити в зону дії ППО противника, Ту-22 з аеродромів в Криму потрібно було б здійснювати набір висоти в бік Кубані і Азовського моря, а потім, після розвороту — пускати ракети безпосередньо над Кримом. В Москві це швидко зрозуміли і від цієї ідеї відмовились. Поодинокі польоти в Крим Ту-22 з авіабаз у центральній Росії можливі, втім, вони матимуть демонстраційний характер і слугуватимуть для вивчення театру їхніми екіпажами.

Слабким місцем морської авіації ЧФ залишається відсутність заміни парку протичовнової авіації. Кількість фізично і морально застарілих літаків-амфібій Бе-12 невпинно зменшується (залишилось усього п’ять одиниць різного ступеня боєготовності у складі 318-го окремого морського змішаного авіаполку, «Кача»). Сучасної заміни їм російська промисловість так і не змогла запропонувати. Один-єдиний дальній протичовновик Іл-38Н, перебазований у 2017 році в Єйськ, не може їх замінити.

 

Ядерний курорт

Говорячи про мілітаризацію Криму, не можна оминути проблему наявності чи відсутності на півострові ядерної зброї — адже навколо цієї теми сьогодні виникає багато спекуляцій. На переконання автора цієї статті, на Чорноморському флоті ядерна зброя була, є і буде. Втім, йдеться про тактичну ядерну зброю. Для розуміння питання слід розрізняти стратегічні ядерні боєзаряди і тактичні ядерні боєприпаси (ЯБП). Стратегічні — це «ядерна тріада»: міжконтинентальні балістичні ракети, балістичні ракети підводних човнів та авіаційні ядерні боєприпаси для стратегічної авіації. Стратегічних ЯБП у Криму не було. Але якщо говорити про тактичну зброю з ядерною бойовою частиною (ЯБЧ), то на флоті нею може бути будь-що — від крилатих ракет до торпед і реактивних глибинних бомб. Серйозних відмінностей зброї зі звичайною бойовою частиною і з ЯБЧ немає. Майже усі сучасні наземні засоби ППО також можуть виносити ракети з ядерною боєголовкою, які не відрізняються від звичайних.

 

Читайте також: Самопоїдання чи розвиток

Тактична ядерна зброя на Чорноморському флоті була. Вона зберігалася, обслуговувалася і споряджалася в спеціальних військових частинах — ремонтно-технічних базах, об’єктах «С», в Балаклаві (820 РТБ) і в долині Кара-Коба (біля селища Сахарна Головка). Після 1994 року боєприпаси, що на них зберігалися, вивезли, частини розформували, а ядерний арсенал почали будувати в Краснодарському краї.

Проте одна справа — споряджати ЯБП і цілком інша — мати такі боєприпаси на борту в готовності до застосування. Згідно з інструкціями на крейсері «Москва» під час бойового чергування мало бути не менш ніж вісім бойових ракет головного комплексу, з них дві — з ядерною бойовою частиною. На ПЧ «Алроса» — шість торпед, у тому числі одна з ЯБЧ. Змоги перевірити наявність ядерної зброї на кораблях ЧФ, які стояли в Севастопольській бухті, Україна не мала. Але такі питання можна було «вирахувати» за опосередкованими ознаками.

У Севастополі в тіні скверу Воїнів-інтернаціоналістів ховається непримітний двоповерховий будиночок за адресою: вул. Леніна, 27. В ньому розташований «Спецвідділ ЧФ». Спецвідділ, або 6-й відділ 12-го ГУМО — частина, відповідальна за експлуатацію на флоті ядерних боєприпасів, гарантування ядерної безпеки, фізичного захисту й антитерористичної стійкості ядерних об’єктів. Інша опосередкована ознака — серед вертольотів 872-го протичовнового вертолітного полку (аеродром «Кача») є одна унікальна машина — гелікоптер Ка-27Е. Це спеціальний вертоліт радіаційної розвідки. Він обладнаний високочутливою апаратурою, яка дозволяє провадити розвідку витоку радіоактивних матеріалів та ядерних боєприпасів на борту корабля на відстані до 3 км. Ка-27Е до 2014 року щотижня здійснював обліт акваторії Севастопольських бухт і продовжує робити це й досі. Отже, певні висновки з цього зробити можна.

Оцінюючи військове угруповання на окупованому півострові, слід не забувати, що Крим — не окрема держава, а Чорноморський флот — не її збройні сили. Кримське угруповання військ— лише частина армії Російської Федерації. І у разі збройного конфлікту вони не воюватимуть автономно, а діятимуть у комплексі, за єдиним задумом і у взаємодії з іншими частинами і з’єднаннями ЗС РФ.