Стиснення й охолодження газу до переходу в рідкий стан, а відтак його перевезення танкером – це дорожче, ніж транспортування газопроводом. Але 50 років по тому, як перший вантаж зі скрапленим природним газом (СПГ) прибув із Алжиру, це вже не сприймається як щось екзотичне, дуже складне чи маргінальне. За останні два роки світова торгівля СПГ не зростала через брак нових джерел постачання. Однак 25 травня компанія ExxonMobil заявила про перший вантаж, відправлений із нового підприємства у Папуа – Новій Гвінеї, яке обійшлось у $19 млрд. То перший рейс у серії нових партій скрапленого газу, які ось-ось надійдуть на ринок.
Проекти що реалізуються зараз, передбачають, що до 2018 року почнеться експлуатація ще понад третини потужностей із його виробництва. Це дорівнює сьогоднішньому обсягу споживання скрапленого і трубопровідного газу в Китаї. За оцінкою консалтингової фірми EY, до 2025-го потужності можуть подвоїтися. Австралія будує сім об’єктів, які разом забезпечать постачання 80 млрд м³ за рік, що перевищує сьогоднішній обсяг споживання газу Німеччиною. До 2016 року Австралія стане найбільшим після Катару експортером СПГ. Хоча обсяги перекачування трубопровідного блакитного палива також збільшуватимуться, частка СПГ у світовому обсязі проданого газу, як заявляє Дірк ван Слоотен із Міжнародного газового союзу (IGU), має зрости від нинішніх 15–20% аж до 30%, якщо всі заплановані проекти буде успішно реалізовано.
Деякі з наявних експортерів уже нарощують виробництво. Росія, яка забезпечує майже 5% світового ринку своїм СПГ з далекосхідного острова Сахалін, планує до 2030-го давати 20%. Після прийнятого торік Кремлем рішення про лібералізацію експорту скрапленого газу французька енергетична компанія Total та її російський партнер «Новатэк» у грудні домовилися про інвестування $27 млрд у проект на півострові Ямал за Полярним колом.
Ще недавно, у 2008 році, Америка очікувала, що стане великим імпортером блакитного палива. Нині завдяки сланцевому буму інфраструктуру зі скраплення природного газу, побудовану під імпорт, пристосовують до потреб експорту. Перший великий термінал у Сабіна-Пас (штат Луїзіана) почне відвантажувати газ на початку 2016 року. Іще чотири так само дістали дозвіл почати його транспортування. Американський експорт СПГ до 2018 року може сягнути 75 млрд м³.
Вантажопідйомність перевезень скрапленого газу також зростає: світовий флот у 2013-му поповнився 16 новими велетенськими танкерами, іще 31 чекає своєї черги цього року. Міжнародний газовий союз прогнозує «глибоке пом’якшення» вартості перевезень СПГ.
Читайте також: Третя газова революція
Із новою пропозицією приходить і новий попит. Очікується, що кількість країн, які мають об’єкти для імпорту цього товару, до 2020 року зросте від нинішніх 29 до 50. У 2013 році відкрили нові термінали Ізраїль, Сінгапур та Малайзія. Частково цей новий попит з’являється в тих, хто раніше продавав газ, а не споживав його. Єгипет припинив експорт СПГ, щоб забезпечити достатню кількість дешевого блакитного палива на внутрішньому ринку. Споживання газу швидко збільшується в Індонезії та Алжирі, яких раніше вважали надійними експортерами.
За оцінкою EY, світовий попит на СПГ до 2030 року здатен майже вдвоє перевищити показник 2012-го. Основна причина – інтенсивніше використання газу в енергетиці, переважно в Азії. Утім, щораз швидше з’являються й нові потреби, пов’язані з СПГ, особливо він стає у пригоді як пальне для транспорту. Окрім того, є екологічно чистішим для кораблів, ніж мазут, який дедалі більше потрапляє під заборони з огляду на охорону довкілля. На скрапленому газі вже плавають 50 норвезьких суден; будуються й сотні нових, які працюватимуть на ньому. Польща очікує, що в наступні п’ять років води Балтики борознитимуть не менш як півтисячі таких плавзасобів. «Коли люди впевнені в ціні, процес може рухатися дуже швидко», – каже Еґіл Ренсвік, представник Норвегії в Сінгапурі – країні, яка просуває у своєму регіоні технологію СПГ.
Глобалізація
Нині інвестори наввипередки квапляться вкласти у скраплений газ свої гроші. Щойно витративши $1,7 млрд на новий термінал, Сінгапур, який прагне стати регіональним центром газової торгівлі, уже планує другий. Shell будує найбільший у світі корабель Prelude, вартість якого оцінюють у $12 млрд і який має служити плавучим терміналом біля берегів Австралії (морська вода – добрий охолоджувач у процесі скраплення).
Початок справді глобального ринку СПГ – це перетворення, подібне до того, яке трапилося з нафтою. Колись вона теж була суворо контрольованим товаром, який торгувався переважно на регіональних ринках до появи у 1960-х роках супертанкера.
Раніше розвиткові ринку перешкоджали величезні капітальні й експлуатаційні витрати, пов’язані з СПГ. Такий газ купують і продають здебільшого за довготерміновими контрактами, прив’язаними загалом до ціни на нафту. Хоча спотова торгівля на ринку СПГ від 2000 року зросла більш ніж удвічі, до 27%, єдиної світової ціни на нього все ще не існує: азійський продукт дорогий через прагнення Китаю зменшити використання вугілля (щоб зберегти легені своїх громадян). Японія купує рекордні кількості СПГ для підтримки своєї енергетики після катастрофи на ядерному реакторі АЕС «Фукусіма». Європейські ціни нижчі (результат сплеску популярності вугілля й достатнього забезпечення газом із російських та норвезьких трубопроводів). Тим часом американський скраплений газ усе ще дешевший, бо виробляють його так багато, а експортують поки що так мало.
Деякі з цих чинників можуть змінитися. Попит на СПГ, не виключено, впаде, якщо Японія відновить експлуатацію частини своїх АЕС. А нова китайсько-російська угода про закупівлю 38 млрд м³ трубопровідного газу з РФ може притлумити апетит Китаю до дорогого скрапленого – із Близького Сходу. Але Європі може знадобитися більше СПГ, якщо буде перекрито постачання з Росії.
Хоч би як розвивався попит, технології, певно, знизять витрати й збільшать пропозицію. СПГ ще дочекається тієї уваги, яку інженери приділяли іншим секторам енергетики. Американський гігант GE вже розробив нове устаткування для скраплення з електричними двигунами, що набагато ефективніші за наявні турбінні моделі й коштують лише десяту частину їх ціни. Французька компанія Cryostar виробляє дрібномасштабні підприємства зі скраплення біогазу. Частка таких проектів дуже незначна, але якщо дрібні й важкодоступні кількості газу (підземні чи отримані внаслідок бродіння) можна буде скраплювати недорого, то це збільшить конкуренцію і ліквідність на світовому ринку СПГ.
Читайте також: Страшний сон Газпрому. Україна може перетворитися на впливового гравця газового ринку
Поза Америкою торгівля СПГ все ще непрозора й неефективна. Лише Ангола продає свій продукт безпосередньо на спотовий ринок. Сінгапур розглядає ф’ючерсний ринок, а Японія намагається відкрити свій. Але досвід Європи показує: щоб відчути ефект таких процесів, потрібні роки. Цілком ліквідний глобальний ринок потребуватиме не лише більших обсягів. Урядам доведеться лібералізувати свої ринки набагато більше, а постачальникам – позбутися статті «кінцевий пункт призначення», яка перешкоджає реекспорту.
Ринок СПГ, можливо, завжди був нетиповим через затрати й великі відстані. Але з кожним новим покупцем і продавцем він ефективнішає, як зауважує Ендрю Морріс із консалтингової фірми Poyry. Міжнародні енергетичні компанії матимуть більше простору для свопів та інших видів торгових операцій. Покращується процес ціноутворення, помітнішою стає цінова прозорість.
Найбільший зиск серед усіх матимуть споживачі в країнах, залежних від одного постачальника. Литва, яка намагається позбутися прив’язаності до надто дорогого російського трубопровідного газу, придбала Independence – плавучий термінал для регазифікації за $330 млн. Його, як каже тамтешній міністр енергетики Ярослав Невєрович, вважають компонентом трубопровідної мережі: навіть простоюючи, він окупиться як аргумент у переговорах. Його експлуатація почнеться лише в грудні. Але Москва уже запропонувала 20-відсоткову знижку на газ.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com