Перший вівторок жовтня міг стати останнім днем корупції в Україні або хоча б початком боротьби з нею. Не став. Летальну антикорупційну зброю вирішили доопрацювати, а самій корупції дали ще тиждень на розваги й залагодження справ.
З корупцією в Україні борються давно. Точніше, завжди. На словах. Серед визначних борців зазвичай найбільші корупціонери. Так повелося. Відповідно сам процес уже видається безнадійним, а наша країна посідає почесне третє місце у списку найкорумпованіших держав Європи (дані Ernst&Yang). Нині в авангарді боротьби знову найвища політична еліта. Для доброї справи навіть скликали позачергове засідання парламенту, тож масштаб не може не тішити. Вражає завзяття, з яким вирішили раз і назавжди покінчити з цим бичем українського цивілізаційного поступу. Буде і Національна антикорупційна стратегія, і Національне антикорупційне бюро.
На розгляд ВР винесено пакет із п’яти антикорупційних законів, який без перебільшення готувався цілим миром. Прем’єр Арсеній Яценюк запевняє, що були залучені десятки світових експертів, які разом із урядом і президентом працювали аж п’ять місяців. А голова Комітету з питань боротьби з оргзлочинністю і корупцією Віктор Чумак твердить, що в його громадській раді були представники 36 громадських організацій і закони вони розробляли останні два роки, потім їх допрацьовували уряд, президент і комітет. Хай там як, а колишні й сущі регіонали пакет також вирішили підтримати. Серед прихильників навіть Нестор Шуфрич, який заявив про готовність допомагати. Певно, спілкування з народом в Одесі пішло на користь. Загалом більш як 250 голосів «за» – яскраве підтвердження того, що у Верховній Раді вміють відчувати важливість моменту й ладні зробити багато заради майбутнього. Щоправда, саме майбутнє у разі втілення в життя всіх цих напрацювань може виявитися під питанням, бо закони передбачають чимало неприємних сюрпризів і їх тотальна підтримка трохи дивує. Процес дуже нагадує нещодавню люстраційну ейфорію.
Масштаб трагедії, що насувається на вітчизняну корупцію, і справді вражає. Наприклад, закон про запобігання корупції вводить особливу процедуру декларування доходів і витрат усіх чиновників найвищої категорії, а також процедуру перевірки відповідності цих даних стилю життя. Високопосадовці будуть змушені декларувати майно, готівку, дорогоцінності й, що найгірше, витрати. Усе це моніторитимуть і перевірятимуть спеціально навчені люди. Далі ще гірше. Закон під скромним № 5114 змусить розкрити інформацію про нерухому власність усіх фізосіб, зокрема й високопосадовців та членів їхніх родин. Також передбачено оприлюднення відомостей про реальних власників – суб’єктів підприємницької діяльності, які зареєстровані в Україні. Країна нарешті дізнається, хто чим володіє, звідкіля в чиновників мільйони. Але й це ще не все. У разі прийняття антикорупційного пакета будь-які розрахунки високопосадовців та членів їхніх сімей, як готівкові, так і безготівкові, підлягатимуть особливій процедурі фінансового моніторингу. Проголосувавши його, депутати явно якщо не підписують собі смертний вирок, то як мінімум створюють безліч клопотів. Навіщо їм усе це? Невже свідомість народних обранців і патріотизм так різко зросли?
Читайте також: Стратегічна наївність верховного
Наразі пакет законів ухвалено в першому читанні, хоча були й оптимістичніші сподівання. У цілому домовилися проголосувати 14 жовтня на останньому засіданні цього парламенту. Причина – деякі недопрацювання і неточності. Чи зберуться тоді депутати в достатній кількості й чи захочуть проявити таку саму активність, невідомо. Можливо. Головна причина просвітління, схоже, таки вибори. «Це дежавю закону про люстрацію», – сміється нардеп від «Батьківщини» Сергій Терьохін. Чому? Бо ніхто особливо не сподівається, що від люстрації буде якась користь і документ працюватиме. Не дуже віриться, що, підтримавши її, політики не розуміли, що пиляють гілку, на якій сидять. Схожа ситуація і з антикорупційним пакетом. Наявність численних ляпів у законах, які творили стільки експертів упродовж довгого часу, має не лише насторожити, а й заспокоїти. На носі вибори, і відтягувати нікуди. Документи традиційно написані так, що їх можна за потреби обійти.
Експерти зауважують, що є чимало неузгоджених моментів, про які просто не згадується. Приміром, Терьохін каже, що незрозуміло, як компанії, акції котрих котируються на біржі, мали б розкривати своїх справжніх власників, якщо персоніфікувати їх можна виключно за рішенням суду. Не врахована й можливість реєстрації майна на далеких родичів. Народний фронтовик Сергій Пашинський зазначає, що в проекті немає такої статті, як шахрайство з фінансовими ресурсами, що, власне, і є сіллю корупції, а в законодавчому полі взагалі, мовляв, не прописано, що таке корупційне діяння. Утім, найбільша проблема криється в незалежності новостворюваного антикорупційного бюро. «Викликає серйозні побоювання процедура призначення», – бідкається сильноукраїнець Сергій Тігіпко, який не хоче, щоб Кабмін використовував її для боротьби з опозицією.
За твердженням Чумака, все буде максимально прозоро. Чесність антикорупціонерів гарантуватимуть серйозна система професійного відбору, потужний соціальний захист, зарплата від 18 тис. грн, високий моральний і суспільний авторитет, а також проходження щопівроку перевірки на доброчесність (провокування хабара) і поліграфа. Процедура призначення голови теж відбуватиметься дуже чесно: конкурсна комісія з трьох представників президента, трьох – ВР і трьох – уряду відбирає три кандидатури на голову, проводить із ними бесіду в прямому ефірі та подає обраного на затвердження президентові, який не має права вето. Гарно і демократично, але…
Читайте також: Олексій Хмара: «Українське суспільство чекає будь-яких інструментів відновлення чесності»
«Головна ідея була зробити зовсім незалежний орган, – каже Сергій Терьохін, – щоб там було присутнє громадянське суспільство». А що коли «пропрезидентська більшість формує коаліцію і призначає пропрезидентський уряд? Усі втрьох формують оце бюро і хто де-факто керуватиме головою?» «А без закону про прокуратуру це взагалі фількіна грамота, – переконаний нардеп. – Якщо не буде прийнята нова версія закону, тоді елементарно шляхом загального нагляду все вбивається в корені». Схоже побоювання висловлює і Пашинський: «Законопроект президента передбачає повний контроль та управління з боку ГПУ. Якщо якийсь слідчий навіть почне боротися з корупцією, то прокуратура в будь-який момент може витребувати справу на вивчення і передати комусь іншому. Це дуже велика проблема. У законі так і написано: якщо є сумніви щодо підслідності, то їх вирішує ГПУ. Це нівелює саму ідею незалежного органу боротьби з корупцією». Прозоро натякає на залежність від доброї волі влади і Тігіпко, у минулому теж знаний антикорупціонер: «Менше ніж рік я очолював групу, до якої ввійшли всі фракції, котрі прийняли шість антикорупційних законів. Тоді теж закони ухвалювалися, але політична воля не в тому, щоб приймати закони, а в тому, щоб садити в тюрму своїх колег, які сидять за одним столом і крадуть. Якщо її не буде, жодні закони не допоможуть, а коли буде політична воля, то ці закони реально працюватимуть і як інструменти вони потрібні».
Читайте також: Микола Сунгуровський: «Терміново необхідно розробляти нову модель безпеки держави»
Стане нове антикорупційне законодавство, якщо воно буде остаточно прийняте, фількіною грамотою і виборчим піаром чи, може, зброєю, що вичистить нарешті країну від рудиментів минулого, скоро побачимо. Чумак стверджує, що вже за півроку новостворене бюро мало б результативно запрацювати. Утім, справжні сподівання політеліти, схоже, вдасться зрозуміти ще задовго до цього. Свободівець Юрій Сиротюк переконаний, що нинішня корупція – наслідок нелюстрованої країни. «Для того щоб працював люстраційний чи антикорупційний закон, вони мають працювати в парі. Люстрація – відповідальність за причетність до окупаційного режиму. Корупція – реальна кримінальна відповідальність за злочини. Якщо президент не підпише люстрації, закон про боротьбу з корупцію не діятиме».