Народний депутат, виключена з БЮТ Наталія Королевська надто широко присутня в медіа-просторі. Дехто навіть порахував, що білбордів з її обличчям більше, ніж тих, на яких розміщено логотип Партії регіонів. І на відміну від інших політиків, які позиціонують себе як опозиційні, вона не має проблем із доступом до виборця. Це якраз один із тих фактів, який багатьох наштовхує на думку, що Королевська діє в інтересах влади: відбирає голоси в опозиції. Соціологи, з якими поспілкувався Тиждень, і справді констатують, що завдяки білбордам, «джинсі», регулярній участі в політичних ток-шоу й ефекту новизни рейтинг Королевської швидко зростає. За даними Центру імені Разумкова, за її партію «Україна – Вперед!» готові проголосувати уже 5,4% (КМІС – фіксує 4,1%) потенціальних виборців.
Як зростають «нові лідери»
Як і більшість «нових облич», 36-річна уродженка Луганщини Наталія Юріївна прийшла в політику з бізнесу. Вже у 18 років вона стала менеджером компанії, заснованої її старшим братом Костянтином. Саме йому преса приписувала вирішальну роль у запрошенні тодішнього московського мера Юрія Лужкова на сумнозвісний сепаратистський з’їзд 2004 року.
Прикметно, що політична кар’єра Королевської стартувала за підтримки Партії регіонів, коли на початку 2000-х вона стала депутатом облради на рідній Луганщині. А в БЮТ зробила кар’єру лише завдяки Тимошенко. Чим пояснюються симпатії до неї з боку Юлії Володимирівни, сказати важко. Відомо, однак, що в її прем’єрський кабінет приносили теки з компроматом, за яким структурам Королевської, зокрема, приписували розкрадання коштів, що виділялись на закупівлю обладнання для державних шахт, і торгівлю вугіллям з нелегальних копанок.
Дуже схоже на те, що і процес підлаштування під Королевську Української соціал-демократичної партії, яку вона очолила в грудні того року, також не обійшовся без сприяння влади. УСДП, яка на той час входила до БЮТ, Королевська успадкувала від зятя колишнього голови Верховного суду Василя Онопенка, екс-заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука, який зазнав неабиякого тиску. Останньому, у свою чергу, є чим завдячувати владі: адже, після того, як його заарештували у грудні 2010-го за звинуваченням у корупції, на відміну від тих самих Тимошенко чи Луценка, зрештою амністували. В кулуарах парламенту говорили, що ціною звільнення стала відставка з посади головного судді країни тестя Корнійчука, однак дехто з опозиційних політиків не виключає, що складовою домовленості стала і його партія. І ще один цікавий факт-збіг: наприкінці жовтня 2011 року працівники МВС провели обшук уквартирі екс-міністра вугільної промисловості Віктора Полтавця, якого пов’язували з Королевською. Анатолій Могильов тоді заявляв, що йдеться про слідство щодо фінансових махінацій. За збігом обставин незабаром після цього обшуку Королевська почала відкрито дистанціюватися від БЮТ.
Доленосний для Королевської з’їзд УСДП відбувся того самого дня, коли Апеляційний суд Києва підтвердив обвинувальний вирок Юлії Тимошенко. Прихід депутатки до керівництва партією не був попередньо схвалений ані Тимошенко, ані Олександром Турчиновим, котрий керує «Батьківщиною» та БЮТ від часу арешту Юлії Володимирівни. Спочатку Наталія Юріївна говорила ЗМІ (включаючи Тиждень), що така згода була. Та врешті-решт це публічно заперечив Турчинов. А за інформацією Тижня, не давала добро на очолювання УСДП і Тимошенко. Після новорічних свят у цьому серіалі швидко розпочався новий сезон. 14 березня Королевську виключили з фракції БЮТ. Формальним приводом стало те, що її картка не проголосувала за схвалення рекомендацій ПАРЄ щодо звільнення Тимошенко та інших політв’язнів. Натомість Королевська звинуватила керівництво фракції на чолі з Андрієм Кожем'якіним в умисному викраденні картки. У фракції ж БЮТБ заявили, що справжньою причиною вигнання Королевської є «співпраця з режимом». Слідом за депутаткою з фракції вийшли депутати Євген Суслов та Олексій Логвиненко. Політрада УСДП ухвалила рішення про вихід із Комітету опору диктатурі. У відповідь БЮТ виключив зі свого складу УСДП. Нарешті, 21 березня на закритому з’їзді УСДП перейменувалась на Партію Наталії Королевської «Україна – Вперед!».
Операція «Спадкоємиця»?
Важко оминути увагою те, що нинішня рекламна кампанія Наталії Королевської спрямована на своєрідне заміщення образу Юлії Тимошенко. До того ж внаслідок надмірної персоніфікованості БЮТ серед усіх представників команди Тимошенко Королевська є лідером за рівнем підтримки, хоч в абсолютних цифрах рейтинг її політичного проекту перебуває на межі прохідного бар’єру. Наприклад, за даними опитування Центру імені Разумкова, її кандидатуру як лідера об´єднаної опозиції підтримували 4,8% потенційних виборців, тоді як Олександра Турчинова – 4,2%. Про це, звісно ж, було відомо Королевській із внутрішніх соцдосліджень і раніше, а тому підігрівало амбіції на лідерство. За інформацією Тижня, коли стало зрозуміло, що це неможливо в «Батьківщині», було вирішено реалізувати амбіції на чолі власної політичної сили.
Для влади, зацікавленої в щонайбільшому розмиванні опозиційного (справжнього і надуманого) політичного спектру, Королевська є знахідкою. Проект «АнтиЮля» почав розроблятися досить давно, проте кращої кандидатури годі й шукати. Суцільні підсвідомі асоціації: колишня соратниця та фаворитка екс-прем’єрки, яка пішла проти таких собі «любих друзів-2» в особі тандему Турчинов – Кожем’якін, які до того ж, вдавшись до кулуарних домовленостей, ще й «злили» дітище Юлії Володимирівни вихованцю Ющенка, другові олігархів та «улюбленому опозиціонерові» чинної влади.
Зайва програма
Замість програми виборцю пропонується набір популістських гасел, розроблених за принципом: «щоб модно звучало». Ознайомившись із ними, з’ясовуєш, що завдання Королевської зводиться до того, щоб «привести в політику нових лідерів, котрі змінять якість української політики». Далі ключове слово «нових», яке або нав’язливо вживається, або має читатися між рядків, як своєрідна мантра, що нібито сама по собі справді може стати запорукою того, що «кожен зможе реалізувати себе, гідно заробляти і гідно жити». Як це відбуватиметься, щоправда, Королевська залишає можливість кожному виборцеві пофантазувати, а отже, і проголосувати за симпатичну жінку, котра обов’язково ці фантазії буде готова справдити.
Попри перейменування партії під Королевську, соціал-демократичні декларації нікуди не поділися. Найближчий соратник Королевської Євген Суслов стверджує, що «соціал-демократія європейського типу – це єдиний шлях для розвитку України». Наталія Королевська гнівно засуджує приватизацію, яка «за 20 років незалежності України показала своє справжнє обличчя» (попри те, що її родина брала участь у роздержавленні підприємств).
Поруч із максимальним звільненням малого та середнього бізнесу (від чого, щоправда, не уточнено) статут партії передбачає «активну роль чесної та ефективної держави», «забезпечення соціальної справедливості й високих соціальних стандартів», «суспільства всезагального добробуту», протидію «розподілу суспільства за культурними, мовними, релігійними, національними ознаками». І звичайно ж, модна останнім часом мантра про роль громадян у політичному житті, яка в просунутому проекті Королевської набуває максималістських форм і містить декларацію про намір запровадити акурат «тотальний громадянський контроль на усіх рівнях влади».
Цілком ігноруються питання національної ідентичності, державної мови, геополітичного вибору, євроатлантичної інтеграції. Це й зрозуміло, адже, за даними соціологічних досліджень, у Наталії Юріївни спостерігається парадоксальний електоральний мікс – її рейтинг найвищий (причому приблизно однаковий) на Південному Сході та Заході, і вдвічі-втричі нижчий у Центрі. Наразі PR-технологам Королевської вдавалося досягати того, щоб і західний, і східний виборець бачив у ній те, що хоче. Однак Королевській таки доведеться визначатися в цих питаннях, і тоді значна частина її нинішніх прихильників усвідомить, що стали жертвою омани.
«Джинса» і видовища
На з’їзді «Батьківщини» 30 березня народний депутат Роман Забзалюк з трибуни назвав Королевську «спадкоємицею тушок», чим зірвав бурхливі оплески присутніх. Сама вона полюбляє повторювати, що проти неї ведеться «брудна кампанія». Колишні однопартійці їй цього не подарують, наголошуючи, що справжній опозиціонер за нинішніх часів і мріяти не може про таку широку присутність у центральних ЗМІ, як Наталія Юріївна.
Грошей на рекламу в штабі пані Наталії таки не шкодують. Як розповів Тижню експерт із рекламних комунікацій Артем Біденко, згідно з моніторингом компанії «Дорз Консалтинг», обличчя Королевської співвітчизники можуть споглядати на 320 білбордах лише в Києві, а загалом по країні їхня кількість сягає 900. На місяць це коштує від 2,5 млн грн. До речі, фахівці з реклами звертають увагу на той факт, що стилістика її виборчої кампанії надто нагадує креатив PR-технологів ПР. Складається враження, що розроблялася вона в одному місці – подібні гасла, кольори тощо.
Журналісти двічі публічно звинувачували її в розміщенні замовних матеріалів. Так, джерела Тижня стверджують, що відоме інтерв’ю виданню «Комментарии», заголовок якого «Захистити кожного» з портретом Королевської тривалий час можна було бачити на сотнях білбордів по всій країні, – лише частина масштабної рекламної кампанії.
Окрім використання «джинси» в українських ЗМІ Королевська також вдається до випробуваного методу впливу на електоральні симпатії громадян із обмеженими політичними знаннями – «хліба й видовищ». Зокрема, в Запоріжжі на 6 травня за сприяння «нового лідера» відбувся концерт придворного кремлівського барда Олєґа Ґазманова, якого «урівноважив» український гурт «Друга ріка». При цьому Королевська намагається справляти враження сучасного європейського політика. Вона вже встигла виступити на торішньому Давоському форумі, а 27 березня Фонд Наталії Королевської організував у Брюсселі зібрання друзів України, котре відвідали такі відомі в експертному середовищі євродепутати, як британець Чарлз Теннок та поляк Марек Сівєц.
В ретроспективі спостерігається чимало паралелей між Наталією Королевською з її «новими лідерами – новою країною» та проектом десятирічної давнини – «Команда озимого покоління». Його обличчя, насамперед Інна Богословська та Валерій Хорошковський, тоді також наполегливо переконували, що вони політики нової якості з європейським світоглядом, здатним подолати відставання країни та пострадянське болото. Натомість, виконавши свою роль із розтягування голосів опозиційно налаштованих виборців під час парламентських виборів 2002 року, у підсумку опинилися в середовищі найбільш ревних адептів нинішнього режиму.