Березень видався для України непростим. Тривожні новини надходять відразу з декількох напрямків. Один із них — дипломатичний фронт у Мінську, де 11 березня на переговорах за участю голови Офісу президента України Андрія Єрмака та заступника керівника АП РФ Дмітрія Козака було ухвалено рішення про створення нового органу в рамках тристоронньої контактної групи ТКГ). Орган отримав назву «консультативна рада» і, як випливає з опублікованих документів, він розширює формат прямих переговорів між Україною та ОРДіЛО.
Відповідно до опублікованого в ЗМІ тексту документа, до цієї ради мають увійти 10 представників України й 10 представників ОРДіЛО, а також по одному представнику від Росії, Франції, Німеччини та ОБСЄ. При цьому перша поряд із Францією та Німеччиною фігурує в документі як посередник і спостерігач. Таким чином, у Мінську фактично створюється новий майданчик для прямих переговорів між Україною й так званими «ЛДНР», чого, як відомо, вперто й домагалася РФ. Новина про створення консультативної ради викликала обґрунтовано бурхливу реакцію суспільства. Напередодні введення карантину в столиці відбулося два масові мітинги, на які зібралися тисячі людей, не згодних із розширенням формату прямих переговорів з бойовиками. Мітингарів непокоїло, що в такий спосіб Україна виконує вимоги Кремля та діє за планом російської сторони, яка дуже не хоче, щоб її вважали учасницею конфлікту.
Читайте також: Що думають про ініціативу Сивохо на Донбасі?
Голова Офісу президента Андрій Єрмак, який поставив свій підпис на документі, поспішив заявити у виправдання, що нічого фундаментально нового в Мінську не відбулося. Мовляв, представники ОРДіЛО підписували мінські угоди й раніше, брали участь у переговорах тристоронньої контактної групи.
«Хочу підкреслити, що ніяких кроків, які сьогодні створювали б правове поле для представників так званих ОРДіЛО, їх визнання не існує. Ніяких прямих переговорів — про це мова не йде. Ми говоримо про створення платформи, на якій громадяни України, які проживають сьогодні як на контрольованій території, так і на території неконтрольованій, можуть спілкуватися з приводу питань, які узгоджені в пакеті мінських домовленостей», — заявив Андрій Єрмак на брифінгу 13 березня.
Усе, що відбувається в Мінську, настільки заплутане, що кожна сторона давно пояснює ці події по-своєму. З одного боку, переговори в білоруській столиці справді з самого початку проходять за участю представників ОРДіЛО. З іншого — офіційно сторін переговорів тільки три: Україна, Росія та ОБСЄ. Тому група й називається не чотири-, а тристоронньою. У представників ОРДіЛО статус нижчий, тому формально вважається, що прямих переговорів між Україною та підконтрольними Росії псевдореспубліками немає.
У нових документах, підписаних Єрмаком та Кучмою, вказується, що нова консультативна рада створюється тристоронньою контактною групою «в рамках своєї політичної підгрупи». Тому трактувати їх можна, по суті, як завгодно. Українська сторона вважає, що статус учасників переговорів з ОРДіЛО жодним чином не змінився. У самих «ЛНР-ДНР», а також у Росії подають створення ради як прорив і свою дипломатичну перемогу. «Суттєвим просуванням стало узгодження необхідності створення спеціального механізму для обговорення питань в рамках політичної групи. Його ідея полягає у створенні майданчика для прямого обговорення двома сторонами конфлікту тем, що потребують урегулювання відповідно до Комплексу заходів. Ми вітаємо сьогоднішні рішення як позитивний імпульс для прямої взаємодії сторін конфлікту, розраховуємо, що це стимулює роботу політичної групи й приведе до необхідних результатів по інших напрямках», — ідеться в повідомленні на сайті так званого МЗС ДНР.
Що ж сталося насправді? А ось на це запитання поки що відповіді немає. Адже залежно від ситуації консультативна рада може виявитися як інструментом легалізації російської агресії, так і черговою нічого не значущою булькою. Залежатиме це тільки від дій та намірів української сторони.
Достатньо уважніше вчитатися в документ, і стане зрозуміло, що консультативна рада — це класичний випадок палиці на два кінці. Працювати вона буде тільки в тому разі, коли цього захоче українська сторона. Наприклад, у другому пункті документа йдеться, що з правом вирішального голосу в раді буде по 10 представників від України та ОРДіЛО, а в шостому вказується, що рішення ради приймаються 3/4 їх голосів. Тобто щоб консультативна рада змогла «народити» хоча б одне рішення, половина української делегації повинна погодитися з пропозицією делегації ОРДіЛО, і навпаки.
Читайте також: Як президенту зустрітися з реальністю
З огляду на те, що позиції сторін радикально різняться, складно уявити собі ситуацію, коли буде така одностайність. Можлива вона лише в одному випадку — якщо до консультативної ради від України наберуть відверто проросійських осіб, які голосуватимуть в унісон з представниками бойовиків. Утім, навіть тоді висновки ради не обов’язково будуть реалізовані на практиці. Адже в сьомому пункті рішення ТКГ про її створення сказано, що рішення ради матимуть рекомендаційний характер.
З огляду на всі ці обставини створення консультативної ради можна рівнозначно трактувати і як спробу України піти на поступки росіянам, і як новий спосіб задурити їм голову та створити черговий симулякр. Тут уже кому що більше до вподоби. Остаточно ж зрозуміти, що саме вирішили створити в Мінську, можна буде тільки тоді, коли сформується склад ради і вона збереться хоча б кілька разів.
Хай там як, можна не сумніватися, що будь-які спроби української влади піти на поступки Росії ціною національних інтересів неодмінно спричинять вибух обурення в суспільстві, а також масові акції протесту й громадянської непокори. І тут уже не так важливо, як саме ці спроби будуть оформлені — чи то у формі консультативної ради з бойовиками, чи то якось іще. Якщо припустити найгірше й уявити собі, що президент Зеленський вирішив рухатися в бік капітуляції та легалізації «ЛДНР», то для цього йому зовсім не обов’язково було б створювати консультативну раду в рамках ТГК. Отже, поки що трагедії не сталося. Та з огляду на те, що наміри влади залишаються для суспільства невідомими, немає нічого дивного, що спроби розширення формату переговорів з ОРДіЛО в Мінську відразу ж відгукнулися акціями протесту в Києві. І потрібно розуміти, що в разі реальних кроків зі здачі суверенітету наслідки будуть значно серйозніші, ніж просто мітинги.
Читайте також: У пошуках мізків
Недавній публічний демарш 50 депутатів із фракції «Слуги народу» проти дій Єрмака в Мінську наочно показав, скільки проблем і нестабільності мають спроби легалізації «ЛДНР» у будь-якій формі. Тільки дуже наївні особи можуть вірити, що така легалізація принесе Україні мир. Навпаки, буде зруйновано навіть ту крихку рівновагу, яку маємо нині.
Розкол у правлячій партії, важка політична криза, хаос на вулицях та непокора цілих регіонів — не ілюзорні, а цілком реальні наслідки непродуманої політики. Усе це ми, на жаль, уже переживали в Україні раніше. У Зеленського ще є шанс уникнути цього сценарію.