Політика

  ▪   Роман Малко

Як президенту зустрітися з реальністю

Фото: УНІАН
Ще донедавна Володимир Зеленський був успішною людиною. Йому пощастило в житті. Він знайшов своє покликання, зробив карколомну кар’єру, став відомим, заробив мільйони та навіть обраний президентом.
Матеріал друкованого видання
№ 11 (643)
від 12 березня

 Але на цьому його злет і успіхи закінчилися. Зеленський виявився не готовим до такої важкої ноші. Попередня професія наклала на нього занадто силь-ний відбиток, який допоміг здобути безпрецедентну владу, однак нині перетворився на не-ймовірну проблему.

 

І брак політичного досвіду тут ні до чого. Це можна виправити. Навчитися сприймати реальність такою, якою вона є, без прикрас та ілюзій — оце задачка, яку Володимир Олександрович ніяк не зуміє розв’язати.


Усе буде добре. Треба просто зателефонувати Путіну, просто поговорити, просто подивитися йому в очі. Треба просто перестати стріляти. Адже війни немає. Там просто пострілюють. Просто вибачитися перед жителями Донбасу. Просто подати воду в Крим, бо там наші люди. Усе дуже просто. Ось лейтмотив президента та його «слуг народу», які впевнені, що про все можна домовитись і все можна вирішити, якщо захотіти, коли бути на позитиві й трохи покреативити. Їм так вдалося прийти до влади, і вони гадають, що так і далі має бути. Можливо, цьому вчать на якихось курсах позитивного спілкування? Не давати людям негативної інформації, а переводити все на позитив, або ж на жарт (якщо з позитивом не виходить). Як показує досвід, до певного часу це навіть працює. На цьому навіть можна виграти вибори. Але керувати країною так не вийде.

 

Читайте також: У пошуках мізків


Реальність завжди жорстока. Її не можливо прикрасити, загримувати, обдурити, змоделювати як тобі хочеться. Від неї не вдасться віджартуватися чи відкупитися, граючи роль позитивного хлопця, який рятує країну та приносить їй мир. Реальність можна лише прийняти, враховуючи її побажання. Але ні Зеленський, ні його команда, включно з його новим прем’єром, до цього не готові. Вони не навчені реагувати на якісь негативні сигнали. Несподівані, непрописані у сценарії виклики породжують у них шок, викликають паніку, зависання всіх процесів, спонукають до хаотичного пошуку виходу, а далі — до безглуздих спроб виправити ситуацію, що веде або до її загострення, або до профанації.

 

Чого варта реакція верховного головнокомандувача на останнє серйозне загострення на фронті в лютому. Тоді терористи спробували прорвати оборону наших військ, саме напередодні дня, коли «штатний миротворець» Зеленського Сергій Сивохо збирався презентувати свою «Національну платформу примирення та єдності»… Ця довга мовчанка. Потім пост ні про що у Facebook. Далі короткі дивні пояснення на брифінгу: «Ми впевнені, що ця провокація не змінить курс, тому що тільки із сильною армією можна сідати за стіл переговорів. Курс до того, що ми йдемо, впевнено наближаємося до припинення війни, до миру». А далі різкий скачок на тему коронавірусу та погрози політикам привезти їм у Кончу-Заспу евакуйованих із Китаю українців… Таку реакцію на несподіваний виклик та сплутані плани складно назвати адекватною, чи не так? Але це цілком вкладається у звичний стиль поведінки. Як і заява нового прем’єра Дениса Шмигаля в перший день на посаді про подачу води в Крим, а потім її незграбне спростування: ви, мовляв, мене не так зрозуміли.


Чи це була маячня без злого умислу від нерозуміння ситуації та звичне для «слуг» бажання справити гарне враження своєю гіпертрофованою миролюбністю й гуманністю? Чи все-таки відпрацювання кремлівських темників та зондування ґрунту? Про це можна лише здогадуватися. Багато хто впевнений, що йдеться саме про друге. У такий спосіб суспільна думка готується до поступок, про які вже таємно домовилися.


Та в будь-якому разі Зеленський та його компанія нині є заручниками й жертвами власних ілюзій. Адже повівшись на російську пропаганду, яка твердила, що Кремль готовий домовлятися з будь-ким, окрім Порошенка, свято увірували, що зможуть сісти й знайти спільну мову хоч із самим чортом. Десь посередині…

 

Зеленський та його компанія нині є заручниками й жертвами власних ілюзій. Адже повівшись на російську пропаганду, яка твердила, що Кремль готовий домовлятися з будь-ким, окрім Порошенка, свято увірували, що зможуть сісти й знайти спільну мову хоч із самим чортом


Звісно, домовитися можна. Але суто на умовах чорта. Бо на будь-які спроби хитрувати й вимагати собі чи то контроль над кордоном, чи то виведення військ відповіддю стане посилення ескалації на фронті й інші провокації. Те, що Кремль нині успішно демонструє й надалі демонструватиме. І біда не в тому що в 42 роки можна лоханутися. Так буває. Біда в нездатності після цього зробити правильні висновки й зайняти адекватну позицію.


Інтерв'ю Зеленського The Guardian яскраво продемонструвало всю суть президентської команди. Намагання сподобатись іноземним журналістам, бажання створити для них якусь ідилічну картинку про миролюбність мають комічний вигляд. На Заході всі це чудово розуміють. «Його подальший успіх залежатиме від того, чи зможе застосувати свою чарівність із користю на європейських лідерах, які залишилися його головною надією на вихід із незавидного становища, що застрягло між Трампом і Путіним», — кажуть британські журналісти про Зеленського. І в цих словах не лише іронія. А й діагноз. Керувати країною й полагоджувати конфлікти на внутрішньому чи міжнародному рівнях за допомогою таких специфічних інструментів (власного шарму й чарівності) — щонайменше, контрпродуктивно.


Тому рано чи пізно Зеленському доведеться вибратися із хмари своїх фантазій, спуститися на грішну землю й прийняти реальність такою, якою вона є. Звісно, він давно зрозумів, що роль президента в телесеріалі та діяльність у реалі — не одне й те саме. «Це правда, проблем куди більше. Вони катастрофічні. Вони вилазять, вибачте, як прищі у вісімнадцятилітнього підлітка», — зізнався найвеличніший лідер сучасності журналістам The Guardian. Тільки ось відійти від звичного для себе стилю поведінки все ніяк не наважується. Або не може. Або ж не хоче.

 

Читайте також: Президент десь посередині


Хай там як, але якщо він хоче досидіти свої п’ять років, то з негативом йому, сьогодні чи завтра, усе ж таки доведеться мати справу. Причому особисто. Називати речі своїми іменами й визнавати помилки — а не переводити все на жарт — також. Скидати відповідальність на інших, як це було зроблено з урядом Гончарука, можна до пори до часу. Як показує рейтинг, люди все одно асоціюють владу саме з президентом. Він її очолює, і коли щось негаразд, отже, щось не так робить саме президент. Нікого, за великим рахунком, не цікавить ні прем’єр, ні спікер, ні генпрокурор. Особливо в такій ситуації, коли їхні прізвища нікому ні про що не говорять, адже всі вони звучать однаково — «Зеленський».

 

Тим паче, наближається момент істини, який вимагатиме чітких, професійних рішень, а не клоунади. В умовах світової економічної кризи навряд чи вдасться й далі ховати голову в пісок, хизуючись низьким курсом долара, незначним підвищенням зарплат, діджиталізацією тощо. Подолати епідемію, яка шириться світом, розповідаючи анекдоти й запевняючи, що все під контролем, та змушуючи міністра охорони здоров’я сидіти на карантині задля піару, — теж. Урешті, як і припинити війну. Просто розвівши війська, які ведуть бойові дії, і на фронті щодень є вбиті й поранені. Просто втіливши в життя формулу Штайнмаєра, яку в принципі неможливо втілити. Бо ціна миру тоді означатиме стовідсоткову капітуляцію твоєї держави. 

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.