Зміна прем’єрів у Румунії не надто визначна подія. Зміна через корумпованість чи некомпетентність — подія безпрецедентна. Зміна всієї недієвої політичної системи досі приголомшлива й далека перспектива. Але відколи на минулому тижні у відставку пішов уряд Віктора Понти, румуни відчули приплив оптимізму — після 25 років дуже епізодичного прогресу в інституційному
будівництві та вкоріненні верховенства права.
Безпосередня причина відставки — трагедія, яка сталася наприкінці жовтня в бухарестському нічному клубі Colectiv. Унаслідок пожежі, а потім через давку загинуло 48 осіб, десятки дістали страшні опіки. Це лихо стало яскравим вираженням усього, що постійно гальмує країну: безвідповідальності (феєрверки в підвалі з полістироловою звукоізоляцією), некомпетентності (клуб мав неефективне управління, а служби швидкого реагування — погану підготовку) й очевидної корупції (будівля, схоже, не проходила належних перевірок чи ліцензування).
Після пожежі румуни вийшли на найбільші протести з часів падіння комунізму. Під гаслом Coruptia Ucide («Корупція вбиває») вони вимагали відставки посадовців та розслідування їхніх дій, а ще скорочення кількості парламентаріїв, нових антикорупційних законів і вищої платні чиновникам, аби в тих було менше спокуси брати хабарі. На Університетській площі, що стала центром революції 1989 року, можна було бачити банер із написом: «У 1989-му боролися на свободу, сьогодні боремося за справедливість».
Читайте також: Новий підхід до бізнесу
Спочатку істеблішмент видавався розгубленим. Патріарх Даниїл, предстоятель Румунської православної церкви, відреагував словами про те, що молоді безпечніше було б ходити до храмів, а не до нічних клубів. Тиждень потому він вибачився. Врешті 4 листопада прем’єр-міністр Віктор Понта склав повноваження: це перший випадок відставки лідера через громадський тиск в історії посткомуністичної Румунії.
Усунення Понти — це кульмінація боротьби, що почалася 2003 року, коли за наполяганням Європейського Союзу, куди країна хотіла вступити, у Румунії було створено незалежну Національну антикорупційну дирекцію. І хоча більша частина системи правосуддя країни досі опирається реформам, НАД сьогодні одна з найавторитетніших інституцій у Румунії. Маючи потужний захист ЄС і США від внутрішніх політичних нападок, вона набирає обертів. Відтак покладено край цілковитій безкарності, яка довгий час була візиткою румунського політичного класу. Торік НАД успішно вела справи проти 24 мерів, 5 парламентаріїв, двох колишніх міністрів та екс-прем’єра, а також проти 1 тис. інших осіб. 90% справ закінчувалися засудженням. НАД очолює 42-річна Лаура Кодрута Ковеші, яка раніше була в Румунії генпрокурором (наймолодша і єдина, хто відпрацював на посаді повний термін).
Дирекція накинула оком і на самого Понту. Після розслідування, що тривало чотири місяці, йому висунули звинувачення в підробці документів, відмиванні грошей та сприянні ухилянню від сплати податків — усе це до приходу в політику. Якби він не зумів уберегти парламентський імунітет, то його діяльність у прем’єрському кріслі теж виявилася б під прицілом НАД. Сам він звинувачення відкидає і списує розслідування, які проводить дирекція, на політичну помсту. У зв’язку з іншими скандалами (зокрема, звинуваченням у плагіаті в написанні докторської дисертації) Понті не вдалося торік стати президентом. Його переміг аскетичний Клаус Йоганніс, що довгі роки був мером процвітаючого трансильванського міста Сібіу. Вибравши етнічного німця й протестанта на президентський пост, румуни вчасно відійшли від гарячкового етнонаціоналізму, який панував подекуди в їхньому політикумі з часів падіння комунізму.
Читайте також: Випробування для Туска
Сьогодні Йоганніс призначив прем’єр-міністром технократа Дачіана Чолоша, колишнього комісара ЄС з питань сільського господарства. Якщо в листопаді він здобуде мандат довіри від парламенту (що цілком імовірно з огляду на те, які потрясіння переживають політичні партії через останні події), Чолош керуватиме країною до парламентських виборів, призначених на грудень наступного року. За цей період він може сформувати ядро нової групи: привести в інституційну політику протестувальників із вулиці, які доти не хотіли «бруднитися» контактами з політичним істеблішментом. Нові люди при владі й нетерпимість громадян до практик минулого є необхідними умовами перетворення Румунії на сучасну європейську країну. Але їх недостатньо. Вибудовувати інституції в країні, що не має пам’яті про їхнє функціонування, дуже непросто. Не вірите — запитайте в греків.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com