Нещодавно український сегмент Facebook охопила хвиля постів з роздумами – емігрувати з України чи ні. Якщо такі питання ставлять собі часто люди, які вже мають роботу, сім’ю, нерухомість – то що і казати про молодих людей, нинішніх студентів, що тільки починають своє свідоме життя. Бо коли маєш лише місце в гуртожитку, п’ятдесят відсотків знижки на залізничні квитки та купу амбіцій – це саме той час, коли доводиться приймати багато важливих рішень щодо свого життя і це, про еміграцію, точно не найпростіше з них. Багато хто з числа скептиків впевнений, що можна казати лише про питання матеріального стану, який не дозволяє більшості зібрати валізи і поїхати назавжди. Так ніби роздати всім квитки, гроші та необхідні документи, і все, в країні нікого не залишиться. Я в це не вірю – ну не відчувається зараз серед молоді, студентства атмосфери тотального відчаю та бажання емігрувати за будь-яку ціну. Якщо зараз в Україні є багато чого цікавого, відкриваються нові перспективи, то навіщо ж тоді від цього відмовлятися і їхати хтозна-куди? Звичайно, так думають далеко не всі, і є ті, хто марить переїздом. З їх числа можна виокремити певні два типи: мрійники та прагматики. Перші допускають можливість еміграції суто теоретично, як красиву казку, а от інші мають чіткий план та роблять конкретні кроки для цього. Не секрет, що саме різні навчальні програми вважаються гарним шансом для того, щоб поїхати і вже не повернутися. Зараз є багато різних пропозицій, є навіть спеціальні сайти для пошуку грантів для отримання освіти закордоном, моніторингом яких постійно займаються ті, хто чітко вирішив шукати свою долю в іншій країні. Отримати освіту в кращих університетах світу – це, справді, гарний шанс, який навряд чи треба марнувати. Тим більше поїхати на декілька років це зовсім не обов’язково залишитись і не повернутись.
Якщо з тими, хто зробив вибір і вступив до українських вишів, все не так сумно, то от ситуація з випускниками шкіл тривожна. Все більше з них прагне навчання за кордоном. Польща, Чехія та інші сусідні країни ЄС добре заробляють на українцях, зробивши гарний бренд своїй системі вищої освіти – рекламують навчання в Європі, а головне гарні перспективи працевлаштування з європейським дипломом. В приватні університети вступити може кожен, навіть не знаючі мови навчання – головне платити. От і виходить, що дуже часто наші співвітчизники отримують зовсім не той рівень освіти за високими стандартами, який їм так красиво обіцяють. Але, як то кажуть – нічого особистого, тільки бізнес.
Читайте також: У Польщі створили портал для пошуку працівників з України
Взагалі, важко не тільки зважити всі «за» та «проти» і наважитись таки поїхати будь-яким чином, складніше потім не розчаруватися, бо все ж краще там, де нас немає. І це навіть не про патріотизм, яким багато хто може спекулювати в цій темі, це скоріше про банальне відчуття того, що ти вдома. На зимових канікулах ми з одногрупниками поїхали у Львів, по-студентськи – в плацкарті звичайного найдешевшого потяга. Не те, щоб маленькі полки, старі вагони та відсутність розеток це те, з чим у мене асоціюється Україна, але чомусь саме в таких умовах збагнув, що вже не зможу почувати себе своїм десь закордоном. Тільки тут, навіть подорожуючи цілу ніч в старому вагоні. Це, звичайно, не зменшує стійкого бажання змінити себе, країну, зробити життя тут набагато комфортнішим. І те, що таке бажання є в багатьох представників нового покоління (того, на яке хтось дуже сподівається, а хтось давно вже махнув рукою) це факт. Чи вистачить сил на дії – подивимось, але, думаю, спробувати варто.