Цікавий збіг: днями інтерес до української газотранспортної системи виявили майже одночасно і в Сполучених Штатах, і в Європі. Віктор Ющенко в Празі говорив зі спеціальним уповноваженим Держдепартаменту США з енергетичних питань у Євразії Річардом Морнінгстаром про підтримку урядом США проекту модернізації української ГТС. Водночас у Києві готовність брати участь у тендерах з реконструкції української труби висловили представники німецької компанії Concord Power NORDAL Gmb та двох її партнерів. Нагадаю, що майже одразу після підписання так званої Брюссельської декларації Юлія Тимошенко, перебуваючи в Японії, заручилася підтримкою тамтешніх інвесторів. А два тижні тому на прес-конференції в Москві українська прем’єрка заявила, що реконструкція української газотранспортної системи неможлива без участі Росії та «Газпрому».
Зацікавленість найголовніших гравців на газовому ринку дає Україні шанс перетворити свою газотранспортну систему на прибутковий бізнес як для компаній, що оперуватимуть потужними інвестиційними потоками, так і для держави. Однак є великий ризик, що цю надію поховають під численними політичними заявами.
Стан нашої ГТС – справжня загроза національній безпеці України. Гроші, які проходять через Укртрансгаз, усмоктуються комерційними структурами, проводяться псевдотендери, Україна не має системи обліку на кордоні з Росією, а, як кажуть американці, те, що ми не обліковуємо, ми й не контролюємо. Йде дезінформація щодо обсягів прокачки газу, споживання і т. ін. За підрахунками різних фахівців, близько 10 млрд кубів газу щорічно зникає в тіньових схемах – у компаніях і офшорах, причетних до цього бізнесу. Отже, на запитання, чому реконструкцію ГТС досі не розпочато, відповідь проста: людям, які «сидять» на цих потоках, прозорість не потрібна.
Не бажана така відкритість і для Росії, тому її так налякала Брюссельська декларація. Однак росіяни – люди прагматичні, вони розуміють, що українська ГТС рано чи пізно стане прозорою, але їм дуже хочеться, щоб це сталося якомога пізніше. А не стане – Європа збудує альтернативні газопроводи – Nabucco,White Stream тощо, чим завдасть Росії ще більшого болю.
Якщо ж руки таки дійдуть до реконструкції нашої ГТС, Україні не варто виступати в ролі соромливої прохачки. Такої розгалуженої системи на нашому континенті немає ні в кого, крім Росії. Тобто подібних за масштабами проектів у світі не так багато, можна сказати – одиниці, за ними ганяються всі великі компанії. Тому не треба просити – самі прийдуть і запропонують! Потрібно лише сформулювати прозорі, зрозумілі тендерні умови. Показати інвесторові захищеність і прозорість проекту, стабільність компанії – отримувача інвестицій, – і вишикується черга охочих.
Хто це може бути? ABB, Siemens, General Electric – не більше десяти, а то й семи компаній, які справді здатні здійснити таку масштабну реконструкцію.
Проте потенційні інвестори, наприклад, із Японії, тільки рішення, братися чи не братися за такий проект, прийматимуть упродовж року-двох. Така вже в них традиція. Американці та європейці можуть зважитися швидше, але на підготовку до реалізації проекту все одно потрібно чимало часу.
Швидше за все, Україна до президентських виборів не підпише гарний інвестиційний контракт щодо реконструкції ГТС. В умовах політичної і фінансової нестабільності, невизначеності після президентських виборів гроші надходитимуть в Україну лише на поганих умовах. Адже чим менш комфортні обставини, в які приходить інвестор, тим більше він вередує і вимагає. Це дасться взнаки не сьогодні-завтра, під час здачі об’єкта, при виконанні Україною певних фінансових зобов’язань, при управлінні ГТС тощо.
Але поки йдуть переговори, треба розпочинати готувати пілотні проекти з реконструкції окремих компресорних станцій. Деякі з них сьогодні вже на межі аварії. Гігантоманія ж зараз недоречна, адже ніхто – ні Віктор Андрійович, ні Юлія Володимирівна, ні будь-хто інший – не знає, хто буде наступним президентом, хто доводитиме цей стратегічний, економікоутворювальний проект до пуття.