2 травня Конституційний суд Молдови ухвалив рішення, якого заявники чекали майже три роки. Воно безпосередньо зачіпає інтереси двох згаданих у його тексті держав: Молдови та Російської Федерації. Однак вирішення проблеми, яку порушили судді в Кишиневі, залежить від дій ще однієї зацікавленої сторони — України.
Наприкінці травня 2014-го четверо представників Ліберальної партії Молдови звернулися до суду з вимогою розтлумачити значення ст. 11 Конституції країни. Відповідна норма складається лише з трьох коротких речень: «Республіка Молдова — нейтральна держава. Республіка Молдова проголошує свій постійний нейтралітет. Республіка Молдова не допускає розміщення на своїй території збройних сил інших держав». У депутатів виникла низка як теоретичних, так і суто практичних запитань стосовно зазначеного. Наприклад, як узгоджуються ці норми з фактичним перебуванням на території Молдови іноземних військ та чи повинна Молдова дотримувати нейтралітету навіть у випадку прямої загрози існуванню країни.
Один із авторів подання — Міхай Ґімпу, лідер Ліберальної партії Молдови. Це політик, який давно взяв на озброєння ідеї дерадянізації країни. Протягом 2010-го Ґімпу виконував обов’язки президента Молдови й запам’ятався указом про оголошення 28 червня Днем радянської окупації Молдови. Того дня 1940 року радянські війська розпочали Прутський похід, який завершився приєднанням Бессарабії та Північної Буковини до СРСР. У Молдові багато хто вважає це окупацією (про насильницьке захоплення тих територій ідеться навіть у Декларації про незалежність країни). Однак 2010-го Конституційний суд визнав указ Ґімпу незаконним. Тоді суддям знадобилося для висновку лише два тижні.
Читайте також: Російські солдати перебувають на Придністров'ї незаконно – Конституційний суд Молдови
Тема радянського панування в Молдові не оминула й останнє рішення Конституційного суду. У тексті чотири рази згадується Російська Федерація. Однак КС фактично ставить знак рівності між нинішньою російською присутністю в Придністров’ї та всім періодом історії країни від 1944 року, коли з Молдови вигнали союзну нацистам владу Румунії.
«Під час радянської окупації нинішньої території Молдови (1944–1991) і дотепер у східній частині країни дислоковані окупаційні війська Російської Федерації», — йдеться у рішенні. Далі суд узагалі вживає обидва слова як синоніми: «На практиці радянська/російська окупація не припинилася у східній частині […] (окупованими залишаються 11% території Республіки Молдова)».
Суд доходить висновку, що російська військова присутність є порушенням незалежності, суверенітету, територіальної цілісності та нейтралітету Молдови, а також норм міжнародного права.
За п’ять днів після рішення Конституційного суду, у неділю 7 травня, на площі Великих Національних Зборів у Кишиневі було велелюдно. Ввечері там відбувся великий безплатний концерт до Дня перемоги, а вдень демонстрували зразки радянської військової техніки. У вечірньому концерті взяли участь улюблений гурт президента РФ Владіміра Путіна «Любэ» та ще один відомий виконавець і послідовний прихильник політики Кремля Алєксандр Маршал. Усе це дійство відбулося під патронатом президента Молдови Іґора Додона, який із задоволенням фотографувався з російськими зірками із георгіївськими стрічками. Цікаво, що концерт перенесли на 7 травня, адже 9-го Додон перебував у Москві, де стояв праворуч від Путіна під час військового параду на Червоній площі.
Ці дві події з різницею менш як тиждень яскраво демонструють ситуацію в молдовській політиці та суспільстві. Визнання на юридичному рівні радянської та російської окупації ще не означає такого самого визнання в головах громадян Молдови, де на останніх президентських виборах переміг найбільш проросійський кандидат Додон. Про реакцію на рішення Конституційного суду головних політичних сил Тижню розповів місцевий політолог Денис Ченуша: «Загалом це рішення позитивно сприйняли проєвропейські сили, оскільки з нього випливає, що немає нічого поганого у співпраці Молдови з НАТО та участі молдовських військових у міжнародних миротворчих місіях. Зовсім іншої думки соціалісти та президент Іґор Додон, у розумінні яких рішення Конституційного суду орієнтоване на інтереси Румунії, а не Молдови. Таким чином президент Додон ще раз довів свою проросійську позицію, побіжно захищаючи військову присутність Росії в Придністровському регіоні, яка є неконституційною».
На «румунський слід» у рішенні суду Додон натякнув у своєму коментарі вже наступного дня після оголошення рішення. «Склалося враження, що судді Конституційного суду хотіли і букви закону дотримати, і своє румунське громадянство не скомпрометувати», — написав президент Молдови на своїй сторінці у Facebook. Таким чином президент вказав одразу на два факти: усі шість суддів мають окрім молдовських ще й румунські паспорти, а до прорумунського табору «уніоністів» (прихильників якомога тіснішої співпраці Молдови та Румунії. — Ред.) зараховують авторів подання на чолі з Ґімпу.
Читайте також: Молдова наполягла на виведенні російських військ з Придністров'я
Що ж до України, то, за словами співрозмовника Тижня Дениса Ченуші, сторони ніяк не згадують про неї під час обговорення питання. Водночас у 2014 році саме події в Криму та на Донбасі стали підставою для посилення вимог про виведення російського угруповання з Придністров’я.
На думку колишнього судді КСУ Віктора Шишкіна, рішення суду в Кишиневі все ж може мати безпосередній вплив на Україну. Це станеться, якщо буде доведено сприяння Києва російським військам у Придністров’ї.
Шишкін вказує на нову норму Римського статуту Міжнародного кримінального суду, яка набрала сили у 2017 році. Мова про підпункт f п. 2 ст. 8 (біс), у якому йдеться про дії, що можна кваліфікувати як акт агресії згідно з Резолюцією ООН: «Дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, була використана цією державою для здійснення акту агресії проти третьої держави». За словами Шишкіна, Україна може дістати звинувачення в «акті агресії», а таким чином і в «злочині агресії», якщо буде доведено, що російське угруповання отримує оснащення, продукти та персонал через територію України.
Формально такий розвиток подій навряд чи загрожуватиме Україні, яка ще 2015 року розірвала договори з РФ про перевезення військових і вантажів для потреб угруповання російських військ у Придністров’ї. Після цього залізничний, повітряний та автомобільний шляхи для переміщення товарів через Україну було закрито. Окрім того, ще 2015-го наше Міноборони у відповідь на запит Тижня повідомило, що за час дії угоди про транзит українська сторона 42 рази видавала висновки на здійснення таких перевезень. Проте з 2014-го й до моменту розірвання угод Росія взагалі не надіслала жодного запиту на транзит. У міністерстві також уточнили, що відповідний договір укладався «виключно у зв’язку з виведенням формувань РФ та передбачав перевезення з Республіки Молдова до Російської Федерації, а не навпаки».
Однак окрім офіційних шляхів сполучення є й обхідні. Особливо якщо врахувати інтенсивну контрабанду на кордоні з невизнаним Придністров’ям в Одеській області. Окрім того, денонсація військових договорів не означає цілковитого припинення вантажоперевезень із Росії до Придністров’я через територію України. Про рух Україною так званих гуманітарних вантажів від російської організації «Евразийская интеграция» Тиждень писав ще у 2014-му. Українські органи відстежують вміст цих вантажів на нашій території, однак що відбувається з ними на території, не підконтрольній владі Молдови, невідомо.
Читайте також: НАТО не збирається визнавати Придністров'я – Столтенберг
Щоправда, для блокади російських військ у Придністров’ї потрібна послідовна позиція і молдовської сторони. Російська військова присутність у Молдові формально розділена на два компоненти. Перший — залишки 14-ї армії СРСР зі штаб-квартирою в Тирасполі (Оперативна група російських військ (ОГРВ) у Придністров’ї. — Ред.), які нібито якраз і відповідають за утилізацію та вивезення боєприпасів на складах у селі Колбасна. Повністю ці війська мали бути виведені ще у 2002 році, однак Росія постійно відтягує процес. Другий компонент — так званий миротворчий контингент у Дубоссарах. Молдова наполягає на перетворенні миротворчої місії з військової на цивільну. Проте Росія вміло маніпулює, адже і ОГРВ, і миротворчий контингент — це фактично частини однієї структури. Наприклад, за офіційним повідомленням Міноборони РФ, у 2015-му ротація військових відбувалася так: персонал ОГРВ змінює миротворців на постах, а ті, своєю чергою, повертаються в пункт постійної служби в Тирасполь (тобто в ОГРВ).
Такі ротації Росія може здійснювати хоч десятиліттями. Полегшує завдання і Кишинів. За інформацією російських ЗМІ, з 2014 року переміщення російських військових через територію Молдови обмежили, але не припинили. Зокрема, Молдова забороняє проїзд військових, які прибули служити у військових частинах, що утворюють ОГРВ, однак не перешкоджає тим, які прибувають нібито як «миротворці».
За словами Дениса Ченуші, поки що зарано казати про те, чи подаватиме Молдова позови в міжнародні суди. Молдовські політики часто використовують придністровське питання лише для спекуляцій. «Запізніле рішення Конституційного суду наштовхує на думку, що нинішній уряд готує ґрунт для подальших дій. Можливо, питання про російську військову присутність використає правляча Демократична партія у внутрішній пропаганді проти своїх політичних супротивників», — каже він. Формальними противниками Демпартії є саме ліві на чолі з президентом Додоном.
Офіційна ж позиція України полягає в тому, що зелений коридор для виведення близько 1,5 тис. російських військ із Молдови ми готові надати в будь-який час. Зокрема, це озвучив наприкінці 2016-го міністр оборони Молдови Анатол Шалару після зустрічі з українським колегою Степаном Полтораком. Однак за нинішніх умов чекати цього марно. І річ не лише в позиції Москви, а й у браку спільних дій Києва та Кишинева.