Мас-медіа не вперше опинилося в епіцентрі гострих суспільних дискусій.Сміливість чи кон”юнктурність, провокація чи несмак, свобода висловлювання чи розпалювання релігійної ворожнечі? У політичних та в журналістських колах однозначної позиції немає.
“Зважаючи на контекст, а саме — брутальні акції протесту проти анти-ісламського фільму “Невинність мусульман”, вбивство американських дипломатів у Лівії та підпал посольства США в Судані, – “Charlie Hebdo» вдався до чистоїпровокації, – вважає директор паризького Інституту Міжнародних та Стратегічних Досліджень Паскаль Боніфас. – Часопис зробив ставку на страх: як не-мусульман, так і мусульман, які не хочуть, аби з них весь час робили винних”.
Правду сказати, “Charlie Hebdo» користується репутацією жовтого і досить поверхового мас-медіа з специфічною, не завжди масовою аудиторією. Колись тижневик вважали близьким до анархічних кіл. Сьогодні громадська думка визначає його радше “антиісламським”. У 2005 тижневик зажив собі світової слави, коли передрукував сатиричні малюнки, – знову ж таки про Магомета, – з данського журналу “Jyllands-Posten». У 2011, після виходу спеціального випуску під акцентовано зміненою назвою “Charia Hebdo», редакцію спробували підпалити. Невідомі зловмисники досі не знайдені, але лаври “переслідуваного з ідеологічних мотивів” забезпечили виданню статус спеціально запрошеного гостя на Каннському фестивалі.
Відтак, виникає питання не стільки вчинку, скільки аудиторії мас-медіа, – відвертої та прихованої. І тут починається найскладніше.
Не можна сказати, що відносини між мусульманами та рештою мешканців Франції є безхмарними. Тому доказ – успіх крайніх правих на недавніх парламентських та президентських виборах. У країні мешкає найбільша в Європі мусульманська громада — майже шість мільйонів осіб, переважно — з колишніх колоній та протекторатів. “Проблеми виникають з дуже нечисленною меншістю, з радикально налаштованими фанатиками, – вважає Паскаль Боніфас. – Не варто узагальнювати та судити спільноту за поведінкою зовсім невеликої групи осіб.”
І тим не менш. Міністерство внутрішніх справ розпорядилося посилити заходи безпеки, “з огляду на кровопролиття та спалахи насильства в мусульманському світі, а також через публікацію карикатур в “Charlie Hebdo». Міністр закордонних справ Лоран Фабьюс повідомив про “посилений захист” всіх дипломатичних установ Франції за кордоном.У Тунісі та в Єгипті, від гріха подалі, вирішили до кінця тижня закрити всі французькі школи. Хоча “жодних відвертих погроз висловлено не було”.
Прем’єр-міністр Жан-Марк Айро також відгукнувся на публікацію. Він зазначив, що “свобода карикатури та свобода висловлювань у Франції гарантовані”, але і “права на образу” французьке судочинство не передбачає. Тому прем”єр вважає нормальним, якщо ті, хто відчув себе ображеним, звертаються до суду. Між часом Французька Ісламська рада вже оприлюднила прес-реліз, де висловила “глибоку обуреність свідомою образою почуттів віруючих” та повідомила, що позиватиметься з тижневиком “через публічну образу та заохочення ненависті”.
Директор “Charlie Hebdo» пан Шарб скандалом очевидно задоволений і зовсім не шкодує про скоєне: “Ми не побоялися звалити табу, розпочати полеміку, яка давно назріла, – каже він у численних інтерв”ю. – Якщо ми заборонимо собі малювати Магомета, далі треба буде відмовлятися від зображень мусульман, а за тим — людської істоти. Тоді ісламські екстремісти виграють, а ми програємо.”
Cайт “Charlie Hebdo» потрапив під хакерську атаку. Журналісти повідомили, що були змушені зупинити ресурс та закрити до нього доступ ззовні. Кілька крайніх лівих організацій висловили тижневику “цілковиту підтримку”.
“Ні про яке дисидентство не йдеться, це банальний опортунізм, – заперечує Паскаль Боніфас. – Жоден дисидент не б’є по слабких. Він постає проти сильних. У цьому героїзм. Збиткуватися з громади, яка не має доступу до влади, не користується підтримкою преси, якій важко інтегруватися, – що ж тут геройського?”
Соціолог Ерік Гарсіа наголошує на суспільній тенденції, яку виявила скандальна публікація: “Західні суспільства впродовж останніх трьох десятиліть накопичують конфліктний потенціал до зіткнень цивілізаційного характеру, – вважає він. – Це не питання свободи совісті або свободи висловлювання. В історії з “Charlie Hebdo» зіштовхуються дві системи табу: заборони зображати Магомета, поширеного в ісламському світі, та неписаний закон повоєнних західних демократій “не помічати” расових, етнічних, релігійних непорозумінь. Чи є сміливим вчинок “Charlie Hebdo»? Радше він є маркетінговим. Повністю розпроданий тираж означає, що люди не підтримують ні тих, ні інших заборон.”
Досьогодні суди щораз виправдовували“Charlie Hebdo» у справах суперечливих карикатур. Щойно стало відомо, що за новими карикатурами вже зареєстровано перший позов. У мусульманських колах кажуть про можливі акції протесту наприкінці тижня.