Тиждень визначив 5 пріоритетів, без яких не можливий рух України вперед:
1. Забезпечити законність і порядок
2. Відокремити великий бізнес від влади
3. Створити умови для негайного формування самодостатнього мовнокультурного та інформаційного простору
4. Чіткий зовнішньополітичний курс. Запровадити євростандарти в усіх сферах життя.
5. Наявність антикризової програми
Проаналізувавши заяви політиків, які вже висловили намір балотуватися в президенти, та програми їх політичних сил і громадських рухів, Тижденьдійшов висновку, що наразі жоден кандидат навіть не декларує справжній український прорив. У збільшеному форматі графіки можна ознайомитися з деклараціями 8 кандидатів.
Політики, політологи, журналісти, бурхливо обговорюючи наміри потенційних коаліціянтів щодо поділу влади, чомусь майже не ставили собі запитання: а якою була б «їхня Україна»? Як вони забезпечуватимуть законність і порядок? Як відлучатимуть (і чи відлучатимуть) великий бізнес від політики? Як вирішуватимуть проблеми мови та інформаційної безпеки? Чи мінятимуть зовнішньополітичний курс? Зрештою, чи мають чітке уявлення, в який спосіб виводити країну з нинішньої кризи?
Вочевидь, із виразною програмою спільних дій тандему Янукович –Тимошенко, що не відбувся, країна мусила б зачекати. «Одне можу сказати точно: окрім проекту Конституції, на сьогодні у нас більше нічого узгодженого немає», – повідомляв один із лідерів Партії регіонів Борис Колесников. Хоча план реформ, за його словами, був на той час «близький до завершення».
Утім, зрив домовленостей Януковича й Тимошенко не позбавляє їх необхідності відповідати на запитання, яку Україну вони мають намір розбудовувати. Адже тепер вони голосно заявили, що йдуть у президенти. Врешті, те саме треба вимагати від усіх учасників президентських перегонів. Але, на жаль, поки що без конкретики. Зокрема, антикризовий менеджмент більшості претендентів на президентство наразі полягає у нищівній критиці опонентів.
Судячи з програм політичних сил (або громадських рухів) та заяв самих потенційних учасників майбутніх перегонів, у наступній президентській кампанії вони вдадуться до знайомих уже гасел і обіцянок-цяцянок – повернути заощадження, провести пенсійну реформу, ввести податок на розкіш, запровадити суд присяжних, стимулювати депресивні регіони тощо.
Що вже казати про ідеологічну складову (на відсутність якої у вітчизняних партій дружно нарікають політологи), якщо деякі майбутні кандидати навіть не знають, правих чи лівих поглядів вони притримуються. Скажімо, ідеологією Арсенія Яценюка є, за його словами, «пріоритет людських цінностей». «Політичний центризм» Партії регіонів та «солідаризм» БЮТ – із тієї ж опери…
Диявол у деталях, вважають французи. Можливо, але хотілося б переконатися, що в людей, які нібито готові взяти на себе відповідальність за майбутнє країни, є стратегічне бачення цього самого майбутнього. Претенденти мають визначитися, яку Україну вони будуватимуть. Брак чітких відповідей свідчитиме про наміри зберегти ручний режим керування країною в цілому і економікою зокрема. А значить, загроза прийняття ситуативних рішень і досягнення сумнівних політичних компромісів лишатиметься.