У статтях чимало води та просторікувань з приводу національних питань і згадок про те, що саме він – Путін – урятував Росію від розвалу. У планах кандидата – дати грошей. Багато. Він пообіцяв на 20% знизити вартість житла. Пообіцяв ліквідувати черги на прийом до дитячих садків. Заявив, що зарплата професорів та викладачів вишів має становити 200% середньої по країні. Пообіцяв зробити значні доплати багатодітним сім’ям і стипендії студентам. І ще немало чого. «Нам потрібна нова економіка, з конкурентоспроможною промисловістю й інфраструктурою, розвиненою сферою послуг, ефективним сільським господарством. Економіка, що працює на сучасній технологічній базі», – підсумовує кандидат у президенти.
Наприклад, джерелом коштів, потрібних для таких масштабних перетворень, на думку Путіна, має стати податок на розкіш, який російський уряд час від часу обіцяє ввести ще з літа 2010 року.
Солодкі співи про «країну, що підіймається з колін» пересічним росіянам вже досить-таки набридли, адже в реальному житті вони бачать дещо іншу правду. У своєму «третьому листі до виборців» чинний прем’єр і сам визнає, що економіка Російської Федерації потерпає від системної корупції. Тож у останніх статтях почали знаходити підтвердження прогнози аналітиків, що з поверненням Путіна у Кремль він зробить ставку на подальше «охолодження» у відносинах із Заходом, нагнітання протистояння, що має доповнити картину «Застою №2». Як-от у статтях, у яких він окреслив плани військового будівництва та зовнішньополітичної стратегії. Нагнітаючи істерію зразка більшовицької пропаганди «єслі завтра война», мотивуючи нарощування витрат на ВПК і згуртування суспільства довкола сильної влади тим, що «ми ніколи більше не маємо допустити повторення трагедії 1941 року, коли за неготовність держави й армії до війни розплачувалися велетенськими людськими втратами», Владімір Владімірович недвозначно вказує на «ворога, який не спить», мовляв, «Захід надто захопився «покаранням» окремих країн. Ледь-що – хапається за санкційний, а то й навіть за військовий кийок», дісталося і за Афганістан, і за Арабську весну, і за Іран. Меседж цілком зрозумілий: якщо росіяни не будуть охоплені єдиною думкою, як Росії не стати наступною, і не виявлять готовності навчатися «стійкості» у Північної Кореї, то вже завтра доля «суверенної демократії» в Лівії чи Сирії може повторитися й у РФ.
Проте, якщо відкинути пусті балачки, статті, опубліковані від імені кандидата у президенти Владіміра Путіна, є суцільним популізмом про намір витратити неабиякі гроші на речі, які насправді не зможуть забезпечити їхнього повернення. Грошей потребуватимуть як соціальні ініціативи, так і втілення військових планів кандидата Путіна. Тих самих, які спричинили занепокоєння серед багатьох аналітиків. А можливо, дарма. Аналіз нинішньої ситуації у російському ВПК та загалом фінансової у країні змушують зробити висновок, що всі агресивні заяви кандидата Путіна, озвучені ним у своїх статтях – це не більше ніж передвиборчий піар, який навряд чи може бути виконаний. Російський ВПК виїжджає на інерції від часів СРСР, але вона поволі добігає кінця. Торік Росія програла кілька вагомих тендерів на постачання озброєнь до головного свого партнера ще з часів СРСР – Індії, військові якої віддають перевагу техніці виробництва США та Франції через її вищу надійність. В останньої, до речі, Росія і сама не проти збільшити закупівлі військової техніки.
А ідея підвищити витрати на оборону ще на початку осені призвела до відставки міністра фінансів РФ Алєксєя Кудріна – одного з творців «економічного дива» часів першого президентства Владіміра Путіна. Опальний міністр фінансів заявив, що збільшені військові витрати «джерелами не забезпечені взагалі». Мілітаризації зрадіють лише власники та керівники російських заводів з виробництва озброєнь з тієї самої причини, яку кандидат Путін назвав у статті, присвяченій економіці, тобто через системну корупцію. Кандидату Путіну варто було б пояснити, чи переконаний він, що виділені державою кошти перетворяться на танк і літак, а не на дачу директора заводу?
От лише на це запитання чинному прем’єр-міністру РФ відповідати навряд чи знадобиться. Статті, оприлюднені в низці російських ЗМІ, хоч і сприймаються як програмні, проте насправді програмою не є. Це лише захоплива публіцистика від одного з кандидатів. А офіційна передвиборча програма ще й досі у, так би мовити, запозиченому вигляді висить на сайті кандидата у президенти Владіміра Путіна. І в ній завдання, які ставить перед собою кандидат Путін, виглядають значно скромніше.