На відміну від партизанських армій поляків, французів, греків, сербів чи від радянського партизанського руху, які черпали свої командні кадри з колишніх регулярних армій або (в радянському випадку) шляхом підготовки керівників партизанських загонів в тилу, в УПА були доволі обмежені можливості в плані отримання достатньої кількості військових спеціалістів. Старшини колишніх українських армій з часів Визвольних змагань 1917 – 1921 років були, як правило, уже непридатні за віком для умов боротьби «лісової армії» й могли використовуватися винятково як штабні старшини. Та й два десятиліття безармійського життя цих колишніх офіцерів дуже часто призводило до їхньої професійної деградації.
З метою налагодити систему виховання командирських кадрів в УПА було створено п’ять власних польових старшинських (офіцерських) шкіл, які випустили близько 700 офіцерів, що зайняли провідні позиції в Повстанській армії.
Від Полісся до Карпат
Перша старшинська школа УПА «Дружинники» (керівник – Лев Крисько-«Горинь») була організована на Поліссі. Викладачами тут стали колишні офіцери армії УНР, Червоної армії та учасники українських легіонів «Нахтігаль» та «Роланд». Близько 60 її курсантів проходили підготовку від серпня до грудня 1943 року, після складення випускних іспитів, школа припинила свою діяльність.
У вересні 1943-го було організовано другу старшинську школу УПА «Лісові чорти» (керівники – Федір Польовий (Поль) і Василь Брилевський (Боровий), яка функціонувала на Волині до січня 1944-го. На навчання до цієї школи, згідно з наказом головного командира УПА Дмитра Клячківського (Клима Савура) від 4 вересня 1943 року, спрямовувалося по 30 людей від кожної округи (одягнених і добре озброєних) для проведення старшинського вишколу і по 15 людей від кожної округи (знайомих із піротехнічною справою) для підривного й саперного вишколу.
Після випуску півтори сотні курсантів, інструкторський склад школи в лютому 1944 року було переведено до Карпат у район м. Долина, де 1 березня 1944-го було створено третю офіцерську школу УПА – «Олені» (керівник – Степан Фрасуляк (Хмель), потім – Федір Польовий (Поль). Тут проходило навчання 350 курсантів, з яких 230 вчилися за старшинською і 120 за підстаршинською програмами. Підстаршинський випуск відбувся у середині червня 1944-го, а старшинський в липні того ж року. Цікаво відзначити, що два чотові школи згодом командували групами УПА-Захід. Зокрема, майор Микола Твердохліб у 1944 – 1949 роках очолював карпатську групу «Говерла», а майор Василь Левкович у 1944 – 1946-х був командиром львівської групи «Буг».
Для покращення відбору кандидатів на навчання у старшинській школі «Олені» у червні 1944 року у Розтоці було створено школу кадрів, через яку проходили всі претенденти на майбутнє навчання в «Оленях». Від серпня 1944 року було здійснено набір до другого туру навчання в офіцерській школі «Олені». Відомо, що у вересні-жовтні 1944 року у ній навчалося 300 курсантів, які проходили підготовку за старшинською програмою. До травня 1945 року школа «Олені» функціонувала у форматі рейдуючої вишкільної групи і готувала офіцерські кадри в різних сотнях УПА в Карпатах.Восени 1944 року також функціонувала старшинська школа «Грегіт» на Гуцульщині, яка підготувала понад сотню старшин для групи УПА «Говерла».
Дещо простіше, ніж офіцерські було створювати підстаршинські школи, які почали формуватися при кожній групі УПА на Волині та Поліссі ще з весни 1943 року. 27 квітня 1943 р. підстаршинська школа «Вовки» виникла при першій групі УПА (пізніший криптонім – «Заграва»). Вона функціонувала до 21 липня 1943 року, провівши успішний випуск курсантів. Від 1 серпня 1943 року при першій групі УПА було також утворено два вишкільні відділи – для санітарів і мінерів.
30 травня 1943 року при загоні УПА «Січ» було створено другу підстаршинську школу УПА «Імені Головного отамана Симона Петлюри» (криптонім «Світлана»), яка провела випуск курсантів у липні 1943-го та січні 1944-го. Згодом на Волині та Поліссі організували ще три підстаршинські школи – «Північ», «Везувій», «Хорти». Від травня 1943 року підстаршинські школи у форматі вишкільних сотень, а згодом куренів УНС починають виникати на території Галичини – «Чорні Чорти», «Гайдамаки», «Імені Кривоноса», «Беркути». У 1944 році на Дрогобиччині виникла підстаршинська школа «Крилаті», а в 1945 – 1946 роках на Закерзонні діяли підстаршинські школи «Імені полковника Коника» та «Переяслави». На території ВО «Буг» у 1944 – 1945 роках функціонувала підстаршинська школа «Лісові чорти» (командир «Чавун»), яка з весни 1945-го називалась «Вертеп». Ці школи зробили свої останні випуски курсантів відповідно весною і восени 1945-го.
Читайте також: Герут-партизани
Цікаво відзначити, що радянські органи державної безпеки, які вели боротьбу з УПА від початку 1944 р., вказували на доволі непогану систему підготовки командирських кадрів у «лісовій армії», яка передбачала 4-місячний курс навчання для офіцерів і 2-місячний для підофіцерів. Співробітники комуністичних спецслужб навіть не хотіли вірити у те, що повстанських командирів вдавалося якісно готувати в умовах підпілля, а тому надали своєму керівництву інформацію про те, що окрім підпільних шкіл офіцерів УПА готують з допомогою англійців у Канаді. Безперечно, інформація про підготовку старшин УПА в Канаді була продуктом хворобливої фантазії чекістів, але система підготовки старшин і підстаршин УПА заслуговує на більш детальний розгляд.
Як гартувалися кадри
Більшість слухачів військових шкіл були у віці 18-23 років. За своїм соціальним походженням курсанти поділялися наступним чином – мешканці міст (які здебільшого мали вищу, середню або незавершену середню освіту) складали 10-15 % слухацького контингенту, 15-20 % належали до т. зв. «сільської інтелігенції» (вчителі, агрономи, просвітяни тощо), 65-75 % курсантів становили вчорашні селяни.
Частина слухачів командирських шкіл УПА перед тим, як долучитися до повстанців, проходила службу в різних регулярних арміях. Так, серед курсантів школи «Олені» у жовтні 1944 року було 5 % осіб, які служили в польській армії, 7 % – у німецькій, 4 % – у легіонах Дружин українських націоналістів, 6 % – у Червоній, румунській та угорській арміях. Безпосередньо з лав УПА до старшинської школи потрапило 6,5 % курсантів, а понад 70 % на старшинський вишкіл спрямовувалися підпіллям ОУН як новобранці.
Вишкільні програми старшинських і підстаршинських шкіл складалися з двох основних частин – програми рядового вишколу (у ході якого вчорашніх рекрутів перетворювали на вояків) та, власне, старшинського чи підстаршинського вишколу. Для рядових вишколів здебільшого пропонувалося 359 год., для підстаршинського – від 289 до 400 год., а для старшинського – 400 – 900 год.
Програма підготовки старшини (офіцера) УПА відрізнялася від аналогічних програм у тогочасних арміях меншою кількістю годин відведених для муштри, наявністю окремих курсів з конспірації та шифрованого зв’язку. Аналіз текстів лекційних курсів вказує також на те, що в процесі підготовки командного складу в УПА посилена увага зверталася на специфіку боїв у лісі, проведення нічних маршів, на методах відриву від переслідування, виходу з оточення, маневрування, організації кругової оборони, засідок, диверсій тощо. Особливу увагу методам ведення партизанської війни викладачі старшинських шкіл УПА почали приділяти з другої половини 1944 року, коли наказом Головного військового штабу УПА до навчальних програм був включений курс «Загальна основа партизанки».
Поряд із загальним вишколом у командирських школах УПА проводився спеціальний вишкіл для офіцерів інженерних спеціальностей, передусім, для зв’язківців, саперів і понтонників. Важливе місце у командирських школах УПА (12% навчального часу) посідав ідеологічно-політичний вишкіл. Курс лекцій з ідеологічної і політичної підготовки включав широку гуманітарну підготовку, основи ідеології українського націоналізму, напрямки філософії ідеалізму, історію українських визвольних рухів, програмні документи ОУН, огляд політичного й економічного життя в СРСР, історію більшовицької партії тощо.
«Щоденний хліб» курсанта
Гостра потреба у старшинах і підстаршинах вимагала якнайшвидшої підготовки курсантів. До того ж бойові умови, в яких готувався командний склад Повстанської армії, диктували надзвичайно щільний і, навіть, фізично виснажливий графік навчання. Щодня протягом 16-ти годин (з 5-ї до 21-ї години) майбутні старшини та підстаршини УПА виконували фізичні вправи, практичні завдання, займалися господарчою роботою. Документи старшинської школи «Олені» за 1944 рік дають змогу реконструювати звичайний день курсанта вишкільного відділу УПА.
О 5-й год. влітку й о 6-й узимку всіх мешканців табору піднімала сурма. Протягом п'яти хвилин вони мусили вишикуватися на муштровому майдані посеред табору. Сурма лунала тричі з інтервалом трохи більше як півтори хвилини. Перший відрізок часу призначався для збору, між «другою» та «третьою» сурмою ройовий вишиковував свій відділ у колону, після «третьої» — виводив на плац.
Гімнастика (руханка) складалася з прискореного маршу, бігу, заспокійливих вправ, простих та комбінованих вправ для всіх груп м'язів, спортивних ігор, кінцевого бігу, маршу зі співом. Після зарядки курсанти мали 10-15 хвилин для того, щоб помитися, поголитися й застелити ліжка.
Ранкова й вечірня молитви відбувалися в такий спосіб: курсанти шикувалися в три ряди, отримавши команду «До молитви», всі знімали шапки й ставали «струнко», потім, після команди «спочинь», відставляли вбік ліву ногу й трохи згинали в коліні праву. Один з повстанців (чия була черга) голосно промовляв слова Господньої молитви «Отче наш» і Богородичної молитви «Богородице Діво, радуйся», після чого виголошувалася особлива «повстанська» молитва до України.
Отримавши наказ «По молитві», курсанти одягали шапки й вирушали на сніданок. Перед сніданком черговий підстаршина перевіряв чистоту рук і мисок. Після сніданку службовий підстаршина звітував перед командиром школи або його адьютантом про загальну кількість курсантів, хворих, осіб, які відбули до бойових відділів, відправлені в наряди, на варту, кухню, технічну роботу (ремонт зброї, одягу і т. п.). Здійснювався загальний огляд зброї та одягу, після чого розпочиналися польові заняття. Завершивши їх, курсанти чистили зброю, одяг, обідали, отримували нові наряди. Після закінчення пообідніх занять о 18-й годині оголошувалися наряди на наступний день і починалася вечеря, потім між 19.30 та 21.00 був вільний час, який здебільшого витрачався на господарські роботи. 0 21-й годині, після вечірньої молитви, знову лунали три сурми (нічна зоря). Протягом п'яти хвилин курсанти з плацу переходили до землянок чи казарм і лягали відпочивати.
У школах УПА панувала жорстка дисципліна, якої вимагали суворі умови партизанського буття. Оскільки велике число новобранців вважало, що в повстанському середовищі має бути «демократична» атмосфера, їх привчали до життя, регламентованого армійськими статутами, з метою ліквідації проявів недостатньої субординації та самоуправства.
Вагому проблему для командирських шкіл УПА становило забезпечення персоналу та слухачів продуктами харчування. Тоді як бойові відділи УПА здебільшого рейдували на певному терені й харчувалися за рахунок селян, із підпільних складів, що були розкидані в районі дії кожної окремої сотні й забезпечувалися місцевими господарськими референтами запілля, а також здобували провіант і промислову продукцію під час нападів на склади та бази противника, вишкільні відділи, котрі розташовувались у стаціонарних таборах якнайдалі від великих сіл та містечок і не проводили масштабних бойових акцій, перебували виключно на забезпеченні тилових служб УПА та підпілля ОУН.
Головне командування УПА в ході організації старшинських і підстаршинських шкіл, доволі непогано справлялося із організацією навчального процесу, забезпеченням курсантів харчовими продуктами і озброєнням, натомість «проблемними місцями» залишалися належна кількість боєприпасів, промислові товари, ліки і засоби гігієни, яких катастрофічно не вистачало й виготовити кустарним способом які було неможливо.