Хтось приходить сюди з кількома пляшками вина, хтось – із бутлем маслинової олії власного виробництва, інші несуть предмети антикваріату із сімейної колекції. Невеликий ресторан L’è Maiala у Флоренції, назва якого місцевим діалектом означає «Тяжкі часи» – єдиний в Італії, який пропонує своїм клієнтам послугу оплати бартером. «Ми робимо гостеві грошову пропозицію в обмін на принесений товар, і якщо він її приймає, то віднімаємо від його рахунку відповідну цифру, – пояснює менеджер ресторану Ноннелла Фаджолі. – Знижка може становити €15–20, для багатьох людей нині це суттєве заощадження». Ресторан відкрився торік у жовтні й упродовж кількох місяців, як запевняє керівництво, послуга бартеру зажила шаленої популярності.
Характерний для пострадянського простору в 1990-х спосіб розрахунку ввійшов у моду в Італії як реакція на кризу, від якої потерпає країна. Її державний борг сягає 125% ВВП, а економічне зростання, яке й перед рецесією було недалеке від нуля, скотилося до від’ємних показників. Реформи, запроваджені технічним урядом Маріо Монті впродовж трохи більш ніж річного його перебування біля керма, заспокоїли світові ринки, однак простих італійців змусили тугіше затягнути паски. Тож не дивно, що сáме питання кризи й виходу з неї – в центрі парламентської передвиборної кампанії. За нею уважно стежать у Європі та світі, бо ж від дій нового італійського кабінету залежать перспективи світової економіки, стверджує Алессандро К’ярамонте, експерт Італійського центру виборчих студій. «Наша економіка в сім-вісім разів більша за грецьку, тому, як прийнято казати, Італія надто велика, щоб зазнати краху. Якщо так трапиться, це може призвести до ефекту доміно – не лише в Європі, а й на планеті. До цих виборів прикуто таку велику увагу через побоювання, чи не запанує після них у країні безвладдя або чи не стануть на чолі уряду ті політичні сили, які з погляду світових ринків уже продемонстрували свою нездатність контролювати фінансову ситуацію в країні».
Четверте пришестя Берлусконі?
Експерт має на увазі Сільвіо Берлусконі та його правоцентристську коаліцію «Народ свободи». Упродовж трьох каденцій свого кабінету той запам’ятався насамперед епатажними витівками та жартами на межі фолу, одначе аж ніяк не реформами. Сексуальний скандал, відомий на весь світ під назвою «бунга-бунга», здавалося, завдав вирішального удару по репутації «Бурлесконі», як його прозвали в Італії. Наприкінці 2011 року він був змушений подати у відставку, і видавалося, що його політична кар’єра на цьому завершена – екс-прем’єр запевняв, що на вибори-2013 не йтиме. Втім, за два місяці до них раптово передумав. Під час кампанії Сільвіо щедро роздавав обіцянки, одна з яких – повернути людям запроваджений Монті податок на нерухомість – викликала хвилю сатиричних відгуків у соціальних мережах, користувачі яких імпровізували на тему того, що ще він поверне виборцям (від «італійських колоній у Східній Африці» до «еластичності шкіри»). Втім, значна частина електорату купилася на обіцянки: рейтинг Берлусконі пішов угору й за два тижні до перегонів (термін, після якого в Італії заборонено публікувати результати опитувань) наближався до 30%.
Розгадку феномена «невмирущого Берлусконі» слід шукати не лише в його харизмі та фінансових і медійних ресурсах. За словами експерта К’ярамонте, він як ніхто інший угадує настрої громадян. Леонардо Візані, співробітник компанії, яка організовує масові заходи, голосував за Берлусконі на попередніх виборах і знову планує це зробити: «Він репрезентує типову італійську ментальність і спосіб мислення: «Так, існують правила й закони, але не переймайся, їх можна обійти». Монті спробував змінити сприймання Італії за кордоном, показавши образ країни, який подобається іноземцям. Але це не те, чим вона насправді є, поки що не те. Берлусконі – той, хто найкраще представляє Італію з її суперечностями, багатою Північчю й бідним Півднем, бізнесом та мафією, і варто це визнати».
Іспит для Професора
Повернення Берлусконі до влади політолог К’ярамонте називає катастрофічним, але не таким уже й фантастичним сценарієм. Екс-прем’єр суттєво скоротив відставання від лівоцентристської коаліції, в упевненій перемозі якої ще кілька тижнів тому ніхто не сумнівався. Це, а також шалена популярність нового руху «5 зірок» перетворюють італійські вибори на рулетку, спрогнозувати результат якої складно. Зараз підтримка лівих коливається на рівні 35%, хоча якби замість 62-річного представника старої номенклатури П’єрлуїджі Берсані на чолі в них був представник нового покоління – харизматичний 38-річний мер Флоренції Маттео Ренці – вони легко здобули б необхідні для абсолютної більшості в парламенті голоси, каже К’ярамонте. А так швидше за все лівим доведеться домовлятися про коаліцію із центристами Маріо Монті, отримані партією якого мандати, схоже, стануть вирішальними.
На самого Професора (так називають Маріо Монті. – Ред.) чекає серйозне випробовування, адже це його перша участь у виборах. За рік урядування він справді змінив імідж Італії і поліпшив ставлення до країни за кордоном. Утім, кредит довіри італійців самому очільникові кабінету, чия популярність сягала піку відразу після приходу до влади, швидко вичерпався. Нові податки, пенсійна реформа, спроби лібералізувати ринок праці – внаслідок непопулярних заходів у боротьбі з кризою рейтинг Монті напередодні виборів заледве перевищує 10%.
Чимало італійців вважають його «агентом» Німеччини та міжнародних банків, інтереси яких він начебто відстоює активніше, ніж національні. Закидають йому також надмірну «елітність» і відірваність від народу: в списку його центристської коаліції опинилися такі багатії, як президент Ferrari Лука ді Монтедземоло. «В італійців є така вада – завжди вважати винуватим когось іншого. Сьогодні в усьому винні банки, пані Меркель або міжнародна змова, завтра – інопланетяни. Монті не зміг удавати перед нашими закордонними партнерами, ніби італійці не винуваті у своїй кризі, він узяв на себе відповідальність», – каже на ці закиди політолог К’ярамонте, котрий не приховує своїх електоральних симпатій до Монті. За його прогнозами, у прем’єрське крісло після виборів Професор навряд чи повернеться, однак цілком може стати міністром економіки.
Голосистий «цвіркун»
Мікроавтобус, мегафон і запальні промови на переповнених майданах італійських міст: невід’ємні складові виборчої кампанії коміка Беппе Ґрілло, лідера найбільшої несподіванки цих перегонів, руху «5 зірок». Сила, котра не зараховує себе ні до правих, ні до лівих і вперше бере участь у виборах, за прогнозами, може здобути близько 20% голосів. Секрет шаленого успіху «цвіркунів» (саме так перекладається «ґрілло») – в тому, що вони грають на розчаруванні громадян у політиках, котрі керували Італією впродовж останніх 20 років, і закликають «змести їх поганим віником».
24-річний студент Федеріко Пеполі почав симпатизувати Ґрілло, відвідавши один із передвиборних мітингів: йому подобаються ідеї про те, що депутат не може залишатися в парламенті більш ніж дві каденції, а серед кандидатів не повинно бути засуджених або навіть тих, хто перебував під слідством (через це сам Ґрілло, звинувачений у вбивстві внаслідок автокатастрофи у 1980-х, не претендує на парламентське крісло). «У Німеччині подав у відставку міністр, який займався плагіатом, водночас у нас в Італії у парламенті є люди, засуджені за зв’язки з мафією», – обурюється Пеполі.
Руху «5 зірок» вдалося залучити на свій бік молодь іще й тому, що він першим в Італії широко використовував інтернет для ведення кампанії, мобілізуючи прибічників через блоги й соціальні мережі (безкоштовний доступ до «павутиння» для всіх – один із пунктів його передвиборної програми). Пеполі визнає, що більшість пропозицій руху навряд чи будуть реалізовані, однак вважає його вади менш значущими, ніж у тих сил, котрі вже були біля керма. Натомість політолог К’ярамонте вбачає в русі Ґрілло продовження європейської тенденції до зростання популістських партій: «Йдеться про італійський варіант поширеного в Європі феномена, пов’язаного з економічною кризою, але, крім того, ще й із кризою європейських цінностей та ідентичності. Вони виступають проти всього, вважають усіх причетних до влади однаковими – і ці ідеї знаходять відгук серед електорату». Якщо «цвіркунам» вдасться перетягнути на свій бік виборців, які поки не визначилася (а таких близько 20%), то вони зможуть змінити розстановку сил у парламенті. Європейських лідерів непокоять стабільність нового італійського уряду та євроскептичні погляди Ґрілло, котрий пропонує провести в Італії референдум щодо виходу з єврозони.
Хоч би хто прийшов до влади в Італії, безсумнівно одне: новому урядові буде непереливки. «Нині перебування біля керма вельми в ціні, й незалежно від того, хто керуватиме, уряд приречений бути непопулярним. Ситуація складна, рецесія і стагнація тривають, ресурсів бракує, а отже, потрібні нові жертви. Це означає безробіття і зниження рівня добробуту – щó неминуче викликає невдоволення, а отже, опозицію до тих, хто в очах громадськості відповідальний за ці біди», – підсумовує політолог К’ярамонте. «Я очікую, що після виборів у нас буде більше клієнтів. Але, напевне, з’являться й конкуренти», – зітхає пані Фаджолі з ресторану «Тяжкі часи».