Програма, якою ви керуєте в Університеті Падуї, має дуже незвичну назву — «Дослідження смерті та завершення життя». Я кажу незвичну, позаяк, на думку багатьох дослідників, у сучасному суспільстві є стійка тенденція до витіснення смерті зі свідомості індивіда, так би мовити, тенденція до табуювання проблеми смерті. Схоже, що повсюдно стимульований культ молодості, спорту, здоров’я і життя притлумлює будь-які розмови про смерть; у його межах роздуми про смерть характеризуються як вияви слабкості, самокопання, ба навіть хворобливості. Як я це бачу, ваша програма йде врозріз із таким трендом. Отже, які її цілі й для кого її було створено?
— Справді, сучасна західна культура постійно намагається усунути екзистенційну рефлексію про смерть. На думку мого вчителя Емануеле Северіно, така ситуація пов’язана з повсюдною радикалізацією нігілізму. До появи філософій Шопенгауера, Фоєрбаха, Маркса та Ніцше, де було заявлено про смерть Бога, раціональний аспект аврамічних релігій (юдаїзму, християнства та ісламу) підтверджувався метафізичним поясненням світу. Тобто смерть можна було розглядати як «перехід», а релігійні ритуали допомагали погамувати біль утрати, змальовуючи риси потойбічного існування. Северіно чітко показує, чому метафізичне вирішення проблеми страху смерті, хай би яким утішливим воно було, вже не є переконливим. Фактично після Ніцше ми значно більше віримо в науку, ніж у філософію чи релігію. З цієї причини XX століття відзначилося тим, що релігії в ньому втратили статус істини й стали теренами як культивації позитивного й негативного, так і реалізації волі до влади.
Втрата сподівань на спасіння від смерті спричиняє невигойний біль, що може запустити вкрай негативні емоційні реакції; а тому у своїй роботі ми вважаємо за краще цензурувати релігійний аспект аргументації. Натомість, оскільки мої доведення в межах цієї програми розпочинаються з етерналістської перспективи, яку розвинув Северіно, то я намагаюся вирішити цю проблему, принаймні з теоретичного погляду, пропонуючи платформу для обговорення й усвідомлення сучасної ситуації. Зрештою, люди мають знати, чому релігія і метафізика вже неспроможні погамувати страх смерті. Мета програми «Дослідження смерті та завершення життя» полягає саме в започаткуванні такого типу обговорення.
Читайте також: Філософська думка Емануеле Северіно
Тобто філософія відіграє істотну роль у вашій програмі. Працями яких філософів послуговуєтеся найбільше?
— До останнього часу провідною фігурою програми, її дороговказом був Емануеле Северіно. Тепер завдання донесення його вчення лягає на мої плечі. Втім, у Северіно є багато учнів. Свого часу його філософська думка стала для них імпульсом, стимулом, початком, а сьогодні чимало з них уже самі є високоавторитетними й шанованими вченими. Мені важлива якнайширша відкритість обговорень, а не академічні кабінетні дискусії для вузького кола обраних. Я не лише філософ, а й психолог і психотерапевт. Тобто поряд із філософією привілейоване місце в програмі посідає і психологія. Крім того, програма відкрита й для антропології, соціології та медицини. Звісно, дослідження, які проводять у її межах, неможливі без релігійного аспекту проблем, порушених у ній.
Тобто можна сказати, що ваша програма є платформою практичного втілення етерналістської філософської думки. Це один із тих небагатьох випадків, коли філософія не обмежується суто теоретичними викладками, а переходить у практичну площину. Філософ Емануеле Северіно — постать світового значення. Але його праці зачіпають не лише філософські питання, у них висвітлено широке коло сучасних проблем культури, моралі та етики, релігії, політики й науки. Наприклад, його слова про те, що, як і кожне суще, людина є не просто вічною, а й локусом вічної маніфестації вічного, провокують висновки стосовно не лише онтології (є тільки буття, а не-буття немає), а й передусім психології міжлюдських стосунків. Одна річ усвідомлювати, що ти (подібно до кожного) вічний, бо тобі нема куди «випасти» з буття, а інша — усвідомлювати себе смертним, тобто таким, хто по смерті сам-увесь перетворюється на ніщо. Ці дві парадигми передбачають абсолютно різне ставлення до ближнього, до природи, зрештою, до роботи, яку виконуєш…
— Справді, суть нігілізму, тобто цієї другої парадигми, про яку ви кажете, полягає не просто в запереченні якихось цінностей. Нігілізм, як віра в те, що суще перетворюється на ніщо, або стає нічим, глибоко закоріненa в психології сучасної людини, хоча сама ця віра, або парадигма, як показує Северіно, є результатом однієї дуже давньої філософської помилки. Помилка не може «стати» істиною, а оскільки будь-яка дія в межах нігілізму завжди скеровується помилкою, то нема такої дії, яка не була б помилковою.
Тема смерті, однак, є особливою, оскільки знання того, що ми всі вічні, і розуміння нігілістичної помилки передбачає зовсім інакше ставлення до всього, що стосується смерті. Усвідомлення того, що вмирання не означає знищення, дає можливість поглянути на життя зовсім по-іншому, воно стимулює докорінно відмінний спосіб діяльності від того, що постає з віри в знищення. З одного боку, усвідомлювати означає знати, що жодна теорія чи віра не можуть дати тобі того, що ти й так уже маєш (як вічні ми всі завжди вже є спасенними). А з другого боку, твої дії не скеровуватимуться страхом смерті, який часто проявляє себе деструктивно. У деяких своїх працях я показую, чому і яким чином філософія Северіно є основою миролюбності.
Отже, на думку Северіно, смерть як перетворення на ніщо, належить радше до категорії віри, ніж до категорії знання. Тобто насправді безсмертя ніхто не відміняв. І виявляється, що те «ніщо», на яке, як ми звикли вважати, перетворюється людина після смерті, насправді є виключно філософським поняттям. Це умоглядний, теоретичний конструкт, який не має жодного фізичного смислу. Це елемент пояснювальної схеми, винайдений філософами з єдиною метою — відтінити, увиразнити наші знання про буття. І це все. Насправді ніякого «ніщо» як чогось реально (чи фізично) протилежного буттю не існує й не може існувати.
— Саме так. Думка про те, що суще постає з ніщо, потім живе, існує, а далі знову розчиняється в ніщо, якраз і є нігілізмом. Усупереч нігілізму Северіно неспростовно доводить: за будь-яких умов суще не може перетворитися на ніщо. І, звісно, нігілізм є вірою. Саме з цієї причини й наука, яка абсолютно переконана в тому, що вона може створювати й знищувати речі, є за своєю суттю вірою без фундаменту істини. Гадка про те, що вмирання означає знищення, тобто гадка, що опанувала наші голови й дає нам підстави вважати себе «реалістами», є вірою, себто тим, що не має жодного логічного й феноменального обґрунтування. Проте хочу наголосити: щоб чітко все це усвідомлювати, потрібно самому докласти чимало зусиль і багато вчитися, бо інакше завжди існуватиме ризик того, що філософія Северіно теж сприйматиметься як віра, а не як неспростовна аналітична думка.
Сподіваюся, що завдяки видавництву «Темпора», де готують до друку збірку філософських есеїв Емануеле Северіно «Сутність нігілізму», український читач матиме змогу ґрунтовно ознайомитися з ідеями цього великого мислителя. Ви були укладачкою і редакторкою англійського видання згаданої праці Северіно, що з’явилося 2016-го. Як перекладач цієї книжки я бачу, що англійське видання істотно відрізняється від двох перших італійських видань (1972 та 1982 років). Скажімо, на відміну від італійських, англійське доповнене широким науковим апаратом, але водночас до нього не ввійшов, наприклад, великий розділ «Моя відповідь Церкві» (наявний в італійських виданнях). Відомо, що між Северіно та католицькою церквою були досить-таки напружені відносини. Свого часу (у 1970-му) за публікацію філософського есея «Повернення до Парменіда» його офіційно звинуватили в єресі. Я знаю, що ви були близьким другом Северіно. Чи можете розповісти трохи більше про ту історію?
— Щодо скорочень в англійському виданні, то на час укладання книжки редакційна рада вважала, що дискусія між католицькою церквою та Северіно має другорядне значення для широкої міжнародної аудиторії, на яку ця книжка орієнтована. У 1968–1970 роках за свої філософські переконання Емануеле Северіно було притягнуто до суду інквізиції, подібно до того, як свого часу через такий осуд пройшов Джордано Бруно. Інквізиторський суд виніс вердикт, згідно з яким філософська думка Северіно є несумісною з католицькою вірою… Упродовж кількох років я намагаюся ініціювати повторне обговорення цього вироку й маю сказати, що не включення «Відповіді Церкві» до видання стало помилкою. Адже цілком можливо, що, стимулюючи таким чином повторне обговорення цього вироку міжнародною громадськістю, можна було якось посунути цю справу. У статті, опублікованій у «Європейському журналі науки і теології» (European Journal of Science and Theology. — Vol. 15, no. 5. — P. 117–132), я писала про те, що вирок можна переглянути під час проведення широких дискусій між філософами й теологами або науковцями, компетентними в обох цих галузях знань.
Читайте також: Філософський бестіарій
Професор Северіно останні роки працював у межах вашої програми. Чи легко вам працювалося з ним? Які якості вирізняли цю постать?
— Працювати із Северіно доводилося наполегливо, вивчаючи дедалі ширше коло ідей. Сьогодні багато хто з науковців обмежує себе лише, сказати б, самоентрепренерством або стає чиновником від науки, якщо доля зводить його на керівну посаду, з печальними результатами для тих, хто справді прагне щось зрозуміти й щось зробити. На відміну від них, Северіно залишався просто філософом. Він не був закоханим у самого себе, не був університетським бароном, що вирішує долю науковців і нав’язує своє бачення роботи університету. Працювати із Северіно означало сприймати філософію дуже серйозно.
Відомо, що Емануеле Северіно був не лише філософом, а й композитором. До речі, стиль його філософських праць, те, як він будує фразу, свідчить про неабияку роль музики в його житті.
— У певний період свого життя Северіно був композитором, але згодом відмовився від цієї форми, оскільки вона не була оптимальним засобом для втілення його думки. Два роки тому відомий філософ Массімо Дона, який є також видатним джазистом, зібрав групу музикантів для виконання сюїти, яку Северіно написав ще в молоді роки. Прем’єра цієї композиції, яка має назву «Циркова сюїта» і яку сам філософ називав «гріхом молодості», відбулася 17 квітня 2018-го в Залі Пуччіні Міланської консерваторії. Сюїта складалася із семи частин для духових інструментів, маримби та литавр, її було написано 70 років тому. Редакцію цієї композиції здійснив викладач Міланської консерваторії маестро Алессандро Бомбонаті.
Читайте також: Шопенгауер: франкфуртський Будда і його Атма(н)
Що ви хотіли б побажати українському читачеві, який зацікавиться українським виданням «Сутності нігілізму»?
— «Сутність нігілізму» — праця, яка розкриває розум і дає змогу зрозуміти найрадикальніші проблеми, які постають перед сучасною думкою, зокрема екзистенційні. Сьогодні ми вважаємо, ніби знаємо, що означає «існувати», і не усвідомлюємо того, що, вважаючи себе «реалістами», повністю занурені в нігілістичну перспективу. Саме з цієї причини ми потерпаємо найбільше й неспроможні зрозуміти смисл власного приходу в цей світ. Цю книжку, як і інші твори Северіно, слід прочитати, якщо ми хочемо дивитися на світ розплющеними очима: не через гадку чи віру, а на основі строгого логічного аналізу.
————————
Інес Тестоні — психологиня, психотерапевтка і філософиня, учениця Емануеле Северіно, професорка й керівниця магістерської програми «Дослідження смерті та завершення життя» в Університеті Падуї (Італія). За досягнення в дослідженні питань смерті, вмирання та суїциду визнана однією зі 100 найвпливовіших жінок — науковців Італії. Авторка сотень наукових статей і близько 20 монографій. Переможниця конкурсу на право втілення проекту «Еразмус плюс» із танатології та паліативної психології.