Якщо розглядати Україну крізь призму трансформації, яку частину від реформ, необхідних для її успішного завершення, проведено за останні два роки?
— Не певен, що це можна обрахувати кількісно. Але вважаю, що зміна цін на енергоносії є особливо важливою з огляду не тільки на потреби державних фінансів, а й на перспективи розвитку підприємств. Коли ціни на природний газ субсидувалися, це викривляло ринкові стимули, тому було невигідно займатися енергоефективністю. Окрім того, я виділив би реструктуризацію банківського сектору, яку проводить НБУ. Її масштаби вражають. Вона є однією з важливих передумов відновлення економічного зростання.
Однак залишається ще багато такого, що необхідно зробити. Це стосується державних фінансів, пенсійної реформи, змін у правовій системі тощо. Більшість галузей, у яких дотепер були мінімальні перетворення, потребує тривалого часу на їх проведення.
Кажуть, що східноєвропейські країни дістали значну вигоду від євроінтеграції. Нещодавно почала діяти Угода про асоціацію України з ЄС. Наскільки істотним може бути її вплив на нашу економіку?
— Я особисто не оцінював впливу євроінтеграції на темпи зростання перехідних економік Східної Європи. Але, на мій погляд, перспектива членства в ЄС та весь процес зближення дуже допомогли проведенню реформ у цих країнах. Кожна з них по-своєму імплементувала норми законодавства, необхідного для євроінтеграції, але загальний напрямок руху був чіткий та однаковий. Адже навіть у разі зміни влади перетворення не припинялися. Один мій знайомий спробував оцінити вплив перебування в Євросоюзі на ВВП окремих країн — тих, що приєдналися до нього у 2004 році й раніше. І виявив, що він суттєвий: завдяки йому ВВП зріс приблизно на 10%. Утім, результати країн були неоднакові: хтось дістав більше переваг від інтеграції, а є економіки, як-от Греція, яким не вдалося здобути значні дивіденди.
Читайте також: Експрес-реформа: чи будуть якісні зміни у судовій системі
У Росії триває рецесія. На ваш погляд, вона має трансформаційну природу чи просто є наслідком санкцій і низьких цін на нафту й газ?
— Санкції, звичайно, відіграли певну роль, але не перебільшуймо її. У короткотривалому періоді основна причина — низькі ціни на нафту. Водночас зростання ВВП Росії вповільнювалося ще від 2012-го й аж до 2014-го, хоча нафта була дорожчою ніж $100 за барель. Тобто тоді високих цін на енергоносії вже було замало, щоб підтримувати високі темпи зростання економіки. Звичайно, є багато факторів такого розвитку подій, наприклад демографічні, адже в Росії зменшується кількість населення працездатного віку. Але тамтешня модель економіки, закладена у 2000–2008 роках, коли було зроблено низку реформ (особливо в перші роки президентства Путіна) й коли ціна на нафту збільшувалася, перестала працювати. Тепер нових перетворень у Росії немає, особливо під час нинішньої каденції того самого очільника держави. Частково саме тому динаміка економіки була не надто хороша і, власне, вона дуже розчаровувала ще до початку падіння цін на нафту, подій у Криму, санкцій тощо.
Сьогодні є чимало побоювань стосовно ситуації в Китаї. Якими ви бачите перспективи розвитку економіки цієї країни на найближчі кілька років?
— Найімовірніший сценарій: темпи економічного зростання знижуватимуться. На мій погляд, це природно й очікувано, адже якщо економіка швидко зростає протягом 30 років і досягає рівня країн із середніми доходами, то не можна сподіватися на подальше зростання на 10–11% щороку. Це неможливо. Китай теж має демографічну проблему: населення працездатного віку зменшується й там, що негативно впливатиме на динаміку економіки. Але, думаю, Піднебесна зберігає значний потенціал, там живе багато людей, що здатні переїхати із сільської місцевості до міста, а це дасть змогу збільшити продуктивність та обсяги виробництва. За різними оцінками, такий потенціал становить 100–150 млн осіб, тобто простір для зростання зберігається.
Читайте також: Андрій Левус: «На Україну чекає ще одна радикальна зміна»
Понад те, Китай дуже стрімко розвиває та оновлює свої університети, нарощує потенціал у дослідженнях та розробках (R&D). Нині він третій у світі після США та Японії за кількістю поданих у країні заявок на отримання патентів. Хоча 10 років тому був далеко від першої двадцятки. Це досягнення дуже вражає. Двічі на рік наш інститут робить прогноз темпів економічного зростання в КНР. Нині очікуємо динаміки її економіки на 6% цього й наступного року та на 5% у 2018-му. Але для такого сценарію є ризики. На мій погляд, уряд країни їх примножує, накачуючи систему боргом, рівень якого дуже високий відносно доходів. Маю надію, що тамтешня влада впорається із цим і відбудуться трансформація та ребалансування від інвестицій до споживання як основного фактора економічного зростання.
В історії трансформаційних економік є чимало прикладів, коли валюта певної країни починає девальвувати й відбувається масштабний відплив капіталу. Нині можна спостерігати девальвацію юаня і зменшення золотовалютних резервів КНР. Чи призведе це до відпливу капіталу?
— Рівень резервів справді знижується, хоча країна має великий профіцит рахунку поточних операцій платіжного балансу. Цьому є два пояснення. По-перше, китайський сектор корпорацій виплачував зовнішні борги, особливо деноміновані в доларі, бо підвищення відсоткових ставок у США, як очікується, призведе до подорожчання американської валюти. По-друге, приватний сектор у Китаї жваво скуповує активи за кордоном. Раніше, коли контроль за рухом капіталу в країні був суворим, китайці могли тримати гроші в банках, купувати нерухомість або грати на Шанхайській фондовій біржі. Але нині контроль пом’якшили, тому багато хто користається можливістю купити, скажімо, квартиру в Лондоні, Мельбурні чи США. Власне, торік резиденти КНР були, мабуть, другими за обсягом після канадців серед іноземців, які купили житлову нерухомість у Сполучених Штатах.
Однак я думаю, що це досить природно. Коли Китай справді лібералізує зовнішньоекономічні операції з капіталом, багато грошей витече із країни. Але водночас значні суми зайдуть туди, позаяк дотепер фондові ринки Піднебесної залишалися недоступними для іноземців.
Читайте також: Президентські амбіції Савченко повинні змусити українських політиків задуматись
Китай — торговий партнер усього світу. Девальвація юаня погіршує умови міжнародної торгівлі для багатьох перехідних економік, особливо з низькою конкурентоспроможністю, зокрема й для України. Чи може це спричинити масштабну кризу в країнах, що розвиваються?
— Коливання обмінного курсу юаня дотепер були дуже незначними. Але, оскільки економіка Китаю дуже велика, зміна курсу його валюти вплине на всі країни, котрі конкурують із ним на будь-яких ринках. Звичайно, це важливо й для України, позаяк у КНР є сектори з надлишком потужностей, наприклад металургія, що конкурують із нашими й тиснутимуть на ціни. Це велика проблема, подолати яку китайському уряду буде вельми непросто.
Чи матиме падіння цін на сировинні товари довготривалі наслідки для економік, які розвиваються?
— Від початку року відбулися певні пожвавлення й подорожчання на глобальних ринках сировини. Але, на мій погляд, експортери нафти, які не заощаджували багато грошей за високих цін на неї, матимуть тепер багато проблем. Звичайно, такі країни, як Венесуела, — це особливо негативні винятки. Однак і ті, хто робив багато правильних кроків, заощаджуючи нафтодолари (Азербайджан, Саудівська Аравія, меншою мірою Росія), переживають труднощі з бюджетом. Якщо ціна нафти триматиметься неподалік нинішнього рівня, то уряди таких держав муситимуть переглянути багато видатків. І це може бути складно.
З огляду на свій досвід вивчення перехідних економік, які ви дали б поради новопризначеному українському урядові?
— Те, що я скажу, не стане для вас сюрпризом. Потрібно й надалі здійснювати реформи, співпрацювати з МВФ та іншими міжнародними організаціями, щоб відновити економічне зростання й підняти рівень доходів населення. Я усвідомлюю: це дуже легко сказати, однак є безліч проблем, які потрібно долати водночас і які ускладнюють процес трансформації. Ви маєте успішні приклади, зокрема Польщу чи країни Балтії, котрі показують, що це можливо, хоч і потрібні час та ресурси.
Зрештою ви досягнете результату й матимете стійке економічне зростання. Це має бути метою будь-якого уряду.
——————————————
Іікка Коргонен — фінський економіст. Закінчив Гельсінську школу економіки та бізнес-адміністрування (нині є частиною Університету Аалто) за спеціальністю «Економіка», здобув ступінь доктора наук (ScD). Викладав в університетах Італії, Австрії, України (у Київській школі економіки), Японії, Гонконгу. Від 2009 року очолює Інститут перехідних економік при Банку Фінляндії.