На світанку Незалежності одного вимушено-українського-дипломата зі старої гвардії радянських резидентів потягло на відвертість. У жвавих картинках він розповідав про побут переважної більшості, за його твердженням, тодішніх своїх колег. Українська Незалежність їм до одного місця, казав він. Кроку не зроблять без дзвінка в російське посольство. Дітей посилають у російські школи. Святкують разом радянські свята. А російські дипломати порівняно з цими провінційними лохами, підсміювався не без задоволення, – це ж патріоти і професіонали: молоді блискучі штірліци. І от коли один такий квадратовий Лох підкотився до виструнченого Штірліца поспілкуватись «на равных», той «снизошел», люб’язно кинувши через плече: «Поднесите огоньку!»…
Відомий канадський соціолог Маршалл МакЛюен, формулюючи тезу «глобалізованого села», передбачав пришвидшення комунікацій у модерному світі та неминучість доступу людини до всеохопної інформації. Але він, вочевидь, не припускав, що десь на планеті з’явиться таке оригінальне явище, як єті комп’юеризованої доби. Так, ці своєрідні істоти навчилися використовувати мобільники за 10 тис. зелених і бацати пазурами по клавіатурі, однак не навчилися читати видобуту в такий спосіб інформацію на екрані. Зрештою, екрани такі маленькі! І так багато англійської і ще якихось мов, написаних чужими літерами, ніби порядному єті недостатньо знати «понятний совєцкій язик». Відтак єті – з висоти свого могутнього зросту – спрямовують погляд поверх екрана. І, вдивляючись примруженими очима в прикордонну до них Європу, облизуються: з Печерських пагорбів української столиці Європа видається їм гарно усмаженою печенею на відстані кошлатої лапи. А головне – безкоштовно.
Читайте також: Угруповання, яке перебуває нині при владі, демонструє особливу зажерливість
Тому комп’ютеризовані (і мерседисовані, і гелікоптеризовані) єті не зовсім розуміють, «в чем дело-вопрос». Чи ж вони вже не пішли на поступки цій Європі, натягнувши на свої «біґфути» справжні тухлі, зокрема й страусові? Чи ж не втиснулись у Brioni і не начепили годинники по $40 тис. на себе й на родичів? Мають вони чи не мають право в такому пристойному вигляді запросити, приміром, фрау Меркель на вальцер коридорами Брюсселя?!
А вона, глянь, не танцює. Так що тільки єті самі собі ноги відтоптали. Європейці, замість дати м’яса, кажуть: спершу навчіться не їсти руками з тарілки, а страва потім. Нє, такого ярма нам не треба, гордо заявив один із єті-мислителів. Бо в них все конкретно: лапу на стіл – і асоціацію давай. А ні, так у нас запасна печера є. Ве-ели-ика! «ЄП» називається скорочено. Євразійська Печера.
У єті, як правило, погано з географією. Вони не зовсім знають, де живуть. Вираз «в Украине», як відомо, важкий для єті-артикуляції. Натомість у штірліців з артикуляцією все окей, вони навіть легко вимовляють альтернативний топонім: «ближнее подбрюшье России». А як же «брюху» без «подбрюшья»? Тож штірліц-експерти дали єті «добро на зачистку поляны». І ті слухняно виконали наказ.
Читайте також: Євроазійські риштування
Що більше зашкалюють абсурди, то виразніше проступає крізь них майстерно вибудувана спецоперація кремлівських штірліців для «стрижки малороссийских лохов». Зрозуміло, президент – людина зайнята, тож інформацію йому фільтрують довірені особи, і дедалі очевидніше, з якого боку довірені. Відфільтрували чудово: гарант ще трохи – і невиїзний, асоціація сприймається як несмішний жарт, Україна зганьблена, її «лукашенкізація» феєрично наближається до фіналу. А Росія відтягла свою агонію років на 20, а то й більше: ще трохи шліфовки ситуації – і сама собою припливе дешева робоча сила в кілька десятків мільйонів, ресурси задарма, стратегічні підприємства під ключ.
У цьому сценарії угоди, цифри, газпромівські заробітки – це навіть другорядне. З голоду й так не помруть. А першорядне – колосальна, неспростовна, епохальна дискредитація України. Єті такими категоріями і не мислять. А ось штірліци – так. Вони достатньо посновигали в Європі, щоб знати, хай і цинічним поглядом на це дивлячись, що поняття честі й відповідальності обраного політика та доброго імені держави – одна з основних політичних і культурних категорій європейської цивілізації як такої.
Економічні збитки рано чи пізно можна порахувати, і збитки від діяльності різних владних кланів в Україні за 20 років незмірні. Натомість для моральної шкоди калькулятора немає. А вона катастрофічна. Якщо влада випустить Тимошенко, скидатиметься на дрібного злодія, якого спіймали на гарячому. Якщо не випустить, буде небезпечним суб’єктом, місця якому в пристойному товаристві немає. Але за всіх умов репутація країни, яку вона здобула під час Помаранчевої революції, – молоде свідоме суспільство, здатне на гідний, цивілізований протест, на концепцію своєї європейськості, на стратегічний погляд на майбутнє, – безповоротно втрачена. Особами-символами цієї втрати стали Пасічник і Шлепер. Опозиція – заблукані в тумані розсварені між собою невротики. Суспільство – розсипана мозаїка некомунікабельних категорій, кожній із яких болить своя зарплата, а не доля країни. Не кажучи вже про інтелігенцію, що грає у футбол на тлі неототалітарних судилищ, – абсурдні жовті фігурки укрсучлітівців, які на Львівському форумі вперто намагаються спіймати прудкий м’яч – єдине, що залишилось у їхній юрисдикції, та й те тікає.
Читайте також: Захід втрачає віру в демократичні процеси в Україні»
Поки настане керований хаос у державі, в головах почався вже хаос некерований. Одна частина суспільства гнівно проголошує, що Європа порушує наш недоторканний суверенітет. Інша переконує, що підпис ЗВТ із ЄС – черговий останній шанс України. Виконавці спецоперації мовчки шиють Тимошенко енну справу. А непосвячений у цю спецоперацію єті-політикум демонструє стадіони як неспростовний доказ європейськості України. Написано ж «Євро-2012», то якої ще Європи вам треба?!
Однак є одна «тиха» проблема, про яку забувається в громохких децибелах полеміки. Концепція європейської України – культурний продукт інтелектуальних зусиль, творчого напруження і неперервного страждання багатьох поколінь українців, які намагалися вивести своє суспільство з небуття, відвернути його від безперспективності євразійського шляху і накреслити йому життя в параметрах свободи й гідності. Це також результат протесту нашого суспільства проти режиму і в 1991 році, і в 2004-му. Тому сьогоднішній момент має кардинальну історичну вагу, яка виходить далеко за межі того чи іншого брюссельського візиту якогось із вітчизняних чиновників, що вирушають з Києва із завданням ошукати європейців і витягнути з них якомога більше грошей. У цей момент суспільство, що має самоповагу, повинно сформулювати до самого себе одне дуже незручне запитання: чи не є принизливим той факт, що угоду з Європою мали би підписати антиєвропейці, ідеологічні нащадки тих злочинців, які знищували – покоління за поколінням – саме тих українців, котрі цю Європу любили, знали її культуру і не відділяли своєї української ідентичності від європейської? І зробити висновки. Адже сьогоднішнім єті-політикам об’єктивно значно легше й природніше поставити підпис під угодою щодо євразійської ЗВТ – Зони вільної торгівлі принципами, честю, законом, людськими життями, майбутнім.
Може, саме тому європейський вальцер єті в Брюсселі зупинився після кількох незграбних тактів. З простої причини: вальс під балалайку не танцюють.
Перефразовуючи вищецитованого радянського дипломата, неважко припустити, що за здачу України «малороссийским лохам» у кращому випадку скажуть через плече: «Поднесите огоньку!» А в гіршому – бажано не ходити на полювання. Бо губернаторів України вибиратимуть не з єті, а з штірліців.
Читайте також: Україна потребує суспільних лідерів, не заражених совковими звичками