У. Т.: Концерти класичної музики просто неба є новим для української публіки явищем. Яка ситуація з виконанням класики open air у Польщі та інших країнах Європи й світу?
– У Польщі відбуваються такі концерти. Зокрема, це потужний щорічний Шопенівський фестиваль у варшавському парку «Лазенки», виступити на якому запрошують багатьох відомих виконавців класичних творів. Він триває від травня до жовтня, і щонеділі там грають твори просто неба, як нині в Радомишлі. На такі виступи слухачі ходять, аби розслабитися, насолодитися передусім природою, а вже потім музикою.
Знаєте, як на мене, це дуже цікавий тип концертів, бо вони дають змогу донести класичну музику до звичайних людей, навіть до тих, хто взагалі нею не цікавиться. Зазвичай програми open air безкоштовні для відвідувачів і послухати їх може хто завгодно. Але це чудовий засіб для промоції класичної музики, яка через свою елітарність не є такою популярною, як рок чи джаз. Із нею треба виходити на публіку й показувати всім, що вона є.
Читайте також: Музична класика без фраків і краваток
У. Т.: Класична музика належить до елементів високої культури, елітарних явищ. Вона начебто не для всіх. Як ви оцінюєте її нинішній стан, адже багато концертуєте і викладаєте в музичній академії в Познані?..
– Справді, на перший погляд може видатися, що класична музика не є доступною кожному. Знаєте, я виконав багато концертів за кордоном, достатньо поїздив світом і можу сказати, що існує певна частина музики, незрозуміла широкому загалові. Але, виконуючи твори Шопена в Бразилії, Мексиці, США, Японії, я бачу, що люди в залі плачуть. Музика Моцарта або Бетховена для німців чи австрійців, які чують її поза межами своєї країни, пробуджує ностальгію. Хай там як, потрібно організовувати такі концерти класики, що будуть доступні всім. Вони не мають бути дуже важкі для сприйняття. На складну класичну музику також є запит, але для її виконання і прослуховування можна зібратися невеликим колом у приміщенні філармонії. Отут доречні будуть композиції Ґустава Малера, Іґоря Стравінского, сучасних композиторів, різноманітні великі симфонічні твори, довжелезні сонати, що справді дуже складні для аудиторії. Будь ласка, нехай охочі долучаються. Програма концертів просто неба має складатися із творів, простих як для слухача, так і для виконавця, не вимагати спеціального емоційного налаштування музиканта й зали. Організувати концерт симфонічної музики надворі технічно непросто й дорого. Фортепіанної – значно простіше: потрібно орендувати рояль, знайти одного виконавця або кількох, що знімає проблему перемовин із цілим оркестром, вибрати підходящу місцину.
У. Т.: Фредерік Шопен – видатний композитор і піаніст-віртуоз, один із символів Польщі. Що нині відбувається з шопенівською музичною спадщиною і традицією фортепіанної гри у вашій країні та світі?
– Цілком можливо, секрет популярності Шопена в тому, що він презентував типову польську культуру, включивши до своїх творів мотиви народних танців, як-от мазурка чи полонез. Дуже відчутна його ностальгія за рідною країною, коли він перебував за кордоном – у Франції та Італії. У Парижі композитор написав скерцо «Сі-бемоль мінор», посеред якого лине польська народна пісня. Хай там як, ці речі слухачам подобаються. Як на мене, так відбувається тому, що це дуже природна музика, у якій автор був максимально відкритий і чесний. Не приховував своїх переживань: ані позитивних, ані сумних.
Читайте також: Ярослав Малий: «Тільки відвертістю зараз можна здивувати слухача»
У. Т.: Чим у виконанні твори Шопена відрізняються від творів інших композиторів, які писали для фортепіано?
– Кожен композитор хоч у чомусь, та унікальний. Шопен дуже любив музику Моцарта, пісні, оперу. За технікою виконання його твори чимось нагадують Моцартові. Типові виконавські проблеми й рішення щодо них двох схожі. Сам Шопен, коли в його учнів виникали проблеми з виконанням тих чи тих його творів, казав: «Заспівайте те, що хочете зіграти». Спів робить певні музичні пасажі природними й зрозумілими передусім для виконавця. Але доступність розумінню не завжди означає технічну легкість у відтворенні на інструменті. Шопен надзвичайно делікатний. І от у передачі цієї делікатності під час гри полягає справжня віртуозність виконавця.
У. Т.: Якою є сучасна польська фортепіанна школа? Чи відчутно в ній традиції, закладені Шопеном та його учнями?
– Музичній академії в Познані, де я викладаю, 95 років. Польська фортепіанна школа дуже потужна, особливо коли говорити про виконання творів Шопена. Маємо Кристіана Цимермана, піаніста й диригента, який у 1975 році став наймолодшим лауреатом Фортепіанного конкурсу ім. Фредеріка Шопена. Так, він переважно живе поза Польщею, але то стиль життя, вироблений під час важких для моєї країни часів. Нині ситуація значно краща, бо є чимало стипендій для молодих піаністів. Цього року Національна Шопенівська фундація надала молодим виконавцям професійні концертні роялі, щоб можна було достойно вправлятись у виконанні класичних музичних творів перед наступним змаганням на Конкурсі ім. Фредеріка Шопена. Якщо говорити про професійні фортепіано, то нині такі фірми, як Yamaha, Steinway & Sons, Kawai роблять інструменти приблизно однакового якісного звучання. Звичайно, Steinway & Sons – це величезна частина історії, бо на інструментах цієї фірми грали Горовиць, Падеревський… Доволі непогані в технічному і звуковому плані фортепіано італійської фірми Fazioli, якій лише 20 років.
Окрім того, стипендії забезпечують доступ до класів найбільших віртуозів світу. В Польщі серед найкращих педагогів-піаністів можу назвати Пьотра Палечного, Анджея Ясінського, Вальдемара Анджеєвського та ін. Але й закордонних маестро запрошують до нашої країни також, зокрема в’єтнамця Данґ Тхай Шона, аргентинку Марту Арґеріч та вже згаданого Кристіана Цимермана. Власне, поєднання хорошої фортепіанної педагогіки з доступом до найкращих інструментів дає хороший ефект.
У. Т.: Чи зважаєте на публіку перед тим, як скласти програму свого концертного виступу в якійсь із країн, де гастролюєте? Що крім її побажань впливає на цей процес?
– Слухачі класики в кожній країні інакші. Їх важко порівняти. На те, як вони слухають і сприймають музику, котру я виконую, впливає багато різних чинників, зокрема політична ситуація. В Україні нині триває війна, але не мені, музикантові, про неї судити. Уявіть на хвилину: після котрогось із концертів, який закінчиться оваціями, я зіграю щось із творів Рахманінова… або все-таки «Революційний етюд» Шопена. Реакція слухачів у цих двох випадках буде абсолютно різна. Музика, яку виконуєш на сцені, має співвідноситися з життям країни, де концертуєш, її політичними реаліями та багатьма іншими речами. Цього не можна не відчути. Коли сидиш на сцені за роялем, відчуваєш, як люди слухають тебе, а вони роблять це максимально чесно. Сприймаючи полонези Шопена чи вже згаданий «Революційний етюд», українці почуваються здатними перемогти, відстояти свою країну.