Ясність у сутінках. У новому році слід чіткіше говорити про параметри перемоги та безпеки для України

Політика
6 Січня 2023, 16:09

Любителі вказати на чужі забобони кажуть, що період зміни року має значення тільки для людської свідомості. У реальному житті жодної особливості у тому, що планета починає черговий оберт довкола сонця, немає. Навіть дата початку циклу вибрана умовно.

Всю цю банальність щороку повторюють сноби різного ґатунку, у вічному двобої з любителями підбивати підсумки року. Цього разу зміна 2022-го на 2023-й для українців дійсно не має особливого значення. Іронія в тому, що саме це підкреслює важливість подібних символів зазвичай.

Наприклад, стандартна стаття про перспективи року має включати оцінку нинішнього становища, перелік викликів та завдань і дрібку прогнозів. Щороку пишуть про «новий політичний сезон», прийдешні чергові вибори або ймовірність дострокових. Перспективи уряду, прогнози прибутку чи збитків тих чи інших компаній та цілих галузей економіки. Та зрештою, про очікувані новинки кіно, літератури, комп’ютерних ігор або великі спортивні події. Зміна року таки має значення: як не стане періодизації, то люди просто не зможуть оцінити результати будь-якої своєї діяльності.

Цьогоріч підсумовувати старе зарано й марно шукати принципово нові сюжети. Не буде ніякого «нового політичного сезону». Навіть це словосполучення виглядає зараз доволі кумедно. Звісно ж, ніхто не скасує намагань видати мишу за слона. Тому плітки про вибори або зміну тих чи інших посадовців ніколи не припиняться. Однак це все про окремі явища, а не про зміст.

Читайте також: Тінь перемовин. Інформація про «велику угоду» – пил в очі росіянам чи примус України до миру? 

Є те, що достатньо складно виразити словами, хоча багатьма відчувається як очевидність. Можна й далі вести суперечки про політичні інтриги, якість тих чи інших рішень, а кадрові зміни навіть можуть відбутися. Але усе це виглядає дуже другорядним.

У порівнянні з минулим роком перед Україною не постало жодного нового виклику чи можливості, а ситуація не стала принципово іншою. Головні задачі і стимули ті самі, що були 25 лютого. Росія й далі воює на знищення української держави, а якісного вирішення головної проблеми нинішньої війни – дефіцит безпеки в Україні – й досі не запропонували. Вступ України в НАТО колись згодом не рахується: цей вступ сам по собі передбачає, що ми вже знайшли відповідь на проблему безпеки. Можливо, не тільки в Україні.

Так само немає й остаточної та прийнятої більшістю в світі відповіді на питання, що робити з нинішньою Росією, яка й стала розплідником небезпек? Принаймні, якщо судити з заяв західних союзників.

Допоки визначення перемоги над Росією залишається «справою самих українців» (за словами президента США Джо Байдена), не зсувається й питання про обриси системи безпеки і місце України в ній. Є теза, яка зараз ще рідко озвучується. Навіть вихід України на кордони 1991-го не обов’язково означає завершення війни.

У цьому контексті стає зрозумілішою важливість тези Валерія Залужного про різницю в спроможностях між Україною та РФ. Росія не запускає ракети й дрони по Україні з Криму. Вона запускає їх з власної території і зможе робити це далі, поки Україна не матиме чим відповісти. Це теж було зрозуміло майже одразу після 24 лютого і ця проблема не змінилася ніяк на рубежі двох років. Для швидшої перемоги Києву потрібні не тільки нові одиниці вже наявної зброї, але й нові спроможності. Потрібно мати можливість бити якомога далі вглиб Росії.

Читайте також:  Том Купер: «Українці понівечили армію РФ до такої міри, що та припинила існування у статусі сучасних збройних сил із серйозним наступальним потенціалом»  

Цю просту істину головнокомандувач ЗСУ озвучив навіть не для грудневого матеріалу в The Economist, а ще у вересні – в статті для Укрінформ. Цю ж просту істину озвучували в жовтні чимало західних експертів, коли закликали надати Україні такі спроможності вже після вдалого контрнаступу під Харковом. Правда в тому, що позиція лідерів західних країн мало зсунулася від лютого минулого року: «Україна не програє». Мало хто й далі бажає говорити про її перемогу: під час візиту Володимира Зеленського у Вашингтон в грудні журналісти порахували, що він 11 разів ужив слово «перемога», Байден – жодного.

Не йдеться про спробу звинуватити наших союзників. Без їхньої допомоги ми б не встояли. Та й певні зрушення відбуваються. На початку нового року Україні вже пообіцяли передати ще батарею Patriot та сотні одиниць бронетехніки. Однак констатувати ситуацію теж варто: є невидима межа допомоги, яка пролягає не по одиницях і найменуваннях техніки, а в спроможностях. Якщо йдеться про допомогу, то ми й далі не можемо вийти за межі 100 км углиб території ворога. Принаймні, жодних доказів зворотного немає. І в 2022-му, і на початку 2023-го.

Внутрішня політика на цьому тлі очікувано й далі перебуває у стані глибокого замороження. Немає змін у головному – не станеться й у другорядному. Український парламент наприкінці року ухвалив цілу низку законів, які в інший час стали базою для новин на кілька місяців уперед. Ці документи необхідні для виконання Україною умов щодо кандидатства в Євросоюзі: закони про обрання членів Конституційного суду, про нацменшини та про медіа. До цього можна зарахувати ще й закон про нові правила будівництва, який щоправда не стосується членства у ЄС.

Як завжди із важливими документами, тут статус «все складно». Добір суддів буде не зовсім такий як хочуть ЄС та політична опозиція в Україні, закон про меншини навпаки сподобався багатьом лідерам суспільної думки, але не сподобався в ЄС. У будівництві опоненти нових норм обіцяють кричущий рівень корупції. Коротше, якби все було як зазвичай, цей текст виглядав би зовсім інакше. Але на тлі війни усе це досить дріб’язкове. Хтось дійсно вірить, що в України відберуть статус кандидата в ЄС зараз? Або хтось вважає, що ми вступимо в ЄС до завершення війни, хай би який закон про Конституційний суд ухвалили? Симптоматично, що гучнішим за все це став скандал із бюрократичними затримками під час завезення в Україну дронів «мавіків».

Читайте також:   2023-й. Рік можливостей  

І все ж, незважаючи на сутінкову картину, де складно розібрати чіткі обриси, є одна ясність. Критика влади потрібна, навіть якщо вона здається недоречною. Просто для нагадування, що історія записується, а після війни тексти про виклики нового року повернуться до старих форматів. Також ясно, що Сили оборони вже гарантували існування України. Вони довели це під Києвом, потім на півночі і під Харковом, далі під Херсоном. Прямо зараз доводять на найважчих ділянках фронту. Якщо десь і можна підбити осяжні підсумки і поставити саме нові завдання на прийдешній рік – то саме тут. Нарешті, суспільство не демонструє бажання замиритися з ворогом на його умовах. Крім того, соціологи констатують серйозне зменшення рівня соціальної дистанції в суспільстві, яка визначала політичний поділ на схід і захід. Сутінки з кожною хвилиною стають світлішими.

97