Російські пропагандистські телеграм-канали вже кілька днів посилено працюють за новим темником. Буває, що його подають під пафосною назвою «Большая Сделка» (мовою оригіналу). Зустрічається ще «формула Саллівана». Короткий переказ такий: США та Росія за спиною України домовилися про збереження обличчя Путіну, а Києву в якості кістки кинули правобережну Херсонщину.
Саме таке трактування вигідне Росії з кількох причин. По-перше, воно применшує масштаб поразки, завданої Кремлю на правому березі Херсонщини. Адже йдеться не тільки про звільнення Україною єдиного обласного центру, який росіяни захопили від початку вторгнення. Йдеться про відступ окупаційних військ із території, які Росія щойно включила до свого складу.
По-друге, це применшує масштаб досягнень Сил оборони України. Мовляв, до звільнення Херсона призвели не так дії українських військ, як закулісні договори. Ну і по-третє, це вдаряє по важливих досягненнях українського суспільства під час великої війни – упевненості в перемозі та поширенню довіри. Ці досягнення, серед іншого, ґрунтуються на тому, що західна підтримка Сил оборони та економіки не припиниться посеред бойових дій, якщо у світі «втомляться» або ж отримають вигідну пропозицію від Путіна.
Із останнім слід розібратися детальніше.
Є базові речі, які проявилися за час після 24 лютого у контексті ставлення до Києва серед політиків на Заході, зокрема в США, які відіграють провідну роль. Один з основних моментів стосується параметрів військової допомоги. Вона має свою межу, але не тільки у напрямі збільшення, але й у напрямі зменшення.
Читайте також: Ніколи знову. Як Мінський процес гальмував розвиток України
Півтора місяці тому Тиждень опублікував розшифровку бесіди історика Ніла Ферґюсона, генерал-лейтенанта сухопутних військ США Герберта Реймонда Макмастера та економіста Джона Кокрейна. Одна із ключових тез, яка лунала в тій ромові: успішний наступ українських сил на Харківщині відкрив вікно можливостей для швидкої перемоги над Росією. Однак воно буде відкритим недовго. Для остаточної перемоги потрібно швидше надати Києву потужніші зразки озброєнь. На цьому передусім наполягав Макмастер і саме його фразу «Скиньте рукавиці вже зараз!» винесено в заголовок (до слова, Макмастер представник республіканської частини еліт США, де не все зводиться до спрощеної, але популярної в Україні думки, що демократи за нас, а республіканці – проти).
«Скиданням рукавиць» генерал називав, зокрема, передачу Україні безпілотників MQ-1C Grey Eagle чи навіть MQ-9 Reaper та далекобійних зразків ATACMS, які сягатимуть «Чорного моря за Кримом». Однак суть не в конкретних зразках озброєнь, це лише приклади. Суть у принциповій різниці між допомогою, яку надають США зараз, і тією, яку пропонує Макмастер. Саме про це писав головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний ще на початку вересня у спільній статті з Михайлом Забродським. Для нинішньої війни «визначальною є вирішальна диспропорція в спроможностях». Росіяни здатні бити ракетами на 2 тис. км углиб всієї території України. ЗСУ здатні відповідати на 100 км лише на глибину оперативного тилу противника: «З початку широкомасштабної агресії засоби ураження Збройних Сил України мають досяжність майже в 20 разів меншу, ніж має противник». Україні потрібно нівелювати саме цю проблему, адже на думку Залужного, війна не завершиться навіть із втратою Росією Криму. І саме про нівелювання різниці у спроможностях говорить Макмастер.
Читайте також: «Скиньте рукавиці вже зараз!» Американський генерал-лейтенант закликає США почати битися на повну силу
Саме тут дискусія про досягнення військової переваги над РФ перетинається з іншими та набагато об’ємнішими питаннями: як досягти задовільного рівня безпеки в Україні (що передусім цікавить нас) та в світі (що передусім цікавить США). На думку Макмастера, треба швидко розтрощити Росію. І Україні це було б вигідно, адже ми нічим не ризикуємо. Ми вже отримали найбільшу війну із залученням усіх видів зброї, крім, поки що, ядерної, якою нам активно погрожують
Заочну відповідь Макмастеру з боку чинної влади США дав президент Джо Байден 9 листопада під час прес-конференції після завершення проміжних виборів до Конгресу. На запитання журналіста, чи буде продовжено допомогу Києву, він відповів дослівно: «Це моє очікування». А далі сказав те, що багатьом в Україні не сподобається. Наприклад, розповів, що США не збираються втягуватися у Третю світову, закриваючи небо над Україною своїми літаками і що він не надає далекобійні ракети для HIMARS (на 1000 км), бо «не шукаю [можливості] для них [українців] почати бомбити територію Росії». Того ж дня у ЗМІ повідомили, що США відмовилися передати Україні MQ-1 з тієї ж причини. Виглядає обурливо?
Але стривайте, спочатку треба нагадати, що відповіді слід подавати повністю, чим часто нехтують. Сама згадка Байдена про те, що Україні чогось не надали, була на підтвердження іншої його тези: «І, до речі, ми не дали Україні незаповнений чек. Є багато речей, які Україна хоче, але ми не зробили…»
Словосполучення «незаповнений чек» (тобто такий, куди можна вписати будь-яку суму та отримати її – Ред.), у контексті допомоги Україні вжив Кевін Маккарті – лідер республіканської меншості у Палаті представників Конгресу, яка, схоже, таки стане більшістю за підсумками виборів, хоч і не з тим успіхом, який очікували. Маккарті критикував політику чинної влади США, як таку, що вже дає Україні занадто багато.
Читайте також: Бійся миротворців, які несуть подарунки
Уся ця історія вкупі – приклад того, про що у нас часто забувають. Не всі слова західних політиків про Україну стосуються винятково України. І, хоч як не прикро, є мало речей, які легко розсортувати на чорне і біле. Серед республіканців у США є і Макмастер, і Маккарті, серед демократів є Байден, а є лівіші, які писали листа про необхідність переговорів між Україною та РФ. І от що важливо: вони усі передусім міркують про безпеку США, просто бачать різні шляхи її досягнення. Це нормально. А ми думаємо передусім про безпеку України. І це теж нормально.
Десь інтереси сторін повністю збігаються. Наприклад, у питанні надання допомоги як такому. «Україна вистоїть» – принцип, який ще навесні озвучив лідер іншої західної держави Олаф Шольц. А десь ми б хотіли більшого, але Захід стримують ті чи інші обставини: страх війни, внутрішня опозиція, суспільні настрої. США не зобов’язані створювати нові спроможності для нашої армії. Україна не зобов’язана дотримуватись позиції США, не шукаючи інших способів забезпечити власні потреби.
У цьому місці варто знову згадати питання «Большой Сделки», якою лякають найбільш знервованих читачів телеграм-каналів. Поживу цьому дали ще й заяви головного воєначальника США Марка Міллі про «вікно можливостей» для мирних переговорів між Україною та РФ. Воно може відкритися після зими, якщо лінія фронту стабілізується. Мало хто звернув увагу на іншу заяву Міллі, зроблену того ж дня і також у контексті України. Він заявив, що Росія руйнує правила, які існували 80 років і руйнування цих правил – вагомий чинник нестабільності у світі. Тобто суперечить інтересам США. «Наш інтерес полягає в тому, щоб переконатися, що ці правила залишаються на місці, що вони виконуються. І ми робимо це, допомагаючи Україні та дбаючи про те, щоб зрештою Україна залишалася вільною, суверенною, незалежною країною, якою вона була з 1991-го», – продовжив генерал. І це означає дуже просту річ: США не можуть просто кинути Україну, змусивши її пристати на якісь вимоги Москви, адже це стане поразкою самих Сполучених Штатів. Але, скажімо, звільнення Криму не буде перемогою США – воно потрібне самій Україні. І саме тому нам точно надаватимуть потрібну кількість зброї, щоб Росія не могла наступати, і потрібну кількість грошей, щоб наша економіка не зазнала колапсу. Але от вже зібрати достатньо сил, отримати достатньо засобів, знайти ще способи, аби звільнити всі окуповані території – завдання передусім для нас самих. «Я не знаю, що вони [українці – Ред.] збираються робити. Але я знаю одне: ми не будемо говорити їм, що вони мають робити», – заявив Байден під час уже цитованої прес-конференції 9 листопада.
Читайте також: Фрідман, Хан і Бабин Яр. Чому російський вплив не завжди можна побороти одними санкціями
Отже, сторона, від якої передусім залежить формат завершення цієї війни – це Україна. Що ми маємо зараз: 95% довіри громадян до ЗСУ, а причому більшість з них переконана, що справи в країні йдуть у правильному напрямі. Чи готовий президент Володимир Зеленський піти проти цього і, скажімо, підписати з росіянами якийсь договір про припинення вогню вже тепер? До президента можна ставитися по-різному, але, здається, схильності до політичного суїциду Зеленський ніколи не виявляв. І навряд чи виявить зараз.
Саме тому головне завдання ворога – спочатку розхитати нашу віру і впевненість у перемозі. І «зрада», яка чекає за рогом у вигляді «Большой Сделки» – найкращий спосіб цього досягати. Є навіть імовірність, що найближчі місяці стануть випробуванням дещо іншого ґатунку, ніж той, до якого ми звикли. Росія може припинити масовані обстріли міст, стабілізувати фронт і створювати враження майже «замороженої» війни, переключившись на інформаційну війну в українському тилу. Росія може спробувати показати себе найбільшим «миротворцем» з усіх, а Путін з’явиться в образі світлої голубки. Перед українською владою стоятиме непросте завдання продемонструвати світові хибність цього образу. Тому заяв про переговори і мир може бути скільки завгодно. Головне, що запобіжників від реального договору не в інтересах України поки що достатньо.