Ще минулого тижня зацікавлена аудиторія здебільшого була переконана, що Угоду таки підпишуть. Адже численні зустрічі президента Януковича з російським колегою Путіним на тему «скільки Росія заплатить Україні за відмову від Європи» результату наче не дали. Понад те, з боку РФ посилилася як економічна, так і інформаційна війна проти Києва.
Уже в середині жовтня поширилися й чутки про те, що підписання Угоди може бути перенесено. І що це, можливо, «не так і страшно» для української сторони. Прикметним був той факт, що виходили ті чутки від чиновників Адміністрації президента та особливо довірених депутатів-регіоналів.
Коли 15 жовтня в Києві відбулася панельна дискусія щодо перспектив підписання Угоди за участю послів Німеччини, Франції та Польщі, ці дипломати казали прямо: а) без звільнення Тимошенко в тій чи іншій формі Угоди не буде; б) у разі непідписання Угоди на Вільнюському саміті «кінця світу не настане» (слова посла Франції Алена Ремі). А пізніше про ймовірність відкладення Угоди на рік заявили голова МЗС Польщі Радослав Сікорський (30 жовтня) та його шведський колега Карл Більдт (4 листопада).
Сьогодні ці слова набули похмурого для вітчизняних євроінтеграторів звучання. З одного боку, різко активізувалася антизахідна риторика саме тих депутатів із ПР, які ще кількома пленарними засіданнями раніше щосили голосували (й галасували) за євроінтеграційні закони. З другого – раптово загальмувався власне євроінтеграційний процес.
Спочатку Віктор Янукович у перемовинах із представниками ЄС Петом Коксом та Александром Квасневським відкинув можливість помилування екс-прем’єрки. Щоправда, президент зберіг інтригу, запевняючи, що підпише будь-який відповідний закон, ухвалений парламентом. Проте вже 1 листопада в розпорядженні Тижня опинилися інструкції з голосування для депутатів від ПР на нинішньому пленарному тижні (документи оприлюднені на tyzhden.ua – «Хто і як керує «багнетами» Януковича»). У цих документах зазначалося, що Адміністрація президента не має позиції щодо жодного з наявних законопроектів про лікування Тимошенко. Натомість у стовпчику «Рішення фракції» йшлося про підтримку законопроекту позафракційного екс-бютівця Сергія Міщенка. У понеділок цю позицію довели й до більшості членів фракції. Слід зазначити, що ще тижнем раніше регіонали вустами її лідера Олександра Єфремова висловлювали готовність підтримати інший проект – позафракційної Анжеліки Лабунської.
Головні відмінності між двома проектами прості. Пані Лабунська пропонує відправляти хворих в’язнів на лікування за кордон (їхнім коштом) й одночасно звільняти їх від покарання. Інакше кажучи, відпускати й усе. Тоді як пан Міщенко пропонує відстрочку покарання на період лікування в’язня за кордоном від гарантії того, що цей в’язень (чи ця ув’язнена) повернеться до України в час, визначений вітчизняним судом, а за кордоном перебуватиме фактично на тюремному режимі.
1 листопада у ВР зареєстрували ще один законопроект – позафракційного Володимира Купчака. У ньому взагалі прямо сказано, що закордонне лікування ув’язнених (читай Тимошенко) можливе лише за надання урядом держави, яка приймає, гарантійного листа про те, що український в’язень нікуди не втече й не ходитиме куди не слід, під телекамерами не світитиметься.
Спікери ПР сьогодні полюбляють повторювати, що цей законопроект дублює аналогічний документ, підготовлений за участю особисто Арсенія Яценюка ще в лютому. В частині гарантійного листа це правда. Щодо решти сказати важко: нині той законопроект знайти практично неможливо. Утім, деякі джерела в опозиції стверджують, що нібито на початку року Яценюк мав згоду Німеччини та керівництва ЄС на гарантійний лист щодо Тимошенко, от тільки цьому спротивилася сама Юлія Володимирівна…
Хай там як, а на час написання цього матеріалу опозиція була рішуче налаштована не голосувати за законопроекти про закордонне лікування ув’язнених, що роблять Тимошенко ув’язненою й за межами України. Натомість ПР не хотіла голосувати за те, щоб екс-прем’єрка опинилася в Німеччині нібито пацієнткою, але де-факто вільною. Зокрема, і в плані пересування світом.
Саме останнім моментом, до речі, можна було б спробувати пояснити широко розголошену ініціативу вітчизняного Міністерства доходів і зборів винайняти лондонську компанію Lawrence Graham (нині має також офіси в Дубаї, Монако, Москві, Сінгапурі) для «порушення юридичних процесів» щодо повернення до України «коштів, незаконно привласнених двома екс-прем’єр-міністрами Павлом Лазаренком та Юлією Тимошенко». Останню цитату взято з офіційного сайта британської компанії. Неважко помітити, що непідготовлена людина вирішить, нібито «незаконне привласнення коштів» Тимошенко відбувалося за часів її керування урядом.
Можна припустити, що таким чином українська влада намагається убезпечитися від вільних мандрівок «пацієнтки Тимошенко», принаймні до Північної Америки та частини Європи, словом, туди, де досі тягнуться справи щодо відмивання коштів Лазаренком півтора десятиліття тому. Але річ у тім, що судові процеси, які відбулися щодо зловживань останнього, мали місце в США та Швейцарії й у них екс-прем’єрка як обвинувачена не виступала.
Додамо, що повідомлення вітчизняної провладної преси на цю тему перенасичені чи то брехнею, чи то фактичними помилками. Наприклад, суми виведених Лазаренком коштів відверто нафантазовані, бо не фігурують у жодних відомих кримінальних справах ні в Україні, ні на Заході окремо чи разом узятих. До того ж лондонське агентство Lawrence Graham навіщось поквапилося доповісти про доручення Міндоходів України, але не про хоча б один крок у цьому напрямку.
І дуже схоже на те, що йдеться про очевидний піар, покликаний виправдати в очах українців відмову влади від асоціації з ЄС.
Саме в очах українців. Якби йшлося про продуману пропагандистську кампанію, емісари з Києва організували б через західні видання «інформування» й західної публіки. Таке зробити не дуже складно. І таке робили не раз. Ось тільки там зазвичай беруть подібні матеріали з певною пересторогою й оприлюднюють під плашкою «реклама». А в тамтешніх реаліях це нерідко потребує тижня-двох на узгодження тексту.
Ніяких текстів у західних ЗМІ, однак, не з’явилося. Це підтверджує думку про те, що Банкова діє експромтом. Тобто не розраховує вплинути на позицію ЄС: головне – промити мізки українському виборцеві. Що ж стоїть за новими віяннями?
Хай там як завершиться епопея з асоціацією, влада, безумовно, намагатиметься видати це за талановитий задум президента Януковича. З певними засторогами можна навіть припустити конспірологічну теорію, що насправді Віктор Федорович таки випросив у Путіна якісь значні фінансові поблажки за той самий газ. А все, що відбувається нині, – «димова завіса» таємних домовленостей. Ось тільки історія не раз продемонструвала, що буває з гетьманами, які стають на такий багатовекторний шлях.