Програла незрозумілим чином – крім звичного підкупу виборців напередодні дня голосування та ексцесів на виборчих дільницях, були застосовані якісь новітні електоральні технології: результат наче чесний, але у всіх незалежних спостерігачів стійке відчуття нечесності…
…А ще недавно деякі політологи розповідали публіці: мовляв, у нинішній непростій ситуації влада вирішила не напружуватися, вона здасть п’ять чи, принаймні, чотири «проблемних округів», у яких мають відбутися повторні вибори депутатів, опозиціонерам, щоб її ніхто не звинуватив в антидемократичності. Бо ж п’ять депутатських місць на загальний розклад сил у Верховній Раді не впливають. а можливість похизуватися перед Європою і засвідчити свою готовність до діалогу неабияка.
Що ж, з точки зору раціональної європейської політики все вірно. А от під оглядом звичок та політичної стилістики «конкретних пацанів» та «кремлівських чекістів», які сьогодні є найголовнішими стратегічними партнерами «донецьких», – ні.
Для цього політичного стилю головне – не тільки домогтися результату, скажімо, на виборах, здобувши належне число депутатських мандатів, а ще й «нагнути» тих, кого слід: і своїх співгромадян, і різних там «придурків» з-за кордону. А якщо «нагнути» когось і не вистачає сил, то тим треба подати недвозначний сигнал: тут ми головні, тому ви матимете справу з нами, якими б ми не були.
А відтак атака на Євромайдан у Києві, цілковито дика з погляду європейської політичної раціональності, абсолютно логічна під іншим оглядом, чи не так? Застрашити «своїх» і подати сигнал «чужим» – ми тут «беспрєдєльні» (в усіх сенсах цього слова) хазяї!
Тим більше друга атака: її, якщо брати до уваги «пацансько-чекістську» ментальність, і слід було обов’язково проводити у присутності високих офіційних осіб ЄС та США, щоби вони побачили на власні очі все і передали своїм найвищим лідерам: тут «круті хлопці», готові на все, тому краще їх не злити і домовлятися про все треба з ними.
Ну, а повторні вибори тільки розставили крапки над «і».
«197 округ – єдиний, де вибори можна визнати такими, що відбулися згідно з чинним виборчим законодавством та міжнародними стандартами – дуже спокійні, в цивілізованому контексті. Про решту округів цього сказати не можна», – заявила речниця громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська. Характерним порушенням у 194-му і 223-му округах, став масовий системний підкуп виборців. «У київському і черкаському округах результатам виборів не можна довіряти, бо ці результати склалися через систему підкупу, що зафіксувати у день виборів вже фактично неможливо», – пояснила Айвазовська і наголосила, що спостерігачі ОПОРИ за три тижні до виборів зверталися з цього приводу до прокуратури і правоохоронних органів з конкретними фактами (фото- та відеоматеріали), проте ніякої реакції з боку правоохоронців не було.
А характеризуючи ситуацію у 94-му і 132-му округах, Айвазовська зауважила, що впродовж дня голосування, спостерігачі ОПОРИ фіксували «певні дії з боку третіх невідомих осіб, статус яких у виборчому процесі встановити неможливо»; дії цих осіб спрямовувалися «на моральний тиск, залякування членів виборчих комісій, безпосередньо виборців і створення атмосфери, в якій досить важко якісно оцінити виборчий процес».
Власне, у 94-му окрузі можна було би обійтись і без морального тиску: адже за рішенням суду тут напередодні виборів зняли єдиного кандидата від опозиції Романюка, тож виборці не могли швидко переорієнтуватися на нового узгодженого кандидата опозиції. Але стилістика поведінки «крутих пацанів» усе одно залишилася тією самою.
Сумніватися у грамотності проведення екзит-полів соціологічною групою «Рейтинг» не доводиться: адже на кін була поставлена її професійна репутація, а це означає, крім усього іншого, й нові замовлення, й авторитет серед колег. А тому у разі проведення чесного голосування і чесного підрахунку голосів різниця між даними соціологів та офіційними результатами виборів у 3-5% ще можлива, а от у 10-12% – ні. За одним винятком: якщо опитані чи то боялися, чи то соромилися. Причому ті, хто голосував за опозицію у не надто демократичних державах, бояться влади і тому говорять соціологам (хто їх знає, що то за люди?) – «ми голосували за владу», а ті, хто голосував за провладних кандидатів, бо їх підкупили і їм соромно перед собою, говорять – «ми голосували за опозицію». У нас, схоже, був наявний саме другий випадок, хоча все одно розбіжності між офіційними результатами та даними соціологів подекуди надто великі. Тож спантеличені західні спостерігачі нерішуче топчуться, не знаючи, що сказати…
А це означає, що політичній опозиції та незалежним експертам слід уважно вивчити, які нові технології коригування голосування у «правильний бік» були застосовані 15 грудня та – головне – напередодні самого акту електорального волевиявлення.
Загалом же – повторю це ще раз – ідеться про черговий пазл у загальному малюнку, і пазл цей засвідчує прагнення чинної влади України та її союзників (чи, можливо, ляльководів) не тільки деморалізувати «внутрішнього ворога», а й послати чіткий сигнал Заходу: тут господарі ми і тільки ми! Сьогодні, завтра і навіки! От ми такі погані, підлі, злочинні навіть, але справу ви змушені будете мати в подальшому тільки з нами! Бо Україна – це не Білорусь, яку могла заблокувати й ігнорувати: надто великою є її вага в Європі, економічна й політична. Ще більшою є її потенційна вага: чорноземи, сланцевий газ, кваліфікована робоча сила… Але домовлятися, щоб отримати доступ до всього цього, доведеться з нами, якими б ми не були – бо жодна опозиція до влади в Україні не прийде, якими б не були її рейтинги, її зупинять. За можливістю, зупинять без великої крові за допомогою судових рівень, фальсифікації виборів, точкових арештів та зачищення вулиць і майданів від маніфестантів. Але хіба ви, західні офіційні особи, не побачили на власні очі, що ми в разі потреби готові на все і ні перед чим не зупинимося?
При цьому, до речі, важко сказати, хто саме є ці «ми»: чи це Янукович та його оточення з доброї (точніше, вельми злої) волі ухвалюють дикунські з європейського погляду рішення, чи в Києві вже командує кремлівський ґауляйтер України. Втім, як було сказано, логіка обох сил має бути схожою, тільки от «кремлівські чекісти» вже вдосталь відпрацювали таку стилістику дій, яку ми (на цей раз «ми» – прості українські громадяни) спостерігаємо. Хоча – і це те, що нездатна зрозуміти більшість «донецьких» – у разі продовження теперішніх політичних ігор «кремлівські чекісти» разом із своїми тутешніми пахолками дуже швидко відсунуть від реальної влади команду Януковича і поставлять на ключові посади в Україні своїх людей. Хоча б у силу свого більшого досвіду і більших ресурсів, фінансових та організаційних. І в силу не раз засвідченого вже вміння перегравати Захід.
Але ж Україна – це не Росія і не заповідна територія «конкретних пацанів», чи не так?