14 травня в Туреччині відбулися найбільш напружені президентські вибори за останні два десятиліття. Реджепу Тайїпу Ердогану не вдалося виграти в першому турі, і загроза втратити владу залишається для нього реальною. Але якими б не були результати другого туру, що відбудеться 28 травня, на переможця чекатиме боротьба з економічними труднощами, які значною мірою визначатимуть зовнішні та внутрішні політичні амбіції країни.
Упродовж 20 років перебування при владі Ердоган поступово переорієнтував Туреччину на Схід, відвернувшись від традиційних західних союзників у Європейському Союзі й НАТО. Він шукав нових друзів і джерела фінансування серед авторитарних режимів, зокрема в Росії. Ердоган використовував проблему розширення НАТО для збільшення політичної підтримки вдома, зайнявши жорстку позицію щодо заявок Фінляндії та Швеції на вступ до Альянсу. Таке показово жорстке ставлення до Заходу добре впливає на турецький націоналістичний електорат.
Тим часом опозиція дала зрозуміти, що в разі перемоги на виборах Туреччина дотримуватиметься відносно прозахідного курсу, водночас зберігаючи незалежність у питаннях, що стосуються відносин із Грецією, присутності в Середземномор’ї, Сирії, а також курдської проблеми. Крім того, головний суперник чинного президента Кемаль Киличдароглу вже просигналізував про певне охолодження у відносинах із Росією.
Читайте також: “Туреччина продовжуватиме співпрацю з Україною незалежно від того, чи подобається це Росії”. Що відомо про візит Ердогана до України
І Ердоган, і Киличдароглу у своїх програмах обіцяють ліквідувати катастрофічні наслідки землетрусу, який стався на сході Туреччині в лютому цього року, а також забезпечити житлом мешканців постраждалих регіонів. Обидва кандидати обіцяють зупинити інфляцію, оскільки нестабільність ліри та зростання вартості життя хвилює виборців з обох таборів. Проте Ердоган і Киличдароглу пропонують два кардинально різні підходи. Ердоган підтвердив, що й надалі дотримуватиметься політики, спрямованої на зниження процентних ставок. Тим часом Киличдароглу обіцяє повернутися до «ортодоксальної» економічної політики задля зниження інфляції. Як стверджують в опозиції, одним із ключових рішень буде відновлення незалежності Центрального банку Туреччини.
На тлі суто «ідеологічних» розбіжностей між Ердоганом і Киличдароглу різниця в їхніх поглядах на економічну політику може здаватися малозначущою. Проте саме в цій сфері припустилися помилок, наслідки яких поставили під сумнів політичне майбутнє Ердогана.
20 років тому Ердоган розпочинав свою кар’єру з репутацією дуже успішного менеджера, який запропонував туркам стратегію швидкого економічного зростання. Його перше десятиліття перебування при владі було позначене високими темпами економічного зростання, низьким рівнем інфляції, стабільною та сильною лірою, зростанням рівня життя, зменшенням бідності й рекордним рівнем інвестицій. Уже 2014 року за обсягом ВВП Туреччина посідала шістнадцяте місце у світі та шосте місце в Європі. Саме це стало головною причиною неймовірної популярності Ердогана.
Читайте також: Вибори в Туреччині: можливо все
Проте наступне ердоганівське десятиліття принесло інфляцію, падіння купівельної спроможності громадян і зростання нерівності. 2018 року в Туреччині почалася гостра валютна криза: за перші шість місяців 2018 року ліра втратила 34 % вартості до долара. Таке різке падіння національної валюти спричинили декілька факторів.
Частина з них були політичними, як-от погіршення відносин із США на тлі справи про затримання американського пастора, а також погрози Дональда Трампа подвоїти тарифи на турецьку сталь та алюміній. Проте решта причин мали суто економічну природу. Насамперед інвестори були стурбовані, що турецькі компанії, які набрали чималих кредитів у євро й доларах під час так званого будівельного буму, не зможуть погасити ці позики, адже слабка ліра означала б більші виплати.
Але ще більше проблем принесла монетарна політика Ердогана. У більшості західних країн Центральний банк є незалежною від уряду інституцією, яка дозволяє їй піднімати відсоткові ставки на свій розсуд, щоб контролювати інфляцію. До певного часу такою інституцією був і Центральний банк Туреччини. Але 2019 року Ердоган без пояснень звільнив голову ЦБ Мурата Четінкаю — імовірно, після того як той відмовився на вимогу президента знижувати відсоткові ставки задля стабілізації ліри. У березні 2021 року Ердоган відправив у відставку й Наджі Агбала, який протримався на посаді голови турецького ЦБ менш ніж п’ять місяців. За цей час він підвищив відсоткову ставку до 19 % — на думку більшості економістів, це було необхідно для приборкання високої інфляції та забезпечення стабільності національної валюти.
Свавілля Ердогана спричинило закономірне занепокоєння інвесторів, які зробили висновок, що ЦБ і монетарна політика Туреччини загалом відтепер безпосередньо залежать від політичних примх президента. Та всупереч висновкам економістів, Ердоган вірив, що саме високі відсоткові ставки спричиняють інфляцію, і тому протягом багатьох років намагався тримати їх низькими. Така ситуація з лірою призвела до того, що турки, для яких курс валют є мірилом стабільності, перестали довіряти лірі й воліли тримати свої заощадження в іноземній валюті, що зі свого боку спричинило ажіотаж на ринку.
Читайте також: Як Ердоган наживає собі ворогів серед колишніх прихильників
Втручання уряду й використання валютних резервів для стабілізації ліри призвело до того, що восени 2022 року Ердогану довелося визнати, що задля поповнення валютного резерву Туреччина змушена була неодноразово просити допомоги в «дружніх держав», тобто в різноманітних авторитарних режимів. Так, 2018 року Туреччина отримала позику в $15 млрд від Катару й $3,6 млрд від Китаю, а 2022 року — $5 млрд від ОАЕ. У березні 2023 Саудівська Аравія погодилася внести депозит ($5 млрд) у Центральний банк Туреччини. У вересні 2022 року Туреччина підписала угоду з російським «Росатомом» про будівництво атомної електростанції в Аккую. Сума позики на розвиток станції становила $9,1 млрд. До цього, за даними Bloomberg, протягом літа 2022 Росія вже надіслала в Туреччину $5 млрд.
У січні 2022 року Турецький статистичний інститут (TUIK) повідомив, що в грудні 2021 інфляція сягнула 36 %. Але це було тільки початком: уже в жовтні 2022 рівень інфляції складав 85 %, що стало найвищим показником із 1997 року. Туреччина почала 2022 рік із підвищення цін на все: від електроенергії та природного газу до плати за проїзд дорогами, мостами і в таксі. Витрати комерційних споживачів на електроенергію зросли приблизно на 125 %, а домашніх господарств — на 50 %. Вартість громадського транспорту в Стамбулі, найбільшому місті Туреччини, зросла більш ніж на 30 %, а в березні 2023 року ціни на м’ясо зросли на 20 %.
На думку авторитетного турецького економіста Махфі Егільмеза, наразі немає жодних натяків на те, що в разі перемоги теперішній уряд на чолі з Ердоганом має намір кардинально міняти свою економічну політику, а відмовлятися від фанатичного зниження відсоткової ставки — і поготів. На думку економіста, навіть у разі поверхових косметичних змін повернути довіру інвесторів буде неймовірно складно.
Читайте також: Вгодити всім. Чому Туреччина почала активно говорити про допомогу Україні та Росії в питанні деескалації
Крім цього, не варто забувати, що валютні резерви Туреччини дуже низькі. У випадку перемоги Ердогана на нього очікуватимуть нові економічні труднощі: ймовірний відтік капіталу або ймовірна різка реакція країн Заходу на політичні примхи Ердогана (як-от певні санкції, адже досі країни ЄС та Сполучені Штати очікували результатів виборів), наприклад, у разі відмови Туреччини підтримати вступ Швеції до Альянсу.
За словами Егільмеза, якщо переможе Киличдароглу, то варто очікувати деякої стабілізації ліри хоча б тому, що нові урядові кадри забезпечують певний рівень довіри інвесторів, проте важко передбачити, скільки саме протримається така стабілізація: це залежатиме від бажання й спроможності нового уряду провести негайні структурні реформи. Але чи отримає Туреччина шанс на оздоровлення власної економіки та зниження залежності від своїх авторитарних «друзів», вирішуватиметься 28 травня.