Змінивши модель жеребкування членів окружних виборчих комісій, влада запрограмувала сценарій, за якого інтереси опозиції в них обстоюватимуть не більше ніж 450 із 4050 потенційних членів ОВК. Більшість місць, які в результаті жеребкування дісталися маргінальним політсилам, схоже, репрезентуватимуть інтереси ПР. Це підтверджують члени багатьох окружкомів від опозиції, а також міжнародні спостерігачі, як, зрештою, і самі представники дрібних партій. Формування складу ДВК відбулося за тими самими принципами, що вже позбавили присутності в окружкомах більшість опозиційних сил: жеребкування проводилося не за кожною комісією окремо, а за всіма у межах виборчого округу. Відтак «є неофіційна інформація, що з 87 партій, які мають право подавати своїх представників у комісії, печатки 49 містяться в одному офісі», – зазначає голова Комітету виборців України Олександр Черненко.
Тим часом саме ДВК приймають основні рішення в ході виборчого процесу: підраховують голоси, віддані за партії та кандидатів-мажоритарників, визначають, є бюлетень дійсним чи недійсним, можуть визнати вибори недійсними на тій чи іншій дільниці. А джерела Тижня свідчать про загрозу не просто встановлення контролю влади над більшістю членів комісій, а створення повністю «однопартійних» комісій шляхом: а) залякування членів ДВК від опозиції з тим, щоб вони написали заяву на дострокове припинення повноважень; б) дострокового припинення повноважень членів ДВК за рішенням ОВК під надуманими приводами (наприклад, «невиконання обов’язків»).
Широко розрекламована ідея застосування відеокамер масштабним фальсифікаціям перешкодити жодним чином не зможе, але натомість здатна залякати частину виборців, які остерігатимуться, що їхній вибір проти влади стане відомим власникам підприємств чи керівникам установ, у яких вони працюють, і загрожуватиме звільненням. Адже рішення ЦВК передбачає відеоспостереження в режимі онлайн-трансляції лише під час голосування, коли камери нічого суттєвого не зафіксують, бо основні фальсифікації можливі вже під час підрахунку бюлетенів, коли система працюватиме в режимі відеозапису, доступ до якого цілковито контролює влада. А згідно з внесеними після цього Верховною Радою змінами до Закону «Про особливості забезпечення відкритості, прозорості та демократичності виборів народних депутатів 28 жовтня 2012 року», що стосуються відеоспостереження на виборчих дільницях, його не буде на спеціальних (в’язниці, лікарні тощо) та закордонних дільницях, тобто саме там, де найбільше можливостей проголосувати за виборця і роздути явку.
Тиждень аналізує можливі механізми маніпуляцій, які здатні забезпечити владі суттєві електоральні «бонуси».
1. Без нагляду з боку опозиції. Позбавлення суб’єктів виборчого процесу – партій та кандидатів у мажоритарних округах – можливості контролю над процесом підрахунку голосів.
Згідно з п. 5 ст. 34 закону виборча комісія (2/3 присутніх членів ДВК, які з огляду на специфіку їх формування, напевно, контролюватимуться владою) на цілком законних підставах може ухвалити рішення про позбавлення права бути присутніми на засіданні офіційних спостерігачів, кандидатів у депутати, довірених осіб кандидатів, представників ЗМІ тощо на тій підставі, що «вони протиправно перешкоджають його (засідання. – Авт.) проведенню». Спровокувати таке рішення вона може досить просто. Скажімо, натягнути мотузку на відстані 3 м від стола, на якому рахуються бюлетені, й сказати, що за цю лінію ніхто не має заходити, оскільки перешкоджатиме роботі комісії.
Читайте також: Неважливо, як голосують: влада готує сталінську модель виборів
Якщо спостерігачі, кандидати в депутати, журналісти починають протестувати, ігнорувати такі заходи ДВК, вона приймає рішення про позбавлення їх присутності. А далі дістає можливість чинити з виборчими бюлетенями все, що заманеться. Приміром, у бюлетенях, де стоятимуть позначки за опозиційні партії, проставити ще одну – таким чином вони будуть визнані недійсними. При цьому, як уже зазначалося вище, онлайн-трансляція процесу підрахунку голосів не передбачена, а доля відеозаписів буде в руках влади.
Можлива й технологія light. Нікого не позбавлятимуть права бути на дільниці під час підрахунку, але місця для присутніх – не членів комісії відводять там, звідки цей процес не дуже видно. І тоді, не дивлячись, яка позначка в бюлетенях, член ДВК кладе їх на купку тих, що віддані за провладні партії та кандидатів. Фокус у тому, що ніхто перевірити цього не може, крім самих членів дільничної виборчої комісії (більшість яких представлятимуть інтереси влади) та, за окремим рішенням, окружної виборчої комісії, у деяких випадках – прокуратури чи суду, які знову ж таки підконтрольні владі.
2. Спалити голоси за опозицію. На виборчих дільницях, де прогнозовано абсолютна більшість підтримає опозицію (насамперед західні області), може бути цілеспрямовано зменшено кількість виборців, які проголосують на них. Для цього є широкий арсенал засобів.
По-перше, «шкідництво» членів виборчих комісій, які видають виборцям бюлетені у день голосування: членові ДВК достатньо не поставити свого підпису на бюлетені, щоб він був визнаний недійсним.
По-друге, розміщення в кабінках для голосування ручок із чорнилом, що зникає. Під час підрахунку голосів бюлетені, на яких немає жодної позначки, будуть визнані недійсними.
По-третє, ДВК може «забути» вкинути в переносну виборчу скриньку (з якою голосують виборці за місцем перебування – «на дому») контрольного листа. Це робиться спершу на початку засідання, а потім коли члени комісії виходять на голосування за місцем перебування виборця. Якщо під час підрахунку хоча б одного контрольного листа немає, усі бюлетені зі скриньки не враховуються.
Є ще один небезпечний для фальсифікації виборчих документів момент – час їх транспортування, яке, відповідно до закону, здійснюють голова ДВК, його заступник і двоє членів, які у більшості випадків всі можуть діяти в інтересах влади. Якщо зважити, що в авто ще буде водій, то ці члени комісії залишаються без зайвих «очей» (наприклад, в особі офіційних спостерігачів) і можуть ризикнути розірвати пакети з бюлетенями, зробити частину з них недійсними, а прибувши на засідання ОВК, вимагати повторного підрахунку голосів на дільниці.
Нарешті, можливе й визнання виборів недійсними на дільницях чи в цілих округах у регіонах із відомою кількаразовою перевагою опозиції над партіями влади та її сателітами.
3. Додати голосів для себе. Збільшення офіційної явки на виборах за рахунок громадян, які насправді на дільниці не прийдуть, а відтак вкидання бюлетенів замість них.
В умовах підконтрольних владі комісій дуже легко реалізувати технологію «значок» або «синій светр», яка полягає у видачі бюлетеня для голосування підставній особі. Сама технологія дуже проста: «декорований» умовним позначенням виборець (матеріально простимульований) підходить до члена ДВК, який бере участь у фальсифікації, й отримує бюлетень замість особи, яка не прийде або не прийшла на вибори. Для цього створюється спеціальна база даних із прізвищ людей, які не з’являться на дільниці (щоб скористатися їхнім правом голосу), або технологія реалізується ввечері, після завершення роботи дільниці, коли всі «чужі», тобто не позначені заздалегідь домовленим знаком (светром, курткою, значком тощо), проголосують (після 20:00 дільниця, за законом, закривається, але можуть проголосувати ті, хто на той час перебував на ній).
Соціологічні опитування, які проводилися напередодні, засвідчили, що в базових для нинішньої влади Південно-Східних регіонах у 1,5–2 рази більше громадян, які заявляють, що не підуть на вибори, аніж на Заході та в Центрі. Тож якщо явка там виявиться зіставною з аналогічними показниками в останніх, отже, влада знайшла спосіб проголосувати за них. Причому це стосується не лише виборів за партійними списками, де голоси згаданої категорії громадян здатні суттєво змінити результат, а й мажоритарних, де їхні голоси можуть виявитися вирішальними у визначенні переможців в одномандатних виборчих округах (для чого часто достатньо 25–35% зареєстрованих у тому чи іншому окрузі виборців).
4. Привезти собі виборців. У мажоритарних округах активно застосовуватиметься технологія збільшення електоральної бази підтримки певного кандидата за рахунок мігрантів.
Приміром, якщо кандидат у народні депутати є власником чи топ-менеджером великого підприємства (керівником навчального закладу) на території округу, за яким балотується, то він зацікавлений, щоб якнайбільше його працівників (студентів) були виборцями його округу. Після широкого резонансу в ЗМІ Центрвиборчком був змушений звернутися до ГПУ щодо перевірки інформації про примушування студентів Національного університету Державної податкової служби України (м. Ірпінь Київської обл.) та його Вінницького філіалу, а також їхніх родичів до тимчасової зміни місця волевиявлення – вони начебто мали віддати свій голос на дільницях на території Ірпеня за ректора Податкової академії Петра Мельника. Кандидат у народні депутати від партії «УДАР Віталія Кличка» Ігор Опадчий у звернені до ЦВК заявив, що його опонент у 215-му окрузі Галина Герега також планує привезти на голосування 10 тис. працівників мережі будівельних гіпермаркетів «Епіцентр», які контролює її родина.
13 вересня постановою Центральної виборчої комісії № 893 було затверджено новий Порядок тимчасової зміни місця голосування виборця без зміни його виборчої адреси, яким дозволено змінювати виборчу адресу лише в межах мажоритарного округу. Це рішення викликало некритичну схвальну реакцію, мовляв, цим ЦВК заблокувала можливість масових міграцій «політичних туристів» в окремі округи шляхом тимчасової зміни виборчої адреси. Насправді ж, попри позитиви постанови № 893, в жодному разі не можна говорити про вирішення проблеми. Просто тепер для того, щоб змінити виборчу адресу, потрібно буде змінити і реєстрацію.
Причому для провладних кандидатів простимулювати такий процес нескладно. Наприклад, за даними громадської мережі ОПОРА, до списків виборців однієї з дільниць виборчого округу № 25 у Дніпропетровську було включено 700 осіб, що зареєстровані за адресою Дніпропетровського міського центру соціальної допомоги, в якому діє притулок для безхатченків лише на 20 ліжок. Причому у списках на цій дільниці серед імовірних безпритульних, які нібито перебувають у центрі соцдопомоги, були особи, які насправді не є такими, а живуть у власному помешканні за іншою адресою. Члени комісії, що чергували на дільниці, заявили представникам громадської організації, що «в такому вигляді списки прийшли до нас із Держреєстру виборців». У Києві в окрузі № 222 було виявлено квартиру, у якій приписано 37 виборців.
Натомість значна частина потенційних прихильників опозиції із її базових регіонів, що не зможуть зареєструватися за місцем фактичного проживання, будуть позбавлені можливості проголосувати.
5. Один бюлетень. Громадські активісти повідомляли, що у провінції партія влади спускає інструкції в підконтрольні комісії не видавати виборцям бюлетені з прізвищами мажоритарників, а самим заповнювати їх на її користь.
Зокрема, про те, що таку інструкцію начебто отримали члени 111-ї ОВК на Луганщині, повідомляла голова Луганської обласної організації «Еко-регіон» і юридичного об’єднання «Кодекс» Олена Степанець на своїй сторінці у Facebook. За даними останніх соціологічних опитувань Фонду «Демократичні ініціативи» спільно з КМІС, лише 54,2% людей, які збираються прийти на дільниці, за місяць до дня голосування знали, що половину депутатів обиратимуть за мажоритарними округами. 24,4% «щось про це чули», а 21,4% не здогадувалися взагалі. Тож частка громадян, не обізнаних із мажоритарною складовою виборів, зафіксована під час згаданого соцопитування, дає уявлення про те, що спотворення результатів у одномандатних округах за рахунок заповнення чужих бюлетенів може стати вирішальним, особливо там, де для перемоги достатньо буде 20–25% голосів.
Як запобігти фальсифікаціям
Звичайно, всі згадані фальсифікаційні ходи можуть бути бодай частково компенсовані хорошою роботою на виборчих дільницях офіційних спостерігачів та інших представників партій, ЗМІ й громадських організацій.
Арсенал опозиції у протидії домінуванню ПР у виборчих комісіях не такий великий, як того хотілося б, проте певні можливості таки є. Поміж рекомендацій варто відзначити такі.
По-перше, усі дії членів ОВК і ДВК від опозиції на засіданнях комісій бажано фіксувати на відео-, фото- та аудіоносії, а в разі прийняття виборчими комісіями неправових рішень представникам опозиції свою незгоду викладати в «окремій думці».
По-друге, потрібно орієнтувати членів ДВК від опозиції у разі тиску повідомляти у ЗМІ та правоохоронні органи, незаконні рішення комісій оскаржувати в судовому порядку та інформувати про їхню наявність медіа і моніторингові, зокрема міжнародні, організації спостерігачів.
По-третє, критично важливо, щоб у партій був резерв добре підготовлених спостерігачів: якщо комісія ухвалює рішення про вилучення спостерігача, то біля виборчої дільниці має бути ще один від тієї самої партії, який замінить свого колегу. Від офіційного спостерігача (довіреної особи, присутнього народного депутата тощо) дуже багато залежить у протидії фальсифікаціям. Зокрема, реалізація згаданої технології «значка» чи «светра» неможлива, якщо спостерігач перевірить паспорт виборця, якому видають бюлетень. Свого часу спостереження представників партій за явкою (фізичний підрахунок виборців, які прийшли на дільницю) дуже добре себе зарекомендувало для виявлення можливого масового вкидання бюлетенів, оскільки для цього зазвичай до 14:00 «накручують» явку.
Багато фальсифікацій будуть неможливими, якщо опозиційні партії домовляться про координацію спостерігачів у день голосування, бо на значній частині малих виборчих дільниць (у селах), за інформацією джерел Тижня, опозиційні сили часто навіть не планують виставляти своїх спостерігачів.
По-четверте, партії можуть активно використовувати такий процесуальний статус, як «представник ЗМІ», що є достатньо захищеним перед виборчою комісією.
По-п’яте, міжнародних спостерігачів слід заздалегідь запрошувати на очікувано проблемні дільниці.
Нарешті, політичні сили мають попіклуватися про те, щоб забезпечити технічне оснащення своїх спостерігачів фото-, відео- та аудіоапаратурою.
Ну і, звичайно, в українських умовах суттєвим запобіжником фальсифікаціям може стати натовп людей біля виборчої дільниці, які нагадуватимуть про Помаранчеву революцію як відповідь на зухвалість влади під час підрахунку їхніх голосів на президентських виборах у 2004 році.