Один із трендів – креативні способи популяризації своєї мови. Зокрема, боротьба зі штучним обмеженням видань (згідно з даними аналітичного огляду «Становище української мови в Україні в 2011 році», наклади газет, що виходять державною, становлять 30%, журналів – лише 10%), яке призвело до того, що розкладки преси вщерть заповнені російськомовною продукцією.
Максима та Іванну, молоде подружжя з Києва, така ситуація на ринку друкованої преси не влаштовує. Тож вони вирішили розпочати із себе, точніше із власних сусідів. «Наша родина передплачує півтора десятка україномовних друкованих медіа: і «Дзеркало тижня», і «Український тиждень», і «Країну» з «Газетою по-українськи», – розповідає Максим. Коли газети й журнали почали накопичуватись у квартирі, він зрозумів, що треба ділитися з іншими: «Ми вирішили зробити корисну справу: дати нагоду почитати якісну україномовну пресу людям, які не мають такої можливості або не знають про існування цих видань».
На першому поверсі в під’їзді багатоквартирного будинку, де мешкає пара, є стіл. Там молоді популяризатори й почали розкладати україномовні ЗМІ. «Сусіди охоче розбирають видання, – констатує Максим. – Зранку ми залишаємо пресу, а надвечір її вже немає». До речі, діяльність молодого чоловіка не обмежується розповсюдженням газет і журналів. Він є активістом ініціативи «Дріжджі», мета якої – приведення реклами та сфери обслуговування у відповідність до вимог законодавства України про мови.
Якщо в певному закладі відмовляються обслуговувати людей державною, активісти ініціативи залишають запис у книзі скарг та пропозицій. «Раніше це було дієвіше, тому що була така правова норма, – констатує Максим. – На неї можна було посилатись. А тепер, після прийняття Закону «Про засади державної мовної політики», все стало дуже розмитим. Ми більше не можемо вимагати від державних органів, щоб вони штрафували «порушників».
Активісткою «Дріжджів» є і студентка Ганна Ющенко. Дівчина засвідчує, що їхня діяльність спонукає інших замислитись про ситуацію в країні, обрати активнішу позицію. «Я була в одному закладі, досить дорогому. Там не виявилося меню українською мовою, і мені відповіли, що «воно в нас англійською, французькою та російською» з таким пихатим виглядом… Отож залишила відгук у книзі скарг і пішла, – розповідає Ганна. – Через півгодини мені телефонує жіночка, яка натрапила на мій номер у цьому запису, й каже: «Ми зараз сидимо в арт-кафе, де ви щойно були, й почули, як офіціанти сміялися з вашої скарги, коли ви вийшли. Мене це так обурило, що зараз і я, і моя подруга залишили по відгуку з того самого приводу. Розкажіть мені, як далі діяти!»
Ганна впевнена: навіть за сьогоднішніх законодавчих умов, десять таких відгуків змусять той чи той заклад замислитися про мову обслуговування, аби догодити клієнтам… і не отримати щорічної антипремії «Гнилий кабак», врученням якої рух «Не будь байдужим!» відзначає Всесвітній день споживача, привертаючи увагу громадян до стану сфери обслуговування.
Порозуміння в інтернеті
Активісти групи «И так поймут!» на Facebook перекладають українською не меню кав’ярень чи маркування товарів у супермаркетах, а сайти компаній. Добровільно-примусово. «Багато бізнесів в Україні, які пропонують споживачам продукти чи послуги, не вважають за важливе супроводжувати їх державною мовою», – пояснюють активісти. У такий спосіб підприємці позбавляють україномовного споживача можливості дістати повну й вичерпну інформацію про товар чи послугу.
Натрапляючи на принципово російськомовні сайти, однодумці починають писати листи в головні офіси компаній, зустрічаються з їхніми представниками, проводять переговори з менеджментом, подають заяви до служби захисту прав споживача та судових інстанцій.
Часто це закінчується перемогою – появою української версії веб-ресурсу. Але бувають і винятки: приміром, назустріч українцям категорично відмовився йти інтернет-магазин Rozetka. У відповідь активісти зі словами «Rozetka ігнорує україномовного користувача» закликали українську спільноту «голосувати гаманцем» – бойкотувати цих розкручених продавців техніки.
Водночас на своїй сторінці спільнота вітає промоцію відповідальних представників бізнесу – тих, хто не соромиться пропонувати товари й послуги українською.
«И так поймут!» – аж ніяк не єдина мережева «промовна» ідея. Приміром, творці сайта «Пиши українською» (Balachka.com) мають на меті популяризацію нашої мови в інтернет-спілкуванні серед співвітчизників. І пропонують долучитися до акції, розмістивши на своїй сторінці один із банерів: «Пишу українською», «Тільки українською», «Тут спілкуються українською»… Їх охоче встановлюють у себе як вітчизняні блогери, так і сайти міських рад, музичних гуртів, форуми, торент-трекери, веб-видання, ба навіть туристичні агенції чи служби кур’єрської доставки.
«Зроби інтернет зрозумілішим, доступнішим для тебе, для українців, – закликають вони. – Наївно вважати, що всі українці розуміють англійську, наївно думати, що всі українці розуміють російську, кумедно виглядатиме коли всі українці, розпорошені долею по всіх континентах намагатимуться порозумітися іноземними мовами, але всі українці розуміють рідну українську. Ми ж українці?»
культурні Ініціативи
«Лагідною українізацією» можна назвати не тільки висміювання російської попси та шансону через їх сатиричний переспів на українську патріотичну тематику від Ореста Лютого (інтерв’ю з ним читайте на стор. 48), а й менш жартівливі ініціативи. Наприклад, здобуту простими нашими земляками самотужки можливість дивитись рідною мовою класику кінематографа.
Торент-толока «Гуртом!» ідентифікує себе як «сайт підтримки всього українського». Тут можна знайти не тільки вітчизняну музику та кіно, а й україномовне програмне забезпечення та ігри, оцифровану друковану літературу та аудіокнижки, озвучені чи субтитровані українською іноземні фільми. Цікаво, що все це користувачам сайта – на сьогодні їх уже майже 300 тис. – не підносять на тарілочці із блакитною смужечкою. Вони самі беруть активну участь у творенні контенту. Ентузіасти оцифровують українські книжки, перекладають рідною мовою іноземні романи, комікси, ігри (зараз серед активних проектів, зокрема, WarCraft та Fallout).
А головне – озвучують фільми українською. Саме завдяки гуртомівцям нею вже заговорили персонажі багатьох культових стрічок, серед яких – «Політ над гніздом зозулі», «Механічний апельсин», «Громадянин Кейн».
Наприкінці жовтня на сайті розпочали збір грошей на переклад наступних 11 фільмів – як старих («Самурая» 1967 року та «Приборкання норовистого» 1980-го), так і «свіжих»: наприклад стрічки «Викрадена-2», яку цьогоріч демонстрували в наших кінотеатрах російською. На професійну озвучку кожної кінокартини потрібно близько 2 – 3 тис. грн. Гроші на можливість подивитись кіно рідною мовою українці здають охоче.
Є і більш незвичні вияви патріотизму. «Українською говорять і співають. А ми нею танцюємо, – кажуть організатори цьогорічного аполітичного флешмобу на підтримку української мови у Львові, торче об’єднання Madrin Family. – Українська – це модно!»
«Останнім часом дедалі частіше лунають рингтони з композиціями вітчизняних виконавців: замість «Бумера» грає «Океан Ельзи» чи «Бумбокс», – ділиться враженнями Марина, координатор проекту. Американський хіп-хоп, каже дівчина, поступився місцем «Тартаку» й ТНМК. – Модні, гламурні російськомовні родини спілкуються зі своїми малятами виключно українською. Відзначають усі свята за всіма національними традиціями».
Ходяча пропаганда
Популяризують мову й за допомогою відповідної символіки на одязі чи наплічниках. Киянин Сергій майже щодня носить синьо-жовтий значок із написом «Спілкуюся лише українською». «У столиці україномовні люди досі нерідко звертаються одне до одного російською, бо так звикли, бо вважають її мовою міжнаціонального спілкування. Цей значок – мій нехитрий спосіб продемонструвати, що я розмовляю державною, закликати нею до мене й говорити», – пояснює хлопець.
«Це справді допомагає! Російською до мене звертаються вкрай рідко. Але значок – це дрібничка, його можна й не помітити», – посміхається юнак. І додає, що на одній із перших мовних акцій бачив дівчину, котра мала яскраву саморобну торбу з написом: «Зробіть мені приємність – розмовляйте українською».
Ставлять «патріотичний одяг» і на конвеєр. Український магазин «Наш формат» пропонує майки «Спілкуюсь рідною», «Є мова – є нація», «Порву за мову», «Вчи українську» тощо. Чимало маленьких інтернет-крамничок продають футболки з буквою «Ї» та провокативними написами на зразок «Обережно! Українська мова»… Отож пропозицію породжує саме попит. Те, що від 2010 року кількість україномовних громадян невпинно зростає (часто як вияв протесту проти русифікаторської політики нинішньої влади), як і їхні вимоги до врахування мовних потреб, уже є доконаним фактом, ігнорувати який неможливо. Тож, поки державні мужі за інерцією маніпулюють «мовним» питанням, а бізнесмени виправдовують вживання російської комерційною доцільністю, молоді українці вчаться відстоювати рідну мову своїми силами. І їм це вдається.