Базовий закон України "Про мови України"

Повний текст законопроекту

Цей Закон визначає принципи державної мовної політики в Україні, порядок застосування української мови як державної мови, російської, інших регіональних мов, а також мов міжнародного спілкування, інших іноземних мов.

Цей Закон, враховуючи, що право на вільне використання мов у приватному та державному житті є невід’ємним правом відповідно до принципів, проголошених у Міжнародному пакті Організації Об’єднаних Націй про громадянські і політичні права, та відповідно до духу Конвенції Ради Європи про захист прав і основних свобод людини, базується на змісті Конституції України, Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин.

Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

Терміни, використані в цьому Законі, вживаються у такому значенні:

базовий закон – нормативний акт, який містить первісні правові норми з основних питань у певних сферах суспільних відносин, становить основу системи права і має вищу юридичну силу щодо інших законів і підзаконних нормативних актів;

мовна група – група осіб, що проживає в Україні, яка переважно вживає одну й ту ж мову;

мовна меншина – група осіб, що проживає в Україні, яка переважно вживає одну й ту ж мову, що відрізняється від державної мови, та яка за своєю чисельністю менша, ніж решта населення держави;

регіональна мовна група – група осіб, що проживає у певному регіоні (населеному пункті), яка переважно вживає одну й ту ж мову;

державна мова – основна мова держави, використовувана в законодавстві і офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні, інших сферах суспільного життя;

регіональна мова – мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави регіональною мовною групою, належною до мовної меншини;

територія, на якій поширена регіональна мова – територія однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць України (Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села), де регіональна мова є засобом спілкування певної кількості осіб, що виправдовує здійснення різних охоронних і заохочувальних заходів, передбачених у цьому Законі;

мови міжнародного спілкування – найпоширеніші у світі та закріплені в міжнародному праві офіційні мови ООН.

Стаття 2. Право мовного самовизначення

1. Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання.

2. Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову.

Стаття 3. Законодавство України про мови

1. Законодавство України про мови складається з Конституції України, цього Базового закону України “Про мови України”, Закону України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” та інших міжнародних договорів, що регулюють використання мов, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Особливості використання мов в різних сферах суспільного життя можуть визначатися іншими законодавчими актами, які повинні базуватися на нормах цього Закону.

2. Якщо чинним міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені в законодавстві України про мови, то застосовуються норми, які містять більш сприятливі положення, що стосуються прав людини.

Стаття 4. Цілі і принципи державної мовної політики

1. Державна мовна політика України базується на визнанні української мови державною мовою, російської, інших регіональних мов, мов міжнародного спілкування, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини.

2. Стосовно української мови як державної мови, російської, інших регіональних мов Україна дотримується у своїй політиці, законодавстві та практиці таких цілей і принципів:

1) визнання всіх мов, які традиційно використовуються в межах держави чи її певної території, національним надбанням;

2) забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави;

3) сприяння використанню російської, інших регіональних мов в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створення можливості для їх використання у діяльності місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та інших сферах суспільного життя в межах територій, на яких такі мови використовуються, та з урахуванням стану кожної мови;

4) підтримання і розвиток культурних взаємин між мовними групами;

5) забезпечення належних форм і засобів вивчення української мови як державної мови, вивчення російської, інших регіональних мов і викладання цими мовами з урахуванням стану кожної мови на відповідних рівнях освіти у державних і комунальних навчальних закладах;

6) сприяння здійсненню наукових досліджень у галузі української мови як державної мови, російської, інших регіональних мов в учбових закладах і наукових установах;

7) розвиток відповідних видів міжнародного обміну з питань, що охоплюються цим Законом, стосовно мов, які використовуються у двох або декількох державах;

8) поважання меж ареалу розповсюдження регіональної мови з метою забезпечення того, щоб існуючий або новий адміністративно-територіальний устрій не створював перешкод розвитку цієї мови.

Стаття 5. Державна мова України

1. Державною мовою України є українська мова.

2. Українська мова як державна мова обов’язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і порядку, що визначаються цим Законом. Держава сприяє використанню державної мови в засобах масової інформації, в науці, культурі, в інших сферах суспільного життя.

3. Обов’язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи інший сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами у цій сфері.

4. Норми української мови встановлюються у словниках української мови та українському правописі. Порядок затвердження словників української мови і довідників з українського правопису як загальнообов’язкових довідкових посібників при використанні української мови, а також порядок офіційного видання цих довідників визначається Кабінетом Міністрів України. Держава сприяє використанню нормативної форми української мови в засобах масової інформації, інших публічнихсферах.

Стаття 6. Регіональні мови України

1. Принципи мовної політики, викладені у статті 4 цього Закону, застосовуються до всіх регіональних мов України, які вживаються в межах її території і які відповідають визначенням, наведеним у статті 1.

2. Заходи, спрямовані на використання регіональних мов, що передбачені у цьому Законі, застосовуються до кожної регіональної мови, яка відповідає наступним умовам:

регіональна мова входить до переліку: білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, караїмська, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, російська, румунська, словацька та угорська; та

кількість осіб, що проживає на території, на якій поширена регіональна мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення, або, у разі, якщо регіональна мовна група складає менше 10 відсотків населення відповідної території, за рішенням місцевої ради з урахуванням стану цієї мови.

3. Чисельність регіональної мовної групи на певній території визначається на підставі даних Всеукраїнського перепису населення про мовний склад населення у розрізі адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, селищ, сіл), або, у разі потреби її уточнення, за підсумками опитування осіб, що постійно проживають на цій території, про їх належність до цієї мовної групи, або за підсумками збирання підписів таких осіб під свідченням про їх належність до цієї мовної групи, яке організовують місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян або інші органи самоорганізації населення.

4. Регіональна мова, що відповідає умовам частини другої цієї статті, використовується нарівні з державною мовою на відповідній території України в роботі місцевих органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, застосовується і вивчається в державних і комунальних навчальних закладах, а також використовується в інших сферах суспільного життя в межах і порядку, що визначаються цим Законом.

5. Рішення про вживання заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови, передбачених цим Законом, на території області, району, міста, селища, села приймаються, відповідно, обласними, районними, міськими, селищними, сільськими радами, а на території Автономної Республіки Крим – Верховною Радою Автономної Республіки Крим, і є обов’язковими для місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб.

6. Регіональна мова може використовуватися за межами території, на якій вона поширена, у порядку, що визначається цим Законом.

7. Жодне з положень цього Закону про заходи щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови не повинне тлумачитися як таке, що створює перешкоди для володіння державною мовою.

Стаття 7. Мови міжнародного спілкування, інші іноземні мови

1. Мовами міжнародного спілкування є англійська, арабська, іспанська, китайська, російська і французька мови.

2. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, інших іноземних мов.

Стаття 8. Захист мовних прав і свобод людини і громадянина

1. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої мовні права і свободи від порушень і протиправних посягань.

2. Кожному гарантується право на захист у відповідних державних органах і суді своїх мовних прав і законних інтересів, мовних прав і законних інтересів своїх дітей, на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, юридичних і фізичних осіб, якими порушуються мовні права і свободи людини і громадянина.

3. Кожен має право звертатися за захистом своїх мовних прав і свобод до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який за певних умов може передати справу до Конституційного Суду України.

4. Кожен має право після використання всіх національних форм і засобів правового захисту звертатися за захистом своїх мовних прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Розділ ІІ
МОВА РОБОТИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ, СУДОЧИНСТВА, ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 9. Мова ведення засідань Верховної Ради України

1. Засідання Верховної Ради України, її комітетів і комісій ведуться державною мовою. Промовець, який недостатньо володіє державною мовою, може виступати іншою мовою. Переклад його виступу на державну мову, у разі необхідності, забезпечує апарат Верховної Ради.

2. Проекти законів, інших нормативних актів вносяться на розгляд Верховної Ради України державною мовою.

Стаття 10. Мова актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування

1. Акти вищих органів державної влади приймаються і публікуються державною мовою. Вищі органи державної влади забезпечують опублікування найбільш важливих актів російською мовою.

2. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, акти місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування приймаються державною мовою або цією регіональною мовою та публікуються обома мовами, причому обидва тексти мають рівну юридичну силу.

Стаття 11. Мова роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування

1. Основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування нарівні з державною мовою використовується ця регіональна мова. У їх листуванні з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову.

2. Держава гарантує відвідувачам органів державної влади і органів місцевого самоврядування надання послуг державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, – й цією регіональною мовою. Забезпечення цієї гарантії має враховуватися при підборі службових кадрів.

3. Посадові та службові особи, які працюють із відвідувачами, спілкуються з ними державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, з відвідувачами, що вживають регіональну мову, – цією регіональною мовою. Особам, що вживають регіональну мову, забезпечується право подавати усні чи письмові заяви та отримувати відповіді на них цією регіональною мовою.

4. Мовою роботи конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, які проводяться органами державної влади та органами місцевого самоврядування, є державна мова. Якщо такі зібрання відкриті для громадськості, в їх роботі можуть використовуватися й інші мови. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, у роботі конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, які проводяться місцевими органами державної влади і місцевого самоврядування, нарівні з державною мовою використовується ця регіональна мова. У разі необхідності забезпечується відповідний переклад.

5. Тексти офіційних оголошень, повідомлень і т. ін. виконуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, за рішенням місцевої ради з урахуванням стану регіональної мови такі тексти супроводжуються перекладом цією регіональною мовою.

6. Найменування органів державної влади і місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій, написи на їх печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і табличках виконуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, за рішенням місцевої ради з урахуванням стану регіональної мови зазначені найменування і написи виконуються двома мовами – державною і регіональною.

Стаття 12. Мова документів про вибори та референдуми

1. Документація про вибори Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування, документація всеукраїнських і місцевих референдумів виконується державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, документація про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування за рішенням територіальної виборчої комісії, документація місцевих референдумів за рішенням місцевої ради виконується цією регіональною мовою.

2. Виборчі бюлетені друкуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, у виборчому бюлетені по виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування за рішенням територіальної виборчої комісії поруч із текстом державною мовою розміщується його переклад цією регіональною мовою.

3. Бюлетені для голосування на всеукраїнському або місцевому референдумі друкуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, у бюлетені для голосування на всеукраїнському або місцевому референдумі за рішенням місцевої ради поруч із текстом державною мовою розміщується його переклад цією регіональною мовою.

4. Інформаційні плакати кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, у депутати і посадові особи місцевого самоврядування від політичних партій (блоків) друкуються державною мовою. За заявою відповідного суб’єкта виборчого процесу поруч із текстом державною мовою розміщується його переклад регіональною мовою.

5. Матеріали передвиборної агітації виконуються державною мовою або регіональною мовою на розсуд самого кандидата, політичної партії (блоку) чи її місцевої організації – суб’єктів виборчого процесу.

Стаття 13. Мова документів, що посвідчують особу або відомості про неї

1. Паспорт громадянина України і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і російською мовою. Інші офіційні документи, що посвідчують особу громадянина України або відомості про неї (записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, документ про освіту, трудова книжка, військовий квиток та інші офіційні документи), а також документи, що посвідчують особу іноземця або особу без громадянства, що тимчасово чи постійно проживає в Україні, виконуються державною мовою.

2. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, за заявою осіб записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, виконуються державною мовою і цією регіональною мовою.

3. Документ про освіту, отриману в навчальному закладі з навчанням регіональною мовою, за заявою осіб виконується двома мовами – державною і регіональною.

Стаття 14. Мова судочинства

1. Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, за клопотанням сторони процесу суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою.

2. Професійний суддя повинен володіти державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, держава гарантує можливість судів здійснювати провадження цією регіональною мовою. Забезпечення цієї гарантії має враховуватися при підборі суддівських кадрів.

3. Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

4. Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді і недостатньо володіють державною мовою, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, послуги перекладача з цієї регіональної мови, у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат.

5. Слідчі і судові документи складаються державною мовою.

6. Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі (обвинуваченому у кримінальній справі), в перекладі їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють.

Стаття 15. Мова досудового розслідування, дізнання і прокурорського нагляду

Мовою роботи та актів з питань досудового розслідування, дізнання і прокурорського нагляду в Україні є державна мова. Кожна особа має право бути невідкладно повідомлена мовою, яку вона розуміє, про мотиви арешту чи затримання і про природу і причини звинувачення проти неї і захищати себе, користуючись цією мовою, у разі необхідності, за безкоштовною допомогою перекладача.

Стаття 16. Мова нотаріального діловодства

Нотаріальне діловодство в Україні здійснюється державною мовою. Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не володіє державною мовою, за її заявою тексти оформлюваних документів мають бути перекладені нотаріусом або перекладачем на мову, якою вона володіє.

Стаття 17. Мова юридичної допомоги

Адвокат надає юридичну допомогу фізичним і юридичним особам державною мовою або іншою мовою, прийнятною для замовника.

Стаття 18. Мова економічної і соціальної діяльності

1. У економічній і соціальній діяльності державних підприємств, установ та організацій основною мовою є державна мова, а також вільно використовуються російська, інші регіональні мови.

2. У економічній і соціальній діяльності об’єднань громадян, приватних підприємств, установ та організацій, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб вільно використовуються державна мова, російська, інші регіональні мови.

3. У внутрішніх правилах підприємств, установ та організацій будь-якої форми власності забороняється прийняття будь-яких положень, що виключають або обмежують у спілкуванні співробітників використання державної мови, російської, інших регіональних мов.

Стаття 19. Мова міжнародних договорів України

Мовою міжнародних договорів України є державна мова і мова іншої сторони (сторін), якщо інше не передбачено самим міжнародним договором України.

Розділ IІІ
МОВА ОСВІТИ, НАУКИ, ІНФОРМАТИКИ І КУЛЬТУРИ

Стаття 20. Мова освіти

1. Вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону.

2. Громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, – цією регіональною мовою. Це право реалізується через мережу дошкільних, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладів із різними мовами навчання, яка створюється у відповідності з потребою громадян у мові навчання.

3. Потреба громадян у мові навчання визначається за заявами про мову навчання, які надаються учнями (для неповнолітніх – батьками або особами, які їх замінюють), студентами в обов’язковому порядку при вступі до державних і комунальних навчальних закладів, а також, у разі потреби, у будь-який час періоду навчання.

4. Державні і комунальні навчальні заклади у встановленому порядку створюютьокремі класи, групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому, за наявності достатньої кількості відповідних заяв про мову навчання від учнів, студентів і необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів.

5. Мова навчання у приватних навчальних закладах усіх освітніх рівнів визначається засновниками (власниками) цих закладів.

6. З метою підтримання нечисленних мовних груп у встановленому законом порядку встановлюються нормативи формування малокомплектних навчальних закладів, класів, груп і забезпечуються умови їх функціонування.

7. В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і російської мови. Об’єм вивчення російської мови визначається на регіональному рівні відповідно до законодавства про освіту з урахуванням стану цієї мови на відповідній території.

8. Абітурієнти, що вступають до загальних середніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів, в яких передбачені вступні іспити, складають ці іспити державною мовою або мовою, якою здійснюється навчання у цих закладах.

Стаття 21. Мова у сфері науки

Основною мовою у сфері наукової діяльності в Україні є державна мова. Громадянам України гарантується право вільного використання у сфері наукової діяльності російської, інших регіональних мов, а також мов міжнародного спілкування, інших іноземних мов. Держава сприяє створенню відповідної мовної інфраструктури, що включає можливість використовувати у науковій діяльності державну мову, російську та інші регіональні мови, мови міжнародного спілкування та інші іноземні мови, читати цими мовами наукову літературу, проводити наукові заходи, писати і захищати дисертаційні дослідження, публікувати результати науково-дослідних робіт і наукові видання, здійснювати інші подібні дії.

Стаття 22. Мова у сфері інформатики

1. Основними мовами інформатики в Україні є українська, російська та англійська мови. Комп’ютерні системи та їх програмне забезпечення, що використовуються органами державної влади і органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами та організаціями, повинні забезпечуватися можливістю обробляти україномовні, російськомовні та англомовні тексти. У державних комп’ютерних системах та їх програмному забезпеченні можуть вільно використовуватися інші мови.

2. Мова приватних комп’ютерних систем та їх програмного забезпечення визначається власниками цих систем.

Стаття 23. Мова у сфері культури

1. Держава, підкреслюючи важливість міжкультурного діалогу і багатомовності, дбає про розвиток україномовних форм культурного життя, гарантує вільне використання регіональних мов у сфері культури, невтручання у творчу діяльність діячів культури і забезпечує реалізацію прав і культурних інтересів всіх мовних груп в Україні.

2. Оголошення і супровід (конферанс) концертів, інших культурних заходів, що проводять особи, які належать до різних мовних груп, виступів зарубіжних митців здійснюються державною мовою, російською, іншими регіональними мовами на вибір організаторів заходу.

3. Виготовлення копій фільмів іноземного виробництва, які розповсюджуються для показу в кінотеатрах, публічному комерційному відео і домашньому відео в Україні, здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою або російською, іншими регіональними мовами на замовлення дистриб’юторів і прокатників з урахуванням мовних потреб споживачів.

Розділ ІV
МОВА У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЇ І ЗВ’ЯЗКУ

Стаття 24. Мова засобів масової інформації і видавництв

1. Кожному гарантується право споживати інформаційну продукцію засобів масової інформації будь-якими мовами. Це право з поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації забезпечується створенням умов для розповсюдження інформації різними мовами і вільного вибору мови її споживання. Держава сприяє виданню і розповсюдженню аудіо- та аудіовізуальних творів, друкованих видань державною мовою, російською, іншими регіональними мовами.

2. Офіційна інформація про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування поширюється державною мовою, а у межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, також цією регіональною мовою. У разі поширення офіційної інформації мовою, яка відрізняється від державної, поширювач повинен забезпечити автентичний переклад з державної мови на мову, на якій поширюється ця інформація.

3. Телерадіоорганізації України можуть вести мовлення державною мовою, російською, іншими регіональними мовами, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами, користуючись на власний розсуд кількома мовами або однією мовою. Для державних загальнонаціональних телерадіоорганізацій частка мовлення державною мовою має становити не менше 60 відсотків, російською мовою – не менше 20 відсотків загального обсягу добового мовлення. Обсяги регіонального і місцевого мовлення державною мовою, російською, іншими регіональними мовами мають відповідати чисельності регіональних мовних груп. Держава за допомогою ліцензування мовлення гарантує використання загальнонаціональними, регіональними і місцевими мовниками державної мови, російської, інших регіональних мов виходячи з принципу відповідності обсягів мовлення мовному складу населення на відповідних територіях.

4. Трансляція аудіовізуальних творів здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою або регіональними мовами на розсуд телерадіоорганізацій. При наявності технічних можливостей телерадіоорганізації здійснюють трансляцію аудіовізуальних творів кількома мовами із забезпеченням вільного вибору споживачами мови цих творів.

5. Держава гарантує свободу прямого прийому радіо- і телепередач із сусідніх країн, які транслюються такими самими або схожими до державної мови або до регіональних мов України мовами, і не перешкоджає ретрансляції радіо- і телепередач із сусідніх країн, які випускаються в ефір такими мовами, а також забезпечує свободу виявлення поглядів і вільне поширення інформації друкованих засобів інформації такими мовами. Здійснення зазначених свобод може мати обмеження, які встановлені законом.

6. Мова друкованих засобів масової інформації визначається їх засновниками відповідно до установчих документів.

7. Друкована продукція службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, квитки тощо), що розповсюджується органами державної влади і органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами та організаціями, видається державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, за рішенням місцевої ради така продукція може видаватися цією регіональною мовою. У видавництві друкованої продукції ужиткового користування, що розповсюджується приватними підприємствами, установами, організаціями, приватними підприємцями, громадянами, вільно використовуються державна мова, російська, інші регіональні та інші мови.

Стаття 25. Мова у сфері поштового зв’язку і телекомунікацій

1. У сфері надання послуг поштового зв’язку і телекомунікацій в Україні вживаються державна мова і російська, інші регіональні мови.

2. Адреси відправника та одержувача поштових відправлень, телеграм, що пересилаються в межах України, мають виконуватися державною мовою або російською мовою. Текст телеграми може бути написаний будь-якою мовою з використанням літер кирилиці або латинської абетки.

3. Міжнародні поштові відправлення і повідомлення, які передаються через телекомунікаційні мережі загального користування, обробляються з використанням мов, передбачених міжнародними договорами України.

Стаття 26. Мова реклами і маркування товарів

1. Рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця.

2. Знаки для товарів і послуг наводяться у рекламі у тому вигляді, в якому їм надана правова охорона в Україні відповідно до закону.

3. Маркування товарів, інструкції про їх застосування тощо виконуються державною мовою. За рішенням виробників товарів поруч із текстом, викладеним державною мовою, розміщується його переклад російською і/або іншою регіональною мовою. Маркування товарів для експорту виконується будь-якими мовами.

Стаття 27. Мова топонімів

1. Топоніми (географічні назви) – назви адміністративно-територіальних одиниць, залізничних станцій, вулиць, майданів і т. ін. – утворюються і подаються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини другої ст. 6 цього Закону, поруч із топонімом державною мовою відтворюється його відповідник цією регіональною мовою. У разі потреби наводиться латиноалфавітний відповідник (транслітерація) топоніму, поданого державною мовою.

2. Відтворення українських топонімів регіональною мовою здійснюється відповідно до традицій мови відтворення. Їх відтворення іншими мовами здійснюється у транскрипції з державної мови.

3. Топоніми з-поза меж України подаються державною мовою у транскрипції з мови оригіналу.

Стаття 28. Мова імен громадян України

1. Імена громадян України подаються державною мовою відповідно до українського правопису.

2. Регіональними та іншими мовами імена громадян України подаються відповідно до встановлених нормативів.

3. Кожний громадянин України має право використовувати своє прізвище та ім’я (по батькові) рідною мовою згідно із традиціями цієї мови, а також право на їх офіційне визнання. При використанні цього права запис прізвища та імені (по батькові) в паспорті громадянина України, паспорті громадянина України для виїзду за кордон та інших офіційних документах виконується у транскрипції з української, російської або іншої мови за вибором громадянина.

4. Запис прізвища та імені (по батькові) в паспортах та інших офіційних документах здійснюється із попереднім схваленням власника.

5. Кожний громадянин України має право на виправлення помилкового запису свого прізвища та імені (по батькові) в паспортах та інших офіційних документах, у тому числі внаслідок порушення вимог частин третьої та четвертої цієї статті.

Розділ V
МОВА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ТА ІНШИХ ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАНЬ

Стаття 29. Мова Збройних Сил України та інших ві