Зовсім недавно вона підтримувала на той час іще президента Мєдвєдєва з надією, що він таки зуміє виконати обіцянки стосовно формування верховенства права та демократії в країні. Несподіваність для Берліна кроку Путіна унаочнила дуже слабкі місця в німецькій політиці щодо Москви.
Багато що вказує: стиль, манера й час виконання «московської операції» із захоплення владиспантеличили Анґелу Меркель. Ще два місяці тому під час німецько-російських урядових консультацій у Ганновері вона сильно підтримувала Мєдвєдєва – на той час іще нібито потенційного кандидата на пост президента. Вона плекала надії, що той зможе вдруге виграти вибори й під час свого нового терміну виконати обіцянки стосовно встановлення верховенства права й демократії в Росії, озвучені в першу каденцію.
Нинішні кроки колишнього й майбутнього президента Владіміра Путіна бачаться реалізацією давно розробленого плану – про що, зрештою, головний герой прямо й заявив. Відповідно до плану для Мєдвєдєва було заздалегідь приготовлене місце прем’єра. Тож зусилля, яких доклала Меркель у співпраці з останнім, виявилися марними. Із неї, – втім, як і з російського народу, котрий невдовзі матиме «вибір без вибору», просто поглузували.
Легко обдурити зазвичай тих, хто це зробити дозволяє. Довіра, на якій нібито побудовані німецько-російські відносини, уже давно стала вибірковою. Звичайно, офіційний Берлін був би радий, якби Росія, незважаючи на постійні провали й відхилення в розвитку, таки модернізувалась і змінювалась. Тому, ще бувши міністром закордонних справ Німеччини, представник Соціал-демократичної партії Франк-Вальтер Штайнмайєр(віце-канцлер, міністр закордонних справ ФРН у 2005–2009 роках. – Ред.) запровадив новий на той час термін «партнерство з модернізації». За цією формулою Німеччина підтримує Росію в процесі модернізації, заробляє на цьому гроші і, що головне, здобуває собі нового партнера. Байдуже, в ролі постачальника газу чи гаранта міжнародної безпеки.
УРЯД ФРН МАЄ ЛИШЕ ДВІ МОЖЛИВОСТІ
Упродовж останніх кількох років, прикриваючись саме ідеєю «партнерства з модернізації», Мєдвєдєв водив за ніс Меркель. Симпатичний молодий чоловік із Кремля скаржився на «правовий нігілізм» у країні, дозволив захисникам прав людини висловлювати свої думки вголос і справив враження, що часи свавілля влади в Росії добігають кінця. Усе це звучало настільки правдиво, що у відносинах із Москвою все, здавалося, було спрямоване на підтримку й захист Мєдвєдєва. Так, наче він був рідкісною пташкою.
І навіть коли Путін показав свої пазурі, все мало вигляд досить зворушливий. Надії на те, що Мєдвєдєв може становити слабку, проте хоч якусь конкуренцію реальному правителю країни, згасли. Плазування Мєдвєдєва принизило всіх, хто намагався вірити в теперішнього президента (як усередині країни, так і поза нею).
Відповідно в уряду Німеччини залишаються два варіанти. Або покласти край самообману й визнати, що влада Путіна та модернізація є взаємовиключними поняттями. Або ж відмовитися дивитися правді у вічі й далі підтримувати російський прогрес, якого апріорі не існує. Варто тільки пам’ятати, що одного дня німцям таки доведеться відповідати за це перед громадянами РФ.
Читайте також: На Росію насувається апартеїд
© 2011 27.09.2011. SüddeutscheZeitungGmbH. All rights reserved