Сьогодні інтернет кидає виклик ієрархії авторитарних режимів. Дедалі ширший доступ до світового павутиння дав громадянам право знати й ділитися знанням з іншими. Інтернет-суспільство – це суспільство знання. За умов його існування – в кінцевому підсумку – утримати недемократичну владу буде дуже важко.
Читайте також Ганне Северінсен: «Владу дратує те, що я висловлюю свою думку, коли мене запитують»
Держави, які намагаються позбавити людей доступу до інформації, альтернативної офіційній, відстають в економічному прогресі й поступово деградують. Розвиток інтернету відкрив перед світовою спільнотою додаткові, величезні можливості й таким чином зробив внесок в економічне зростання країн.
Є надзвичайно важливі економічні та політичні аспекти розбудови інформаційного суспільства. Для України воно здатне стати головним інструментом, який допоможе подолати таку велику проблему, як корупція, сприяти новим комерційним можливостям і зміцнити транскордонну співпрацю. Ключовими елементами можуть відтак бути освіта, краща поінформованість і комунікація в новому інформаційному «світовому порядку».
Хто керує цим неймовірним розвитком інтернету? На таке запитання маємо просто фантастичну відповідь: усі й будь-хто!
Сьогодні на порядку денному повинне бути забезпечення розвитку інформаційних і комунікаційних технологій за багатостороннього партнерства (якщо користуватися жаргоном айтішників) – уряду, правоохоронних органів, окремих громадян, підприємств, громадських організацій, державних і міжнародних інституцій. Вони всі мають і надалі прагнути до спільної мети та спільного виконання обов’язків.
Шкода, що проголошення українським урядом 2011-го Роком інформаційного суспільства так і залишилося декларацією та втраченою нагодою. Це дуже прикро, бо розвиток такого суспільства в Україні – це важливий інструмент для подолання економічного спаду, гарантії дотримання демократичних стандартів у соціумі, втілення ефективного управління та саморегуляції, підвищення рівня громадської свідомості й забезпечення сучасної бази для інтелектуального прогресу країни.
Читайте також: Троль-контроль
Натомість українському ІТ-бізнесу щоденно доводиться вести боротьбу за виживання в умовах нових податків, обмежень, вимог стосовно ліцензій і дозволів. Громадянське суспільство країни постійно воює зі своїми парламентом і урядом (щороку Верховна Рада реєструє близько 70 законопроектів про медіа, більшість із яких називають «європейськими», але насправді вони суперечать західним стандартам прав людини).
Ще одним питанням порядку денного повинне бути забезпечення прозорості, підзвітності й відповідальності за прийняття рішень щодо електронного урядування й незалежного розвитку електронної комерції. Як боротися з кіберзлочинністю, захищаючи водночас свободу самовираження та плюралізм медіа? Як належним чином забезпечити адміністрування основних інтернет-ресурсів, збереження культурного різноманіття, розвиток електронної освіти, електронної системи охорони здоров’я, електронного захисту довкілля? Проблема в тому, щоб одночасно забезпечити і свободу інтернету, і свободу в інтернеті.
Європейським інституціям слід зробити ставку на розбудову інформаційного суспільства в Україні як одного із пріоритетних напрямків її співробітництва з Європою. Особливо у цьому активні посольства Франції та Швеції, які найбільше підтримують зусилля Європейської медіа-платформи (ЄМП), спрямовані на розвиток інструментів для покращення умов інтернет-простору в Україні. Раніше ми вітали, крім того, проголошення ще одного пріоритету за часів головування Британії в Раді Європи: підтримувати відкриту мережу й забезпечувати доступ до неї, і контент у ній. Таким чином, можна сприяти свободі самовираження і забезпечити, щоб стратегію Ради Європи з інтернет-урядування було не тільки прийнято, а й запроваджено в життя.
Читайте також: «Четверта влада» в третьому світі
Останніми роками під величезним тиском українського суспільства та європейських інститутів влада в Києві неохоче, але зробила два важливі кроки на шляху до забезпечення свободи медіа: ратифіковано Європейську конвенцію про транскордонне телебачення і прийнято закон «Про доступ до публічної інформації». На жаль, поки що практичне застосування цих документів дуже далеке від європейських стандартів.
Громадське телебачення й радіомовлення в Україні – одне з головних її зобов’язань перед Радою Європи. За всі ці роки його так і не було виконано. Є небезпека, що, зрештою, все буде зроблено у традиційний для України спосіб: просто змінять вивіску на Державній телерадіокомпанії. Це означатиме, що стандарти журналістики залишатимуться такими самими, а медійні розслідування в програмах не з’являтимуться. Ось чому вкрай важливо розвивати інтернет-телебачення, яке, крім того, може бути єдиним шансом для регіональних та місцевих телемовників пережити перехід до цифрового формату. Знову-таки, ці процеси вимагають великої кількості освітніх програм і для мовників, і для населення, а також політичної та адміністративної підтримки.
У цьогорічному звіті Freedom House на тему свободи в інтернеті йдеться про те, що Україна має відносно ліберальне законодавче регулювання мережі й доступу до інформації, але нещодавно було запроваджено низку ініціатив для контролю над електронними мас-медіа.
Незалежна медіа-профспілка України (НМПУ) заявляє, що порушення податкового мораторію на певні медіа (зокрема, канал ТВі) свідчить про показовий тиск на ЗМІ перед парламентськими виборами.
Немає прозорості в питаннях володіння основними медіа в Україні. До того ж спостерігається дедалі більше «джинси», проплачених матеріалів у ЗМІ. Але ця практика свідчить про збільшення кількості випадків підкупу редакторів і журналістів, а відтак про посилення самоцензури.
Читайте також: Останні незалежні видання в Україні під загрозою
Незалежні часописи на зразок Українського тижня (Ukrainian Week) нині зазнають дискримінації на медіа-ринку, зокрема витіснення з місць розповсюдження в Міжнародному аеропорту «Бориспіль», через те, що публікують «матеріали проти нинішнього уряду». Україна не повинна дозволяти таких проявів тиску на вільну пресу, як приклад нецивілізованої реакції на чесну, відверту й відкриту роботу журналістів.
Останнім часом з’явилися нові загрози свободі мас-медіа з боку парламентарів. Законопроект, який встановлює кримінальну відповідальність за наклеп та приниження честі, гідності й репутації особи, було прийнято в першому читанні, однак після масових протестів скасовано. Це документ, який прямо суперечить обов’язкам України перед Радою Європи.
Давно вже було винесено на розгляд і проект закону про «захист суспільної моралі». Він може стати зручним інструментом для політично мотивованих обмежень в інтернет-просторі. Схоже, що перед виборами його тимчасово поклали «під сукно», але в майбутньому він усе ще становитиме загрозу для свободи інтернету.
На свою чергу чекає і проект закону про обов’язкову реєстрацію всіх онлайн-інформагенцій, який можна застосовувати також до кожного блогера або користувача соціальних мереж. Тож навіть те «відносно ліберальне законодавче регулювання інтернету й доступу до інформації», про яке говорить Freedom House, нині під загрозою.
Україна мусить відійти від свого радянського минулого з його глухою ізоляцією. Сьогодні є дві головні перешкоди для її участі й співробітництва у міжнародних проектах стосовно інтернету. Багато країн створили нездоланні візові бар’єри для українських громадян, що позбавляє їх можливості бути задіяними в міжнародній співпраці навіть за наявності запрошення.
Водночас українські державні інституції позбавляють країну перспективи брати участь у роботі міжнародних форумів та організацій, як-от Форум електронного урядування (Internet Governance Forum, або IGF), Європейський діалог про електронне урядування (EuroDIG), Державний дорадчий комітет при ICANN та ін. Понад те, офіційний Київ проігнорував навіть конференцію Ради Європи з питань свободи інтернету. Свобода інтернету – це, окрім іншого, ще й можливість вільно спілкуватися з іншими членами міжнародної спільноти.
Спостереження, викладені у статті Ганне Северінсен, були виголошені під час круглого столу "Медіа і інформаційне суспільство"(Київ, 29 вересня 2012 року)
Читайте також: Після здобуття незалежності українці вкотре переживають свавілля влади