Дедалі частіше споживачі характеризують підняття цін як акт жадібності з боку підприємців, називаючи це явище greedflation – від слів «greed» (жадібність) та «inflation» (інфляція). Йдеться про уявлення, що фірми, котрі мають ринкову владу (тобто можуть збільшити та підтримувати ціну на свою продукцію чи послуги вище рівня, який існував би на абсолютно конкурентному ринку), по суті використовують світову інфляцію як виправдання для підвищення цін в більшій мірі, ніж це насправді було б доцільно.
Нещодавні дослідження корпоративних фінансових даних надають кількісні докази того, що компанії використовували пандемію COVID-19, щоб підняти свої націнки (тобто ціни понад собівартість) до найвищого рівня майже за 70 років. Ніколи ще не було такої великої розбіжності між витратами компаній та цінами, які вони стягують зі споживачів, як це було у 2021 році. Економіст Джош Бівенс з Інституту економічної політики провів кількісну оцінку впливу рекордно високих прибутків на інфляцію і встановив, що з 1979 по 2019 рік прибуток становив лише близько 11% зростання цін у США, а з другого кварталу 2020 року до четвертого кварталу 2021 року прибуток становив приблизно 54% зростання цін.
Читайте також: Кінець епохи достатку у Європі
У грудні минулого року адміністрація Джо Байдена заявила, що м’ясопереробні компанії скористалися ринковою владою, коли виникли збої в ланцюжках поставок, викликані пандемією, для отримання надприбутків, тим самим одночасно скориставшись інфляцією та посиливши її. Нобелівські лауреати Джозеф Стігліц та Пол Кругман незалежно один від одного стверджують, що нещодавні сплески інфляції також можуть змусити великі фірми використати ринкову владу. «Те, що ми спостерігаємо сьогодні, — це неприкритий прояв ринкової влади виробників нафти. Знаючи, що їхні дні спливають, нафтові компанії пожинають усе, що можуть», – говорить про нафтові компанії Стігліц. За словами Кругмана, «не безглуздо припустити, що деякі корпорації розглядали повсюдну інфляцію як можливість підняти ціни більше, ніж збільшилися їхні витрати, не відчуваючи при цьому звичайної негативної реакції (споживачів – Ред.)».
Потенціал ринкової влади та жадібності в індустрії добрив США та всього світу є предметом обговорення у ділових та масових медіа: звісно, на ціни може впливати жадібність, але можуть бути й інші причини, через які фірми піднімають ціни. Можливо, в очікуванні інфляції вони хочуть зафіксувати прибуток зараз, вважаючи, наприклад, що пізніше ситуація може погіршитись. Іншою причиною також може бути підвищення цін за високого попиту, щоб частково компенсувати втрати, коли попит був слабким. Компанії Bunge, Mosaic та Nutrien отримали рекордний прибуток у 2020–2021 роках, але всі зазнали збитків у 2018–2019 роках.
Здебільшого споживачі переконані: оскільки підприємці скрізь шукають можливості, вони під приводом «всюди інфляція» піднімають ціни і скорочують витрати на випередження як за рахунок автоматизації процесів виробництва, так і за рахунок звільнень. Такі переконання ризикують загострити соціальну кризу, якщо інфляція не буде пом’якшена вищою заробітною платою. Саме тому німецькі та британські профспілки вже вступають у переговори про підвищення заробітної плати на 10%, тоді як французькі домагаються підвищення мінімальної заробітної плати на 25%.
Читайте також: Продовольча безпека. Чому Україні вже зараз потрібні банки їжі
Грідфляція ставить питання, чи компенсують високі ціни продажу більш високі виробничі витрати або вони просто відображають поведінку, пов’язану з гонитвою за рентою, що дозволяє монополістам або олігополістам встановлювати власні, неринкові умови? Антимонопольне Бюро Канади нещодавно оголосило про своє дослідження антиконкурентної практики бакалійників. Оскільки все більше канадців користуються продовольчими банками, а продовольча інфляція у вересні становила 10,3%, багато хто з них звинувачує бакалійників у «жадібності» – в тому, що вони користуються періодом високої інфляції для отримання надмірних прибутків за рахунок споживачів, які мають обмежений вибір через недоступність товарів, що зростають у ціні, у інших постачальників. І хоча у наданому звіті жодну з великих канадських компаній у цьому сегменті не визнали винною у «жадібності», було встановлено, що деякі з них за показником валового прибутку перевершують найвдаліші свої показники за попередні роки.
Президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляйєн вже оголосила війну цьому явищу, що шкодить споживачам, засобами фіскальної політики: перегони між прибутком та заробітною платою може бути пом’якшена податком на непередбачений прибуток. На думку фон дер Ляйєн, непропорційний прибуток без значного підвищення продуктивності чи збільшення виробничих витрат має оподатковуватись. У своїй запропонованій постанові про надзвичайні заходи у відповідь на високі ціни на енергоносії Єврокомісія пропонує цього року впровадити «податок солідарності» на надприбутки в секторі викопного палива розміром у 33% оподатковуваного прибутку. Міф про те, що компанії «заслуговують» на високі прибутки, не працює під час війни.
Втім, така ініціатива не нова. Податок на надприбутки запроваджувався в США під час Першої та Другої світових воєн, щоб поглинути непередбачений прибуток корпорацій, отриманий внаслідок надзвичайних обставин. Такий підхід застосовувався і за часів нафтової кризи 1980-х років. Нині багато європейських держав запровадили податок на надприбутки. У Сполученому Королівстві він становить 25%, у той час як Іспанія очікує, що найближчими роками він принесе до бюджету додаткові €7 млрд, які можна буде розподілити на допомогу нужденним. Норвегія очікує на збільшення податкових надходжень цього року на 50%. В Австрії поки що спостерігається політичний опір цій ініціативі, хоча за оцінками Австрійської федерації профспілок такий податок принесе від €4 до €5 мільярдів.
Інфляція – це не просто проблема компанії чи клієнтів, це проблема суспільства.
Інфляція – це не просто проблема компанії чи клієнтів, це проблема суспільства. Зокрема, під час високої інфляції клієнти починають із підозрою ставитися до явища shrinkflation (від англійського shrink – скорочуватись, стискатись). Шрінкфляція – це інфляція, якої ми не повинні побачити, такий собі потворний родич інфляції. Шрінкфляція описується як практика зменшення обсягу товару за збереження прейскурантної ціни. Ця практика вважається прихованою тактикою підприємств для збільшення розміру прибутку або підтримки його під час зростання витрат на ресурси. Шрінкфляція була описана економістом Піппою Мальмгрен приблизно десять років тому. В часи підвищеної інфляції, коли компанії повинні справлятися зі зростаючими витратами на інгредієнти, упаковку, робочу силу та транспортування, вони просто зменшують вагу товару, зберігаючи звичну ціну.
У поєднанні із підозрами в «жадібності», це викликає до життя явище, відоме як doubtflation (від англійського doubt – сумнів), тобто зростання недовіри споживачів до фірм і ринків. В умовах високої інфляції на менеджерів лягає відповідальність зробити все можливе, щоб зміцнити довіру до своїх бізнес-рішень та довіру з боку стейкхолдерів і суспільства в цілому. Наприклад, у Венесуелі успішний рітейлер розділив із співробітниками тягар гіперінфляції, субсидуючи ціни на основні товари, забезпечивши доступ до продуктів зі знижкою у своїх магазинах. Це створило суттєву економію для співробітників, враховуючи високі та зростаючі роздрібні ціни на продукти харчування, при цьому оплачувані компанією на рівні оптових цін, що зробило її доставку ефективнішою. Компанія також підвищила довіру, щотижня спілкуючись зі співробітниками, надаючи інформацію про фінансове становище компанії, стратегію та показники інфляції, які вони використовували для встановлення цін та коригування заробітної плати.
Читайте також: Роботодавець останньої інстанції
Або інший приклад: один постачальник медичних послуг у США, розуміючи, що просте пояснення зростання цін чинником пандемії та світової інфляції може стати занадто великим ризиком для їхніх клінік та лікарень, повністю змінив свої процеси ціноутворення. Так само продавці фалафелю в Ізраїлі вирішили піти на короткострокові збитки, щоб зберегти ціни на цю популярну вуличну їжу. Звісно, не всі фірми можуть дозволити собі подібну поведінку, але вона може стати основою потужної довгострокової стратегії для збереження лояльності споживачів.