На запитання, звідкіля географічно походить християнство, багато хто дасть відповідь, що із земель Ізраїлю та Палестини. Поза цією короткою відповіддю лишиться ширший контекст розвитку згаданої релігії, маршрути, якими вона йшла до теренів сучасної Європи. Сирія, Йорданія, Ірак, Єгипет, Ефіопія, Еритрея та низка інших африканських країн так чи інакше багато важать в історії становлення християнських догматики і практики. Зокрема, Єгипет — це не просто край пірамід, а місце зародження всієї християнської монашої практики, перших монастирів, анахоретства, до яких безпосередньо доклався святий Антоній Великий. Сирія та її міста не раз згадані в Біблії тощо. Не дивно, що чотири з п’яти патріархій, які становлять автокефальний «канонічний клуб» у православ’ї, саме в країнах Близького Сходу: Александрійська в Єгипті, Антіохійська в Сирії, Єрусалимська в Ізраїлі й Константинопольська в Туреччині. Нині землі, історично пов’язані з християнською вірою, та їхнє населення, переважно арабомовне, змушене тікати від громадянських війн і вакууму безвладдя, який заповнюють ісламісти, що за будь-яку ціну хочуть повернути ці терени під шаріатське у їхньому розумінні владарювання. Чистки за релігійною ознакою, насильне навернення до певної релігії — це факт нашої сучасності, який стосується не суто далекого Афганістану, а й теренів, значно ближчих до кордонів Європи. Хвиля мігрантів із Сирії та Іраку, яка заполонила Європу, хоч і є арабомовною, проте не всі ці люди мусульмани. Серед них багато християн, які сповідують свою віру протягом цілими поколіннями сотні років, що треба враховувати. Не варто обманюватися, що переслідування за релігійною ознакою відбуваються десь далеко від України. Війна з Росією та анексія Криму принесли на нашу землю до того небачені від радянських часів репресивні практики, які коштували життя багатьом представникам різних релігій, що протягом нашої незалежності мирно співіснували між собою. Сучасний світ зіткнувся з протидією тих, хто заперечує будь-який суспільно-політичний прогрес і модернізацію, які включають фундаментальне право людини на свободу думки й слова, світогляду та віросповідання.
Хвиля зі Сходу
«Ситуація на Близькому Сході насправді є трагедією. Щонайменше половина християнського населення Іраку та Сирії покинули свою батьківщину через переслідування за релігійною ознакою не лише з боку «ІДІЛ» (про цю організацію всі чули найбільше, і з’явилася вона недавно), а через ворожіть інших мусульманських груп», — розповідає в коментарі Тижню Віллі Фотре, директор і співзасновник організації Human Rights Without Frontiers International (HRWF), яка моніторить питання отримання релігійної свободи у світі. «Я був в Іраку у 2003 році, після повалення режиму Саддама Гусейна, відвідав північ цієї країни, побував також у Кіркуку та Багдаді, зустрівся з місцевими християнами. Вже в ті часи вони мені розповідали про зникнення молодих дівчат із християнських родин, яких викрадали кримінальні угруповання та представники різних мусульманських груп. Після чого їх силою змушували вступати в шлюби з мусульманами й таким чином автоматично навертатися в іслам. У найкращому разі дівчат повертали за величезний викуп».
Читайте також: Бойовики «Боко Харам» показали відео з викраденими у 2014 році школярками
Експерт констатує, що коли говоримо про релігійні гоніння сучасності на Близькому Сході, йдеться не про абсолютно новий феномен, а радше про посилення того явища, що накладається на погіршення локальних соціополітичних та економічних умов. На момент повалення Саддама Гусейна потужне християнське населення Іраку раділо тому факту, що позбулося диктатора. У той момент ніхто не думав, що за десяток років ситуація нечувано погіршиться. Викрадення християн, їх побиття, катування, примушування навернутися в іслам — це дії, які відбуваються з легкої руки не лише «ІДІЛ», а й інших надзвичайно жорстоких груп, які позиціонують себе як мусульмани. Експерти зазначають, що християни становлять значну групу в тій потужній хвилі біженців із Сирії та Іраку, які переселилися передусім до сусідніх Йорданії, Туреччини, Греції, а тепер уже й до решти країн ЄС. «Війна проти Гусейна в результаті обернулася трагедією для життя і майбутнього християнського населення країн Близького Сходу. Тамтешні християни в найближчі 10–20 років перебуватимуть у постійній небезпеці, і нічого не зроблено, щоб захистити їх від ворожості», — розповідає Віллі Фотре.
Групи, які вдаються до жорстокості проти християн, не завдають собі клопоту розрізняти їхні деномінації. Для них усі вони християни. Чи то йдеться про представників вірменської апостольської церкви, чи то про православних, представників сирійської православної церкви тощо — усі вони за такою логікою просто християни, яких треба або навернути в іслам, або вбити.
Якщо звернутися до теми коптського населення Єгипту, то йдеться передусім про тамтешніх автохтонів, жителів тієї частини Північної Африки, які походять із часів доісламської арабської колонізації. Нині копти є меншістю, яка живе під постійним тиском різних мусульманських груп, котрі, так само як і їхні колеги з країн Близького Сходу, про яких ішлося вище, хочуть усіляко витіснити цю християнську групу. Вони палять коптські церкви, руйнують помешкання коптів у районах їх компактного проживання. У решті сценарії жорстокості супроти них аналогічні до сирійського та іракського. Так само пропадають дівчата, частина яких розчиняється в мусульманській громаді, а частина просто безслідно зникає, як це стається внаслідок дій нігерійського угруповання «Боко харам». Треба зазначити, що у випадку Єгипту не всі мусульмани налаштовані негативно щодо місцевих християн, зокрема коптів. Є серед них такі, які намагаються допомогти своїм співгромадянам. «Християнство на Близькому Сході та в Північній Африці нині перебуває під загрозою зникнення. Якщо країни Заходу та ООН не вирішать захистити тамтешніх християн, то мало хто це зможе зробити взагалі. Один із імовірних сценаріїв — залучення до такого захисту «блакитних шоломів» ООН, уведення миротворців цієї організації у певні райони Іраку, Сирії, Єгипту, місця найбільшої концентрації християнського населення», — зазначає директор HRWF. І додає: «Ситуація надзвичайно сумна. Як на мене, західні сили частково відповідальні за погіршення ситуації з християнами Близького Сходу та Північної Африки. Санкціоноване Джорджем Бушем повалення Саддама Гусейна в Іраку створило своєрідний вакуум, який дуже швидко зайняли інші, передусім політичні, сили, що становлять більше зло, ніж режим Гусейна».
Читайте також: Камерун здійснив успішну антитерористичну операцію проти бойовиків Боко Харам
Нігерія є країною з найбільшим населенням серед усіх у Чорній Африці (194 млн осіб), і воно поділене на дві великі релігійні громади: християн і мусульман. Країна поділена саме за релігійною ознакою: 12 північних штатів живуть за законами шаріату, решта, зокрема південні, є християнськими та мішаними. Найвідомішим тамтешнім ісламським угрупованням, що визнане ООН і належить до міжнародного тероризму, є «Боко харам» (західноафриканська провінція «Ісламської держави»). Найгучнішим випадком, який зробив цю групу відомою в Європі та світі, стало нахабне викрадення 270 школярок із ліцею християнського міста Чибок 14 квітня 2014 року. Як тоді заявив лідер згаданого угруповання Абубакр Шекау, «дівчата мають залишити школу і вийти заміж». Усіх викрадених осіб досі не звільнено. Треба зазначити, що жертвами «Боко харам» стають не лише нігерійські послідовники Христа, а й послідовники Мухаммада. Йдеться не про суто християнсько-мусульманський конфлікт, а про конфлікт між фундаменталістським крилом місцевого ісламу, яке хоче всіляко нав’язати свої погляди решті нігерійців, та іншими групами всередині згаданої релігії. «Випадки жорстокості щодо християн є наслідком зростання нетолерантності та радикалізму в нігерійському суспільстві», — зазначає Атта Баркіндо, дослідник ыз Лондонської школи східних та африканських студій. — Окрім угруповання «Боко харам» у різних штатах країні діє низка менш відомих за межами країни ісламських екстремістських груп, як-от «Альджуна табас» у Гомбе, «Мадінатул кеффі» у Насараві чи «Аль-Кур Анійун» у Бачі, які також вдаються до репресій щодо іновірців».
Між нігерійськими християнською та ісламською громадами на місцях періодично стаються конфлікти, проте за суттю своєю вони ґрунтуються не на релігійних, а на економічних чинниках. Ідеться про перерозподіл земель, які для одних груп населення є полями, а для інших пасовиськами для худоби. Все це виливається в терор, до якого останнім часом вдаються фулані — етнічна група скотарів, які населяють північно-західні регіони Нігерії. Спеціалісти зазначають, що в міжплемінних та економічних конфліктах фулані зі своїми сусідами їх підтримують, зокрема забезпечують зброєю, екстремістські організації. Також вони звертають увагу на те, що з кожним роком рейди фулані все далі сягають східних та південних регіонів країни. Так само як і угруповання «Боко харам», вони мають амбіцію насадити іслам на всіх теренах Нігерії, що зумовлює їхню агресивну поведінку.
У Судані зафіксована низка випадків, коли християнських священиків кидали до тюрем тільки через те, що вони намагалися реалізувати своє право на свободу віросповідання. Цю фундаментальну свободу, яку гарантує ООН, не толерує чинний суданський режим під проводом Омара аль-Башира. Під тиском зовнішніх гравців, зокрема ЄС та ООН, кліриків звільнили. Проте загалом ситуація лишається напруженою. Два роки тому суданська влада кинула за ґрати й засудила до смертної кари жінку, яка перейшла з ісламу до християнства. Від страти її врятувало втручання посольства США та Папи Римського.
Читайте також: У Нігерії бойовики атакували мирні села, близько 30 загиблих
Представники Коптської православної церкви потерпають не лише в себе на Батьківщині, у Єгипті, а й у країнах Африканського рогу, зокрема Еритреї. Їм ведеться не ліпше, ніж решті місцевих християн, зокрема членам незалежних протестантських церков, які 2002 року президент країни Ісайяс Афеверкі оголосив ворогами держави. 2006-го він фактично усунув із патріаршої кафедри тодішнього патріарха Еритрейської православної церкви Антонія, який звернувся до уряду країни з проханням звільнити з ув’язнення членів його церкви, кинутих туди за свої релігійні переконання, та не втручатися у її справи. У травні 2007-го згаданого первосвященика на патріаршій кафедрі змінив новий очільник церкви Діоскор, лояльніший до еритрейського президентського режиму, а патріарха Антонія на 10 років посадили під домашній арешт.
Стиль «законів Ярової»
Іран, Північна Корея і Китай у цьогорічному звіті HRWF зазначені як найбільші порушники прав на вільне віросповідання. До цієї трійці, на думку експертів, варто додати й Росію. В Ірані мешкає багато християн, зокрема баптистів та п’ятдесятників, багатьох із яких кинуто до тюрем. Ідеться про іранців за походженням, а не про якихось іноземців, що навернулися до християнства й намагалися ділитися своєю вірою зі співгромадянами. Така практика, на думку нинішньої іранської влади, становить загрозу для ідентичності іранців, хоча самі вони дуже толерантні до будь-яких віросповідань.
У Китаї дозволені лише ті релігійні деномінації, які пов’язані з так званими місцевими патріотичними групами та які цілковито перебувають під наглядом і контролем тамтешньої Комуністичної партії. Низка протестантських груп і католицькі священики, що фактично відмовилися підкоритися згаданій політичній партії, зазнають переслідувань, тюремних ув’язнень, зникають безвісти. Такі репресивні практики скидаються на ті, що існували в комуністичних країнах у ХХ столітті.
Офіційною релігією Північної Кореї, якщо така назва може бути доречною в цьому випадку, є чучхе, тобто націонал-комуністична державна ідеологія. У цій країні не існує громадянського суспільства, тут не толерують жодної з релігій. Траплялися випадки, коли іноземних туристів кидали за ґрати, бо ті мали необережність лишити десь примірники Біблії.
Небезпечні зміни в питанні свободи віросповідання експерти фіксують у Росії. Передусім ідеться про федеральний Закон від 25 липня 2002 року № 114-Ф3 «Про протидію екстремістській діяльності». З моменту його ухвалення російська влада надуживає цією правовою новелою задля переслідування релігійних меншин. Згідно з цим законом у РФ заборонено діяльність Свідків Єгови, ісламської течії «Джамаат табліг». Щодо останньої Верховний суд РФ постановив, що «діяльність структурних підрозділів «Джамаат табліг» загрожує міжнаціональній та міжконфесійній стабільності в російському суспільстві, територіальній цілісності Росії». Наступним тривожним дзвіночком стало ухвалення 6 липня 2016-го змін до Закону «Про протидію тероризму», ширше відомих як «пакет Ірини Ярової». Один із пунктів передбачає посилення регулювання місіонерсько-релігійної діяльності, зокрема її заборону в публічних місцях.
Читайте також: Ісламські бойовики здійснили серію терактів у Ніґерії. 16 осіб загинули
Експерти погоджуються в тому, що згадані два закони використовуватимуть, щоб усунути з РФ будь-які релігійні рухи, які не мають питомо російського походження. Релігійні репресії в Росії, своєрідний різновид релігійних і культурних чисток під патронатом Російської православної церкви, є аспектом сучасного російського націоналізму, одним з облич «русского мира», де немає місця інакодумцям, іновірцям, іноземцям.
Нинішня релігійна політика РФ поширюється і на анексований Крим та окупований Донбас. «Сепаратисти прийшли на Донбас з ідеологією «русского мира» в найагресивнішому трактуванні, яка була закріплена в ухваленій 14 травня 2014 року «конституції ДНР». У її преамбулі йдеться про те, що «верховна рада» приймає «конституцію», «сповідуючи православну віру (віру християнську православну кафоличну східного сповідання) Російської православної церкви (Московський патріархат) і визнаючи її основою основ «русского мира». Таким чином сепаратисти протиставили під виглядом православ’я особливе віровчення, що є основою російського світу, не лише всьому християнству, а й решті православних церков», — пише в статті «Свобода від совісті» на сторінках Тижня Ніколай Карпіцкій (див. № 25, 2015). Із цієї правової новели походить практика фактичних релігійних чисток на окупованих теренах Донбасу, що з регіону, де між собою мирно співіснували різні християнські деномінації, мусульмани, буддисти, індуїсти, насильно перетворився на сіру зону панування РПЦ, убивств та репресій. Не ліпша ситуація і в анексованому Криму, де всі релігійні організації та особи, які заявляли попередньо про свою афілійованість з Українською державою, змушені втікати або приречені на жорстокі утиски.
Віллі Фотре зазначає, що з реалістичного погляду Крим і Донбас по-різному не підконтрольні офіційному Києву. Досі всі спроби дізнатися долю тих, хто на цих теренах не належить до прихожан РПЦ, з боку Заходу були вельми обмеженими. ОБСЄ, на думку експерта, з цього погляду абсолютно неефективна організація. Крім того, у ситуації, що склалася, Україна має стати частиною Римського статуту, ратифікація якого нашою країною дасть змогу звертатися до міжнародних трибуналів із конкретними справами щодо військових злочинів та злочинів проти людяності на вітчизняній території. Цей інструмент дав би нам змогу чинити гамівний ефект на лідерів сепаратистських регіонів. «Щодо Криму, то всі ми маємо і далі викривати та оприявнювати репресії, які путінський режим чинить проти різних тамтешніх релігійних груп. Це дасть змогу з часом провести судові провадження з цих питань в Україні або в міжнародних судах. Це не станеться миттєво, бо йдеться про довготривалу битву», — підсумовує Віллі Фотре.
Ісламісти Близького Сходу, Африки, авторитарні режими на кшталт російського чи китайського, північнокорейський тоталітарний режим подібні в одному: вони не терплять інакодумства і будь-якої інакшості, яку передбачають свободи людини і громадянина, зокрема свобода віросповідання. У своїй діяльності вони спираються на уніфікацію суспільства за національним, етнічним, релігійним і мовним принципами. Саме тому релігійну свободу та різноманіття варто захистити, зокрема й в Україні. Толерантність і потужний релігійний ринок — ось що нас вирізняє та захищає від «русского мира», і це варто враховувати як елемент власної модерності в сьогоднішніх визвольних змаганнях українського народу.