Чисельність Сухопутних військ ЗС РФ оцінюється в межах 300 тис. солдатів, офіцерів і генералів, сюди входять також Повітряно-десантні війська (ПДВ) та Сили спеціальних операцій (ССО). Водночас ПДВ і ССО підпорядковані безпосередньо Москві. Поточні амбіційні заходи Кремля з реорганізації та реформування збройних сил спрямовані передусім на суттєве кількісне та якісне посилення їхнього вогневого потенціалу й оперативної стійкості.
Російсько-грузинська війна 2008 року викрила невідповідність організації ЗС РФ сучасним вимогам, нестачу сучасних озброєнь і військової техніки. У підсумку, незважаючи на величезну кількісну перевагу російської сторони, вона зазнала в тій війні величезних втрат у живій силі й техніці. Експерти вважають це першопричиною реформування ЗС РФ.
Читайте також: Росія-Литва: шторм, що насувається
Другою важливою причиною стала переконаність Кремля, що ґрунтується на такому собі росієцентричному підході до оцінювання подій, у причетності Заходу до Арабської весни, силового усунення лівійського лідера Муаммара Каддафі та в намірі повторити цей сценарій в інших країнах світу, зокрема в РФ. Як наслідок — хвороблива реакція Москви на революцію в Україні й наступна анексія Криму неминуче призвели до нової конфронтації між Росією та Заходом.
Тривала реорганізація
Важливою особливістю реформування Сухопутних сил РФ після 2008-го став перехід до бригадної форми організації. Це дало змогу усунути проблему комплектування частин особовим складом, характерну для попереднього дивізійного формату, а також підвищити рівень мобільності та бойової готовності батальйонів, які входять до складу бригад.
Поворотний 2008-й. Війна в Грузії показала відсталість російської армії, відтоді триває масштабна реорганізація військ РФ / ФОТО: REUTERS
У нових умовах Москва орієнтує свої збройні сили на вирішення наступальних завдань та операцій, передусім у країнах «близького зарубіжжя». Щоправда, у 2014 році, у контексті післякримського загострення протистояння між РФ та Заходом і початку війни на Донбасі, Кремль ухвалив доволі сумнівне з практичного погляду політичне рішення щодо відновлення кількох дивізій: по одній-дві на кожен із п’яти військових округів. Водночас зберігається прийнята для решти Сухопутних сил бригадна форма організації. Виняток становлять Повітряно-десантні війська, які зберігають дивізійну форму. Своєю чергою, дивізії та бригади входять до складу армій або армійських корпусів, дислокованих у військових округах.
За оцінкою експертів британського Королівського Об’єднаного інституту оборонних досліджень RUSI (Royal United Services Institute) Іґоря Сутяґіна та Джастіна Бронка, авторів дослідження «Russia’s New Ground Forces» («Нові Сухопутні війська Росії»), військова сила є основним знаряддям зовнішньої політики РФ, керівництво якої реально усвідомлює власне військове та економічне відставання від НАТО. Водночас, як зазначалося в ухваленій ще 31 грудня 2015-го Стратегії національної безпеки РФ: «…Ключовим пріоритетом Федерації залишається відновлення статусу однієї з провідних держав світу». При цьому США та їхні союзники, як головна перешкода на шляху до зазначеної мети, офіційно названі в Стратегії ворогами Росії.
Реорганізація логістики
Із 2008 року РФ реалізує довготривалу та масштабну програму військових реформ як для переозброєння армії новими видами озброєння та військової техніки (ОВТ), так і для структурної реорганізації їх відповідно до нових вимог і потреб Федерації. Важливою складовою реформи ЗС Росії є створення логістики, максимально наближеної до потреб гнучкої структури розміщення військ. Це демонструється як в Україні, так і в Сирії. Масштабно (із 140 до 13) зменшено кількість арсеналів і складів боєприпасів. Зберігання останніх переводиться до закритих складських приміщень. Щоправда, через кризу російської економіки із запланованих ще на 2016-й 580 нових складів навіть наприкінці 2018 року не було побудовано й половини.
Читайте також: Die Welt: Повернення ядерних ракет
Багато уваги приділяється оптимізації логістики: замість попередніх 330 складів залишили лише 24, але їх перетворили на великі перевалочно-логістичні комплекси. Унаслідок цього вдвічі зменшилися витрати на збереження ОВТ і відповідно чисельність залученого небойового особового складу. Іншим важливим елементом логістичної підтримки є її безпосередній зв’язок із забезпеченням мобільності військ. За аналогією з американською стратегічною практикою препозиціювання (розміщення заздалегідь важкого озброєння й техніки в критичних точках), ЗС РФ розміщують ОВТ своїх Сухопутних військ на спеціальних базах зберігання та ремонту. Наразі їх сформовано 21, зокрема п’ять — на європейській частині території РФ. Місця для них визначає Генеральний штаб поблизу районів потенційної загрози. Наприклад, одна з таких баз розташована біля Ростова-на-Дону, поблизу кордону з Україною.
На кожній із них зберігається повний комплект усього необхідного для оснащення армійської бригади, а також 2,5 боєкомплекту до всіх видів штатного озброєння. ОВТ зберігаються в боєготовому стані, із повною заправкою пальним і періодично перевіряється в дії. Це дає змогу досягти високого рівня мобілізаційної готовності, за необхідності обходитися без перекидання важкої техніки, лише доставляти на базу зберігання особовий склад. Протягом лічених днів бригада буде здатна виконувати бойові завдання. Елементи такої логістики відпрацьовані в Сирії.
Ставка на мобільність
Зауважується розвиток у складі Сухопутних військ ЗС РФ сил постійної готовності на основі концепції батальйонно-тактичних груп (БТГ), що комплектуються професіоналами та є в складі кожної мобільної бригади. Станом на кінець 2018 року планувалося мати 125 БТГ загальною чисельністю до 47 тис. солдатів та офіцерів.
Ці сили постійно перебувають у стані підвищеної готовності (від 2 до 24 год), і не проблема швидко перекинути їх у райони розташування баз зберігання ОВТ. Можливості транспортної авіації ЗС РФ теоретично дають змогу перемістити літаками за один раз до 20–25 осіб із легким озброєнням. До цього можна додати 12 БТГ у складі ПДВ (до 5,4 тис. десантників), призначених для дій за межами РФ, та до 1 тис. бійців Командування ССО. Обидві останні структури активно використовуються Кремлем в Україні та Сирії.
Читайте також: Сила і слабкість російського військового флоту
Москва постійно демонструє всім свою схильність до використання військової сили, дестабілізуючи ситуацію у Європі та цілому світі. Привертає увагу та обставина, що агресивне спрямування бойової підготовки російського війська й тактика його використання останнім часом надто контрастують із тим, до чого готувалися довгий час збройні сили країн Заходу (участь у миротворчих, антитерористичних операціях тощо). Війна проти України змушує Росію залучати до участі в бойових діях на Донбасі підрозділи (зокрема, елітні частини ПДВ і морської піхоти) практично з усіх регіонів Федерації включно з Бурятією, Кольським півостровом, Далеким Сходом і навіть Курильськими островами. Так, із 12 армій, що перебували в складі ЗС РФ станом на 2014-й, лише дві, розгорнуті на кордоні з Китаєм, не брали участі в бойових діях.
Реальна спроможність
За експертними оцінками, лише у 2014 році для участі у війні з Україною було залучено від 101 до 116 частин (31–32% загальної кількості) ЗС РФ, що використовували там свою штатну техніку й важке озброєння. Для Сухопутних військ Росії така практика виявилася доволі складним завданням, що потребувало значного напруження сил і засобів, масштабних транспортних перевезень, організації логістики та ремонту ОВТ на місцях і на території РФ. А це свідчить про те, що здатність Кремля підтримувати навіть поміркований темп бойових операцій у середньотерміновій перспективі доволі обмежена.
Крім того, зберігаються хронічні проблеми із забезпеченням військ сучасними видами ОВТ, комплектуванням особовим складом, мотивацією військовослужбовців і питаннями моральної категорії. А в умовах ухваленого політичного рішення щодо відновлення в складі ЗС РФ скасованої раніше дивізійної ланки зазначені труднощі лише поглиблюватимуться.
Унаслідок дії міжнародних санкцій Росія втрачає здатність виготовляти сучасні зразки ОВТ, потрібні для переозброєння її війська та для експорту. Так, до 826 зразків російських ОВТ залежать від західних поставок. На тлі погіршення економічної ситуації в РФ це фактично унеможливлює наступний розвиток оборонної промисловості та реалізацію амбіційної путінської програми щодо переозброєння російської армії. Наприклад, раніше повідомлялося про плани замовлення 2300 нових танків Т-14 «Армата» до 2020‑го, проте після перегляду через економічні труднощі цю цифру опустили до 70 і термін виконання перенесли на 2025 рік. Аналогічною є ситуація щодо інших напрямів.
Читайте також: Модернізація Збройних сил РФ: плани і реальність
Утім, можливості Росії не варто недооцінювати. Разом із реформуванням структури Сухопутних сил передбачається подальше посилення вогневої потужності. Це планується здійснити завдяки впровадженню на озброєння сімейства бронетехніки «Армата» модульної конструкції на базі важкої гусеничної платформи (танк Т-14 «Армата», БМП Т-15 «Багульник», САУ, РСЗО тощо), що фактично є концептуальним еквівалентом американського сімейства модульної бронетехніки Stryker.
Артилерія в пріоритеті
На основі досвіду війни в Україні та Сирії активно переглядається й посилюється роль артилерії, вогонь якої забезпечує 80% втрат з обох боків. У цьому контексті варто зазначити щонайменше три напрямки.
1. Збільшується кількість артилерійських підрозділів у складі бригад, формуються нові частини, зокрема окремі артилерійські батальйони (Південний військовий округ), що мають на озброєнні системи, здатні використовувати тактичні ядерні боєприпаси.
2. Багато уваги приділяється модернізації артсистем, що стоять на озброєнні, у напрямі підвищення влучності стрільби, мобільності та живучості в бойових умовах. Буксирувальні системи замінюють на самохідні аналоги. Зокрема, буксирувальні 152‑мм гаубиці 2А65 «Мста-Б» мають бути замінені на нові самохідні 152-мм автоматизовані САУ 2С35-1 «Коалиция-СВ-КШ».
3. Пропонується збільшити дальність стрільби. Так, САУ «Коалиция» зможе уражати цілі на відстанях до 40 км, тоді як «Мста-Б» — лише 24 км.
Нові акценти. Російське керівництво багато уваги приділяє модернізації артилерійських систем
У реактивній артилерії дальність стрільби 122‑мм РСЗВ («Град», «Торнадо-Г») доведено до 30 км, а 300‑мм («Смерч», «Торнадо-С») — до 120 км. Для систем 300-мм калібру зусилля спрямовані на розробку двоступеневих ракет із дальністю стрільби до 200 км. Багато уваги приділяється збільшенню швидкострільності артсистем, упровадженню модульних мультикаліберних вогневих систем (із можливістю стрільби боєприпасами різних калібрів) і створенню нових боєприпасів. До 2020-го МО РФ планує передати у війська до 660 нових РСЗВ і таким чином завершити переозброєння артилерійських підрозділів Сухопутних військ.
Гра проти правил
З огляду на бойовий досвід, здобутий у війнах на території України та Сирії, одним із пріоритетів Сухопутних сил є нарощення можливостей щодо розвідки та цілевказання в умовах сучасного поля бою. Війська отримують нові технічні засоби, зокрема БПЛА, засоби електронної розвідки та РЕБ. До інноваційних засобів розвідки для потреб РСЗВ належить розробка в Росії малого гіперзвукового БПЛА Т90 («изделие 9М61»), що доставляється до цілі стандартною 300‑мм ракетою 9М534. Апарат призначений для забезпечення розвідки віддалених цілей і цілевказання РСЗВ «Смерч» і «Торнадо-С».
Вогнева міць мобільних підрозділів мотопіхоти та повітряно-десантних військ досягається завдяки переозброєнню відповідно на БМП-3 і БМД-4М, оснащені бойовими модулями в складі 100-мм гармати 2А70 і ПТУР та/або 30-мм гарматою в складі бойового модуля «Бахча-У». Одним із пріоритетів МО РФ є мінна зброя, виробництво та застосування якої заборонене низкою міжнародних угод. Так, у РФ розробляються нові, ефективніші міни, такі як протипіхотна міна ПОМ-3 із сейсмодетонатором М-225 та протитанкова міна «Темп-30» («Клещ»). Для дистанційного мінування місцевості війська переоснащаються на нові машини ПМЗ-К.
Читайте також: Хто воює проти нас на Донбасі
Серед нових розробок у цій сфері — гусеничний мінний загороджувач на базі шасі УМЗ-А сімейства «Армата». Він матиме такий самий рівень захисту, як і танк Т-14, завдяки чому зможе діяти в бойових порядках наступальних військ. Останні дістануть таким чином унікальну можливість оперативного замінування небезпечних напрямків.
Крім ведення розвідки, підрозділи спецназу ЗС РФ спеціалізуються на веденні психологічних операцій із широким використанням можливостей населення тимчасово окупованих територій Донбасу та Криму задля досягнення цілей Кремля в Україні (дестабілізація країни, створення груп впливу, маніпуляція настроями в суспільстві тощо). Привертає увагу обов’язкове включення до складу всіх російських частин — від армійського до батальйонного рівнів включно — підрозділів хімічного захисту. Останні демонстративно оснащуються сучасними засобами хімічної розвідки та аналізу обстановки.
Підтримка з повітря. Новітні БПЛА типу Т90 можуть бути використані для цілевказання РСЗВ «Торнадо-С» та «Смерч»
Зазначена обставина викликає особливу стурбованість на Заході, адже це може означати підготовку РФ до ядерної війни. Якщо відкинути можливий фактор психологічного тиску на Захід через цілеспрямований «витік інформації» з Кремля, експерти не виключають, що там справді можуть готуватися до такого розвитку подій. Характерною особливістю є тактична інтеграція підрозділів радіоелектронної боротьби (РЕБ) до складу всіх без винятку бойових частин, зокрема на території тимчасово окупованих Криму та ОРДіЛО. У складі кожного військового округу є бригада РЕБ. Також відомо про наявність посиленої бригади РЕБ стратегічного резерву ЗС РФ.
Збройні сили є одним із провідних засобів реалізації реваншистської та агресивної зовнішньої політики РФ. І Кремль активно використовує силу задля збереження свого впливу в пострадянських республіках і для провокацій проти Заходу, а також для проекції сили в глобальному вимірі. Слід, щоправда, зазначити, що водночас Росія діє, балансуючи на межі конфлікту з НАТО, намагаючись не переходити умовну червону лінію та не провокувати свого значного сильнішого противника. Тобто в РФ розуміють катастрофічні для себе наслідки від можливого прямого зіткнення з ним. Російські Сухопутні сили орієнтовані на вирішення наступальних завдань на території противника: швидкі, короткі й сильні удари з наступним забезпеченням жорсткої оборони та переходом до деескалації конфлікту на власних умовах (навіть із загрозою застосування ядерної зброї). Тому їхні структура й озброєння оптимізуються в інтересах підвищення рівня боєздатності та можливості бойового розгортання в максимально стислі терміни. Навіть дислокація військ має значення та насамперед розрахована на здійснення постійного тиску на Україну й протистояння силам передового базування НАТО у Європі. До цього слід додати військову активність ЗС РФ і плани масштабного військового будівництва Росії в Арктиці.
Читайте також: Огляд InformNapalm: Російський “Торн” біля Дебальцевого і секретний безпілотник ФСБ у Литві
Експерти зазначають високий рівень планування Генштабу ЗС РФ, здатність організації швидкого перекидання військ на великі відстані та координації дій різнорідних сил. Усе це демонструється у війнах, які Росія веде в Україні та Сирії. А практикуючи майже безперервні навчання біля кордонів України та країн Балтії РФ із відпрацюванням наступальних дій намагається ще й оминути міжнародні обмеження, передусім Віденську угоду 2011 року щодо укріплення довіри та безпеки у Європі. Унаслідок цього Москва концентрує на кордонах значно більшу кількість військ, ніж офіційно повідомляє, зокрема в межах чергових навчань.
Аналізуючи склад і дислокацію армійських підрозділів ЗС РФ, експерти зауважують формування окремих бригад розвідки, передусім на території Калінінградської області та анексованого Криму. А це може бути свідченням планів використання відповідних армійських угруповань насамперед у наступальних цілях. Зокрема, це може бути пробиття суходолом коридору для прямого сполучення обох анклавів із материковою територією Росії.
Сформовані у 2014–2015-му в складі Західного військового округу дві нові армії (1-ша гвардійська танкова та 20-та гвардійська загальновійськова), попри пропагандистську риторику про нібито відповідь на активність НАТО, насправді спрямовані не так проти Альянсу, як проти України. Це насамперед ударні війська, покликані вирішувати наступальні завдання. Не випадково саме вони мають отримати нові види ОВТ, зокрема танки Т-14 «Армата», важкі БТР Т-15 «Багульник», БРЕМ Т-16, БМП «Курганец-25», нові САУ тощо.
Потенційний театр воєнних дій
Антиукраїнська спрямованість обох нових армій є очевидною: це постійний військовий і психологічний тиск на Україну. При цьому 20-та армія має координувати воєнні акції проти України, а дислокація та склад 1-ї танкової армії відкрито демонструє загрозу з її боку потенційних ударів у напрямках Києва та Харкова. Не можна виключати цих армій поряд з іншими силами проти України під час потенційної широкомасштабної агресії.
Інше призначення згаданих ударних армій — відверта демонстрація сили, спроба стримувального впливу на Захід і залякування Європи з метою добитися пом’якшення, а краще — повного скасування чинних антиросійських санкцій.
Читайте також: Танки в сучасній війні
Другим важливим фактором впливу Кремля на Україну в межах гібридної війни є Південний військовий округ, формально створений для противаги силам південного флангу НАТО в Туреччині й також відповідальний за збереження російського впливу на Кавказі (у колишніх радянських республіках), у Вірменії, Грузії та Азербайджані. Саме там не без участі РФ зберігаються заморожені воєнні конфлікти. Неформально ж Південний ВО відповідає за військовий тиск на Україну та за контроль над окупованими територіями Донбасу. Головний політичний інтерес Кремля в цьому регіоні — інкорпорація ОРДіЛО до складу України зі збереженням повного власного контролю над ними. До складу округу входять 49-та й 58-ма загальновійськові армії, 22-й армійський корпус та інші війська. Повідомлялося про поновлення на базі 150‑ї моторизованої дивізії 8-ї загальновійськової армії для додаткового тиску на Україну.
В анексованому Криму постійно дислоковані до 40 тис. солдатів та офіцерів Сухопутних сил ЗС РФ. Це дві батальйонно-тактичні групи десантників або морських піхотинців, артилерійська бригада та дві танкові роти. У північній частині півострова постійно перебувають також сили спецназу та інші підрозділи переважно на ротаційній основі. Військове угруповання ЗС РФ у Криму відіграє подвійну роль. З одного боку, Москва таким чином демонструє готовність блокувати можливі спроби Києва повернути півострів силою, а з другого — це потенційна загроза самій Україні з південного напрямку, здатна впливати на плани Києва. Адже дислоковані в Криму сили спецназу та морської піхоти здатні діяти уздовж українського узбережжя далеко за межами окупованого півострова як у східному, так і в західному напрямках.
Можливість інфільтрації до глибокого тилу ЗСУ, перекидання ДРГ та зброї для здійснення актів саботажу й диверсій перетворює угрупування ЗС РФ у Криму у важливий фактор впливу на війну в Україні та навколо неї і, відповідно, у загрозу безпеці Європи загалом. Для цього також призначені й штучно створені Москвою на окупованому Донбасі квазідержавні формування. Обидва сформовані росіянами там армійські корпуси, перший і другий, мають прийняту в ЗС РФ бригадну структуру та підпорядковані командуванню Південного ВО ЗС РФ. По суті, це передові ударні угруповання ЗС РФ, що вже перебувають на території України.
Читайте також: Закордонна зброя та техніка для України: Javelin, катери, радари та гелікоптери
Не таємниця, що обидва корпуси укомплектовані за російськими штатами, оснащені російською зброєю, а командні посади на всіх рівнях обіймають виключно російські офіцери та генерали, які діють під прикриттям. Уся складна радіоелектронна техніка також обслуговується виключно кадровими російськими військовими. До цього слід додати найманців, що діють на боці агресора. Насамперед, це ті, кого постачають приватні російські військові компанії на кшталт ПВК — важливого засобу військового впливу Кремля. До того ж останній ретельно приховує свою причетність до подій, які відбуваються, й отримує можливість уникнути відповідальності.
Російські війська дислоковані також уздовж кордонів із країнами НАТО та в Арктиці. З огляду на величезні поклади вуглеводневої сировини та рідкоземельних металів арктичний басейн є одним із перспективних напрямків воєнного протистояння РФ і країн Заходу, зокрема США, Канади, Данії та Норвегії. У зв’язку з наявністю спірних, на думку Кремля, питань у цьому регіоні, РФ в односторонньому порядку розпочала мілітаризацію свого північного узбережжя.
Утім, головні зусилля російської військової машини концентруються на Україні, територія якої фактично з усіх боків, крім західного, оточена переважальними силами ЗС РФ. Дислокація останніх уздовж південно-східної ділянки кордону з нашою країною свідчить про наявність планів щодо ізоляції її східних регіонів, якщо Москва визнає це за необхідне. Проте, на думку закордонних експертів, Сухопутні війська РФ не варто переоцінювати та сприймати як силу, яку нібито не можна зупинити. Приклад України свідчить, що це далеко не так. Водночас не можна й повністю ігнорувати російську загрозу, адже Кремль явно відпрацьовує швидкі наступальні дії проти НАТО й, що небезпечно, готовий реалізувати власні плани.
Важливо, щоб агресор відчував адекватну реакцію Заходу на свої військові приготування та провокації. На жаль, це відбувається дуже повільно, і навіть «азовський пакет» санкцій у відповідь на відверте піратство й напад росіян наприкінці листопада 2018 року на військові кораблі України в нейтральних водах експертне середовище розцінює, по-перше, як неадекватний, а по-друге, як малоефективний. А Кремль може оцінити це по-своєму: як слабкість.