«Фу, як тут брудно», – підкочує модні клітчасті штанці якийсь хіпстер із неодмінним «айфоном» у руці, з огидою поглядаючи на подекуди вибиті шибки гігантського цеху, де, власне, і була головна локація фестивалю. «Ой, щось якось цього року Гогольфест не такий», – з розумним виглядом виціджує середнього віку класичний столичний сноб, спостерігаючи за тим, як актор театру «Дах» у засмальцьованій робі болгаркою пиляє залізну балку, роблячи останні приготування до вистави. А зовсім поруч, біля велетенської голови Гоголя, вирізаної зі стального листу, стоїть молода дівчина, котра на запитання, як їй тут, із захопленням в очах каже: «Вперше пішла на мистецький фестиваль, і якщо вони всі такі, то відтепер ходитиму завжди».
Так, думки з приводу цьогорічного ГОГОЛЬФЕСТу розділилися – один шокований справжніми урбаністичними хащами, в яких, на перший погляд, хаотично розкидані різні локації фестивалю, другий нарікає на те, що важко знайти цей завод і дістатися до нього від метро, третій каже, що бракує масштабності тощо. Проте, якщо пригадати, завдяки чому ця мистецька акція взагалі влаштована, двох думок бути не може.
Трохи більше місяця тому ніхто й не сподівався, що цей мультидисциплінарний фестиваль взагалі відбудеться, позаяк коштів, приміщення, сформованої програми не було, та й організатори нічого не анонсували. І раптом 16 серпня як грім серед ясного неба пролунала новина: ГОГОЛЬФЕСТ таки буде. І де? Не у вже «гламуризованому» «Мистецькому Арсеналі» чи кіностудії Довженка, що остаточно перетворилася на цех із продукування російських серіалів, а у промисловій зоні Києва біля станції метро «Видубичі», на території справжнього заводу, який на добровільних засадах надав свої приміщення для мистецької акції.
А далі розпочалися речі, яким організатор фестивалю Влад Троїцький, художній керівник театру «Дах», не втомлюється дивуватися – митці, робітники, спонсори самі звернулися з пропозиціями. Автор цих рядків особисто був свідком того, як відомий арт-куратор Павло Гудімов щодня проводив по 12 годин у цеху і власноруч допомагав монтувати свою локацію. Годі й казати про згадуваних акторів театру «Дах», які самі таскають стільці для глядачів, щоб їм було, де сидіти під час вистав та клеять афіші по місту.
Чи молоді фотомитці з творчої групи «L∞K», яким за день до відкриття фестивалю надали окреме приміщення, де раніше було заводське сміттєзвалище і яке вони власноруч приводили до ладу, приварюючи металеві перила та латаючи дірки в підлозі. Або художники, що виставляються під егідою галереї «Лаб Комбінат», які окультурювали колишню заводську їдальню, щоб облаштувати мистецький простір. А як не згадати художників із Сімферополя, які живуть наразі в наметах на території заводу і які зробили свою експозицію прямо на вулиці, з дерев’яних пеньків та підручних матеріалів.
Тож глядачі отримали шість локацій – головний цех із театральними сценами та сценою нової музики, а також проектом «Неофольк» від Павла Гудімова, згадувана екс-їдальня з експозицією від «Лаб Комбінату», фотогалерея творчої групи «L∞K», кінотеатр з показами авторського кіно до самого ранку, інді-сцена з виступами альтернативних музичних гуртів. Щоденно повсюди відбуваються чотири – п’ять мистецьких подій, майстер-класів, лекцій, виступів, перфомансів. До того ж у таких умовах та атмосфері глядачі нерідко стають учасниками мистецького простору, просто допомагаючи перемістити якусь металеву тумбу чи пригощаючи кавою митця, замерзлого від щоденного перебування в цеху, що наскрізь продувається холодним осіннім вітром. Вхід на майже всі події є безкоштовним, найбільша вартість квитка на деякі акції сягає аж ніяк не захмарних для середньостатистичного киянина 100 грн.
Власне, ГОГОЛЬФЕСТ-2012, може, і вимушено, але обрав шлях численних європейських арт-фестивалів, які давно проводяться на територіях колишніх заводів та підприємств – наприклад, на території Рурського вугільного басейну в Німеччині чи на колись шахтарській Півночі Англії. Мистецькі акції в урбаністичних локаціях вже не новина, адже екс-індустріальні розвалини як ніщо інше пасують для окультурення – через наявність змін, які відбуваються на очах глядачів та разючу відмінність між промисловим минулим території та майже миттєвим її перетворенням на мистецький простір.
Цьогорічний ГОГОЛЬФЕСТ присвячений темам боротьби зі жлобством, з одного боку, та псевдо-арт-гламуром, який намагається підмінити собою справжнє мистецтво, з другого. І варто визнати, що вистави театру «Дах», концерти концептуальної музики чи фотографії на тлі поіржавілих стін і потрісканих бетонних балок сприймаються як ковток свіжого повітря. За підрахунками Тиждень.ua, за чотири дні на фестивалі вже побували кілька десятків тисяч людей, а це свідчить про те, що принаймні у столиці дуже відчутний голод просунутої публіки за ось такими нерафінованими і не пристосованими для красивої телекартинки мистецькими акціями. В будь-якому разі фестиваль триватиме до цієї неділі включно, тож поспішайте за враженнями та власним уявленням про ГОГОЛЬФЕСТ.