Олена Чекан Журналіст

Гібралтарська скеля

Подорожі
15 Лютого 2012, 12:30

Уздовж дороги до Гібралтару десятки крихітних білих іспанських містечок видираються на гори та пагорби й сповзають майже до моря. Всі їхні назви складаються з двох слів. Першу частину запам’ятати не вдається, друга залишається в пам’яті назавжди. Вона однакова – де-ла-Фронтера, тобто «на кордоні». Місцеві жителі із задоволенням розповідають, як їхні предки століттями відбивалися тут від маврів. А ось про сучасний кордон у цих місцях іспанці воліють не говорити – зізнаються: їм боляче. Те, що Гібралтар – британська територія, позначено на всіх міжнародних мапах, а от на іспанських – не бачила жодного разу.

Читайте також: Андалузійська Primavera

Форпост Великої Британії

Туристи зазвичай прибувають сюди літаками впродовж дня, ми приїхали машиною з Іспанії вранці. Високий металевий паркан, невелике приміщення, де прикордонники прискіпливо перевіряють наші документи та візу на одну добу. Працівники митниці пропускають нашу автівку, попереджаючи, що хоча ця земля й належить Британії, тут правосторонній рух. Ми швидко перетинаємо невеликий перешийок і перед нами постає височенна скеля, яку з трьох боків обрамляють вузенькі морські береги.

Яким чином на такій маленькій території розмістилися військові об’єкти, стратегічний порт, ботанічні сади й парки, природний заповідник, вишукані будинки, що терасами пнуться вище й вище, безліч культових будівель чи не всіх релігій – незрозуміло.

А ще ж є величезна печера Святого Михаїла, що ховає казкові химери сталактитів і сталагмітів, а в найнижчій частині – кришталеве підземне озеро. Раз по раз тут влаштовують концерти, що починалися, як кажуть, із Джона Леннона. А ще фешенебельні готелі на абсолютно прямовисній частині гори – там на дверях апартаментів металеві таблички з автографами Гемінґвея, Черчилля, Ейзенгавера й чи не сотень лідерів різних держав, акторів, письменників, славетних спортсменів. Нижче готелів – вузенькі піщані пляжі з розкиданими в доісторичні часи валунами та дивні бетонні конструкції для збору дощової води, подаваної у величезні підземні сховища. Прісноводних артезіанських горизонтів на Гібралтарі нема.

Головна вулиця, Мейн-стрит, нагадує деякі закутки Лондона. Пішохідна зона з офісами, банками, супермаркетами, книгарнями, ресторанами, традиційними барами (чай!) та пабами, пабами, пабами… Колись тут були британські казарми, нині шопінг-центри, бутики, сувенірні ятки, безкінечні лави для зустрічей із друзями. З усіх відчинених дверей лунає британська музика: класика, ірландська волинка, рок, народні пісні, сучасні постпанк-групи.

Сховатися від галасу можна неподалік, на крайній точці скелі. Там стоїть найпівденніший у Старому світі маяк Великої Британії. Для суден, що йдуть Гібралтарською протокою, – це важливий орієнтир, його видно на відстані до 37 км, для туристів – неочікуване місце, де тихий спокій як на долоні дарує африканський берег, заколисаний чи то туманами, чи то піщаними бурями.

Читайте також: Дикий захід Сходу

ЯНГОЛИ-ОХОРОНЦІ МАГОТИ

Проте ще вище є майже містична феєрія. Фунікулером можна піднятися на верхівку скелі, звідки на півночі десь удалині видно іспанські гори, на півдні – безмежну африканську панораму, в бухті під скелею – веселі зграї дельфінів. Навкруги – середземноморські ліси: евкаліпти, сосни, маслини, зарості олеандрів та жимолості. У чагарниках палісандрів і квітучих бугенвілій чути рулади – Гібралтар на шляху міграцій численних видів птахів. Кажуть також, що там знаходять собі схованки кролі, дикобрази, змії, але ми не побачили нікого.

А от гібралтарських безхвостих мавп (маготів) зустріли. Колись у давнину їх сюди завезли маври, і жили вони дикими тваринами. Коли Гібралтар став належати Англії, виникла дивна легенда. Начебто британці пануватимуть над цією територією доти, доки тут житиме хоч одна мавпа. Тож від середини ХІХ століття братів наших менших узяв під свою опіку військово-морський флот Сполученого Королівства, а 1944 року сам Вінстон Черчилль наказав зарахувати всіх маготів до війська й годувати.

Тоді було їх приблизно 20, нині більше сотні. Доброзичливі, кумедні; зворушує, як навіть самці з ніжністю ставляться до всіх мавпенят. Саджають на спину й бігають. Матусі зачаровано спостерігають. Пабло й Альберто, які охороняють і годують популяцію маготів, розповіли, що за погане ставлення до тварин можуть стягнути штраф до Ј500.

Хлопці місцеві, тож на наше прохання перейшли з офіційної англійської на яніто – розмовну гібралтарську: дивну суміш андалузького діалекту з арабською та івритом. Разом вечеряли в ресторані на вершечку гори. Сонні мавпи відмовилися навіть від бананів, а ми ласували делікатесом гібралтарської кухні – смаженою меч-рибою з іспанським білим вином.

КОРДОН АНТИЧНОГО СВІТУ

Історії Гібралтару понад 3 тис. років. Фінікійці називали цю скелю разом із протокою та африканськими горами навпроти Стовпами Мелькарта, греки – Геракловими Стовпами, римляни – Геркулесовими. Потім володарями півострова були вандали й готи, за ними маври, від 1462 року – іспанці. У 1704-му Гібралтар був захоплений англійськими військами, а в 1713-му за Утрехтським мирним договором став британською колонією. 1967 та 2002 року на референдумах майже всі жителі підтвердили належність Гібралтару Великій Британії. Іспанія й досі не може змиритися з цим.

ВАРТО ПОБАЧИТИ

Культові будівлі:

Католицький кафедральний собор Пресвятої Діви Марії.

Англіканський кафедральний собор Пресвятої Трійці .

Головна мечеть (подарунок короля Саудівської Аравії).

Велика синагога.

Головний індуїстський храм.

Музеї:

Музей Великої облоги іспансько-французькими силами у XVIII столітті.

Музей Другої світової війни.

Історичний музей (спадщина фінікійців, греків, римлян, маврів, іспанців, британців).

Читайте також: М’ятний смак Магрибу

СТРАТЕГІЧНА ТЕРИТОРІЯ

Площа Гібралтару – 6,8 кмІ. Колись це був острів, але згодом намився піщаний перешийок, що з’єднав його з Піренейським півостровом. Найбільша висота скелі – 426 м. Населення – майже 30 тис. осіб. Нащадки англійців, мальтійців, генуезців, іспанців, євреїв. Глава держави – королева Єлизавета ІІ, яку представляє губернатор. Домінує над Гібралтарською протокою, що сполучає Середземне море з Атлантичним океаном. Візу для відвідання можна отримати в консульстві Великої Британії в Малазі.