Коли влітку 2012 року я проїздив територією Боснії і Герцеговини, там відчувалося досить сильне напруження. Повсюди виднілися сліди громадянської війни. Спалені й закинуті будинки, залишки огорож і вогневих позицій на перехрестях, а також таблички з написом: «Увага, міни!!!» Хоча в Сараєві уже складно було знайти пам’ятки баталій і чотирирічної облоги. Закордонні інвестиції та «блакитні берети» ООН швидко допомогли зарівняти всі рубці. Столиця блищала у променях літнього сонця, як самоцвіт. У центрі біля костелу – мечеть із мінаретом, яка змагається за висотою з куполами православного собору. Багатонаціональну розмаїтість культур помічаєш у Сараєві на кожному кроці.
«Слава Богу, що люди тут уже не ріжуть одне одного», – роздумував я за бокалом холодного пива. Довгенько шукав пивну: боснійці, ті, що мусульмани, таких напоїв не вживають, тож довелося йти в сербську частину міста. Тоді я ще не відчув, що спокій і благодать – то лише тонка шкарлупа, під якою накопичуються напруження і злість. Ознаки цього стали помітні в жовтні 2013 року, коли в Боснії і Герцеговині відбувся перший після 1991-го та проголошення незалежності перепис населення. Хтось, мабуть, запитає, що ж такого конфліктного може бути в звичайному переписі та його статистичних даних? Але така людина просто не знає Балкан. Гаряча кров і традиції, етнічна належність і віросповідання – це гримуча вибухова суміш.
Перепис населення мав правдиво та об’єктивно відповісти на запитання, без відповідей на які жодна держава не може нормально розвиватися. Яка кількість населення в країні? Яка його частина економічно активна і скільки безробітних? Знати склад населення за національністю, статтю, віросповіданням дуже важливо для встановлення оптимальної політичної системи.
Надто делікатною темою все ще залишаються дані про кількість загиблих під час війни, біженців та репатріантів, бо вони виносять на поверхню пережиті травми й збурюють ненависть. Минуле (власне, уже як 20 років) і було джерелом безперервного напруження, яке посилювалось, аж доки вибухнуло на початку лютого 2014-го. Сучасна Боснія і Герцеговина – це держава трьох народів: боснійців, сербів і хорватів, яких тут, за оцінками, близько 12%. Тобто вирішальними для політичної стабільності є питання співіснування сербів та боснійців. На чолі країни – Президія Боснії і Герцеговини, яка складається із трьох президентів – боснійця, серба й хорвата. Федерація Боснії і Герцеговини має 10 кантонів, у кожного з яких власний уряд, прем’єр і міністерства. Останніх тут діє приблизно 150, а поза ними працюють іще сотні різних держслужбовців. Такий адміністративний розмах коштує майже половину всього виробленого ВВП.
Протестні демонстрації, які вибухнули увечері в четвер 6 лютого в Тузлі, згодом розповзлися й по інших містах, дійшли, зокрема, й до Сараєва. Поступово вони переросли в силовий протест із підпалами держбудівель. Представники влади не скористалися всіма доступними засобами для ведення діалогу із протестувальниками, а спробували придушити акції непокори за допомогою поліції. Як і слід було очікувати, застосування сили тільки активізувало протести й пов’язане з ними свавілля.
Тисячі людей, які залишилися без роботи, демобілізовані військові й безробітна молодь вимагають урізати зарплати держслужбовцям, покласти край «злочинній приватизації», вимагають відставки влади на місцях та заміни її складу безпартійними спеціалістами. Міністр внутрішніх справ Боснії і Герцеговини Фахрудін Радончич сказав про демонстрації, що це аж ніяк не державний переворот, а виступ громадян проти державної мафії, тоді як самих учасників протестів назвав «дітьми батьків, у яких немає грошей на хліб».
Логічним наслідком катастрофічної ситуації в боснійській економіці та нездатності етнічно розділеної політичної системи запропонувати вихід із глухого кута є гнів населення, до певного часу стримуваний страхом поновлення громадянської війни. У теперішній ситуації, коли безробіття сягнуло 40% і три президенти не здатні домовитися про надзвичайно важливу систему заходів, що вирішила б проблеми, в населення просто увірвався терпець. Сусідня Хорватія вже стала членом ЄС, а Сербія розпочала переговори про вступ до нього. Боснія і Герцеговина потопає в хаосі, що ще більше блокує її інтеграцію до європейських структур.
За останні кілька днів вдалося досягти певного затишшя. Однак поки що не знайшлося авторитетного й харизматичного лідера, спроможного провести в країні розумні реформи, які швидко підняли б рівень життя населення.
У боснійських газетах уже з’явилися критичні коментарі: «Нам потрібен хтось на кшталт Віталія Кличка в Україні. Своїх януковичів у нас тут кілька».