Історики й політичні експерти в США сперечаються, чи варто вважати Трампа фашистом, чи «лише» правопопулістським азартним гравцем з автократичними амбіціями. Однак немає сумнівів, що його повернення до влади поставить під загрозу американську демократію.
Але якого типу авторитарного правління прагне Трамп? Варто бути обережним, використовуючи термін «фашизм». Це пов’язано з тим, що цей ярлик із часом роздувається, часто інструменталізується із сумнівною метою і в такий спосіб має тенденцію до девальвації, перетворюючись на порожню формулу. Називання сучасних авторитарних рухів відомим історичним терміном також може затушувати їхню новизну, а отже, і конкретну небезпеку, яку вони становлять.
Крім того, Трампу бракує основних характерних ознак фашистських лідерів, відомих з історії. Це правда, що в нього є войовничі прихильники, які прославляють його як Спасителя й готові вчинити, імовірно, будь-який акт насильства за його наказом або на підставі припущення, ніби вони діють від його імені. Однак цей рух не має стандартизованої воєнізованої структури на кшталт італійських чорносорочечників або німецьких штурмових загонів. Різноманітні добре озброєні правоекстремістські й релігійно-фундаменталістські ополчення, які готуються до громадянської війни, є не під прямим командуванням Трампа, а радше розглядають його як першопроходця для реалізації своїх власних амбіцій.
Трампові також бракує логічно сформульованої ідеології та повністю синхронізованого партійного апарату, який у всьому йому беззастережно підкорявся б. Ще одна відмінність від «класичних» фашистських лідерів полягає в тому, що він не має планів імперських завоювань. Натомість Трамп обіцяє далекосяжне виведення США з глобальної політичної та військової залученості. Це не виключає, утім, що він не може розпочинати війни, якщо це відповідатиме «національним інтересам» за його довільними стандартами. Однак, по суті, виступає за ізоляціоністську Америку, яка хоче покинути решту світу напризволяще, допоки це не зачіпає бізнес-інтереси США.
Трамп переймається насамперед особистим збагаченням і підтвердженням свого патологічно роздутого его, а не ідеологічною послідовністю. Однак не варто забувати, що історична фашистська ідеологія також набагато менш однорідна, ніж видається. Для винахідника фашизму Беніто Муссоліні ця ідеологія була, по суті, лише засобом для досягнення мети — реалізації його власних фантазій про всемогутність. Щоб реалізувати їх, Муссоліні в найкоротші терміни сам вигадав фашистську ідеологію.
Читайте також: Нові умови Трампа: вивертайте кишені
Трамп інтелектуально на таке не здатен. Однак не можна виключати, що таку відповідну ідеологію йому можуть створити ультраправі натхненники, такі як його колишній головний радник Стів Беннон. І якщо йому не вдасться повністю підкорити вже значною мірою викорінену Республіканську партію, не виключено, що він може зруйнувати її та замінити на беззастережно лояльну до нього «трампістську» партію.
Однак поки що рух Трампа є не ієрархічно організованим утворенням, а радше плутаною сумішшю фанатичних правих екстремістів, неонацистів і білих супремасистів, християнських фундаменталістів, езотеричних містиків-конспірологів, параноїдальних лобістів зброї та «лібертаріанських» ворогів будь-якого впливу держави на економіку й суспільство. Образ протрампівського натовпу, який штурмував Капітолій у січні 2021 року, продемонстрував не колони в уніформі, що крокують нога в ногу, а дико дезорганізований, керований ілюзіями й самовповноважений натовп.
Значною мірою цей конгломерат іде не за колективістськими ідеалами, а за збоченою ідеєю індивідуалізму. Це перегукується з американським міфом про самодостатнього першопроходця й водночас зачіпає сучасний надмірний гедонізм, згідно з яким не можна дозволяти нікому та нічому обмежувати особисту насолоду від життя.
Дональд Трамп сприймається цією течією не як авторитарний лідер, а як людина, що зробила себе сама, нехтує всіма соціальними правилами й подає приклад своїм послідовникам, як беззастережно нав’язувати свою волю, не зважаючи на інших. Навіть нещодавнє засудження Трампа як злочинця не ставить під сумнів його придатність обіймати найвищу посаду в державі. Найімовірніше, у цьому вбачають спробу керівної влади змусити нонконформіста замовкнути.
У цьому сенсі Трампа також добре сприймають «анархокапіталістичні» суперпідприємці на зразок Ілона Маска, які хочуть скинути із себе всі кайдани суспільного й державного контролю, щоб мати можливість безперешкодно реалізовувати свої мегаломанські проєкти. Це призводить до очевидного парадоксу: пропагандистів необмеженої індивідуальної свободи, таких як Маск, приваблюють криваві автократи на кшталт Путіна. У ньому вони бачать прототип людини дії, яка налаштована на все й чиє жахливе прагнення до самореалізації не зупинити.
Навіть якщо трампізм відрізняється від «класичного» фашизму за низкою ознак, це жодним чином не означає, що він є менш загрозливим. Саме дифузний характер цього руху не дає змоги захисникам демократії розгледіти його в усій повноті й цілеспрямовано боротися з ним. Той факт, що прихильники Трампа проєктують на нього найрізноманітніші очікування й амбіції, дає йому карт-бланш, який він може заповнити як завгодно для досягнення власної мети — установлення особистої деспотії.