Між процесіями тягнеться вервечка міліціонерів, яка має в разі чого слугувати «буферною подушкою». До вікон та вітрин будівель прикипають люди зі збільшеними від подиву очима. У тітушків немає ані пісень, ані кричалок, проте, коли в колоні євромайданівців виникає пауза, спортсмени виявляють ініціативу й вигукують: «Я-ну-ко-віч!..» «Під-а-решт!» – одностайно продовжують протестувальники, після чого обидві сторони заходяться реготом.
Ідея Форуму Євромайданів, за словами його ініціаторів, назрівала давно, адже стало зрозуміло, що стояння на головних площах міст саме по собі справі не зарадить. Вибір Харкова як місця проведення теж не випадковий: нині він серед найболючіших точок України. З одного боку, місто інтелектуалів і студентства, пронизане волелюбними настроями, із другого – неоране поле пострадянських настроїв та методів. Тутешні тітушки й бюджетники, на відміну від київських, не просто найманці, що байдуже виконують свою роботу, а нерідко охоплені шалом фанатики. Територія контрастів, де протистояння набуває значно драматичнішого забарвлення, аніж у столиці. «Дуже показово й символічно, що все це відбувається саме в Харкові, – каже письменник Сергій Жадан. – Він дуже вразливий: ви усі чули заяви харківських політиків, спрямовані на розкол країни. Те, що представники різних міст і регіонів приїхали сюди цілеспрямовано, задля збереження територіальної цілісності, дуже важливо».
Ті, хто в танку
Ідейні противники асоціації тут також мають символіку. Палкі бабуні чіпляють на груди георгіївські стрічки, а «цвіт спортивної молоді» вбирає жилетки з логотипом партії «Оплот». «Живи сильно!» – закликають їхні прапори. Біля місця реєстрації на делегатів уже чекають: виїзд із двору для автобуса заблокований кількома автівками з чорно-помаранчевими смугастими стрічками, тож активісти мусять шукати альтернативних шляхів добирання. Поки вирішуються організаційні моменти, делегати намагаються спілкуватися з опонентами. «Ми за отношенія с Россієй! ЄС нє прінєсьот нам нічєго хорошего!» – заявляє найкрасномовніший із тітушків. «Фашисти, тунєядци, бандєровци!.. Страну развалілі, уроди!..» – агресивно блокують спробу перемовин бабці-бюджетниці. Навіть В’ячеслав Брюховецький не зміг налагодити контакт із прихильниками влади. Останні закидали яйцями автобус київських делегатів та екс-міністра закордонних справ Володимира Огризка.
Є чим пишатися? Молодикам із антиєвромайданівського табору видали плакати в дусі радянського агітпропу
До слова, окрім партії «Оплот», існує серія однойменних бойових танків. Дуже символічний збіг з огляду на те, як діють і мислять послідовники політсили. Втім, їхня постійна присутність не деморалізувала, а навпаки, стимулювала робочий процес. Постійний «хвіст» і спроби зриву заходу давали розуміння його важливості й небезпеки. Місце проведення першого засідання до останньої миті трималося в таємниці, а можливі варіанти в останню мить відпадали. Зрештою, зустріч відбулася в автокефальній церкві (що була відразу-таки заблокована антимайданівцями). Після засідання делегати розділилися на сім робочих груп, кожна з яких мала опрацьовувати окремий аспект взаємодії Майданів: фінансування, інтелектуальні й мистецькі заходи, охорону й безпеку, координацію інформаційної політики, освітянську діяльність та ін.
Група, яка засідала у Книгарні «Є», зазнала нападу прибічників дружби з РФ, що залетіли всередину, потрощили вітрини й нагнали газу. Делегати перевели жінок у дальшу залу, чоловіки чинили опір зловмисникам. Як наслідок, серйозні ушкодження дістав один із охоронців харківського Майдану. Група перебралася до іншого приміщення: через газ працювати далі було неможливо, проте бойовий дух не занепав: «Таких незабутніх вражень, які вони нам створили, я шукала б довго! – каже письменниця Лариса Ніцой. – Уявіть, що ми просто приїхали, посиділи, проголосували, поїли, – це не те! Люди Харкова, які проти нас, дякую! Я вас дуже прошу, бийте нас, тому що українська мудрість говорить: на місце кожного битого приходить двоє небитих. Я готова підставлятися! Хай на моє місце прийде двоє, і на місце кожного наступного прийде ще більше – так підніметься вся Україна!»
Тим часом силовики розігнали харківський Майдан і привели на його місце бюджетників. Увечері після засідань організатори просили делегатів зняти символіку й розходитися по домівках та готелях швидко і групами. Самотнім перехожим місцеві активісти пропонували супровід.
«Необхідні максимальні обережність і конспірація, – пояснює Олег Закапко, один із організаторів з’їзду. – В міру наближення Форуму вони посилювалися, ми реагували на стеження за нами, на погрози нашим родичам. Моїх батьків і рідних реально залякували, щоб на мене вплинути. Я кілька останніх днів живу не вдома, під час переміщення вимикаю телефон, відриваюся від «наружки» (зовнішнє спостереження): вона останніми днями відкрито ходила. Але головне, що захід відбувся і пройшов у тому руслі, в якому ми запланували!»
Наступного дня під час пленарного засідання вимкнули світло: про всяк випадок, у всьому районі. Не обійшлось і без «бімби», цього разу в тій-таки автокефальній церкві. Коли ж делегати прийшли до пам’ятника Ярославу Мудрому, аби зустрітися з активістами харківського Майдану та журналістами, туди було підігнано звукову техніку від Укртелекому, аби завадити зустрічі. Радісний «концерт на заявки» почався попри те, що того самого дня відбувався похорон загиблих унаслідок пожежі на Хартроні. З різних боків підходили колони з бабцями й тітушками, останні не шкодували піротехніки та емоцій. Однак «звукова атака» теж зазнала фіаско: активісти оперативно й собі роздобули колонки та звукопідсилювачі.
Проект чи не проект?
Один із основних закидів ініціаторам Форуму – горезвісна теза «це проект Банкової». Тавро, яке вже традиційно вішають на будь-яку ініціативу. Одними з ініціаторів заходу були представники Громадської ради «Майдану». За їхніми словами, своє тавро вони отримали від опозиції за спроби запропонувати конкретніший план дій. «Усе, що не опозиція, – проект Банкової! – коментують ГРМівці. – А вони тоді хто?..»
«Маємо зробити просту річ: навчити наших політиків, що громадянське суспільство – це активний гравець у нашій політичній системі, – каже Володимир Огризко. – Нам пропонують, щоб ми аплодували, коли нам щось подарують. Маємо зробити так, аби ми аплодували, коли наші вимоги і до влади, і до опозиції, і до самих себе будуть виконані».
Спортсмени на паперті. Група тітушків блокує двері храму, де в цей момент відбувається перша робоча зустріч Форуму Євромайданів
Звісно, напевно гарантувати не можна нічого. Як зазначають деякі критичні уми, активісти самі можуть не знати, що є чиїмось проектом. Але хай там як, а Форум став концентрацією діячів культури й освіти, серед яких В’ячеслав Брюховецький, Євген Жеребецький, брати Капранови, Сергій Жадан, Андрій Кокотюха та ін. Тож навіть якщо припустити, що проект мав місце, то в будь-якому разі він працює на користь Євромайдану.
«Були припущення, чи не спрямований Форум на розкол Майдану. – каже Сергій Жадан. – Він, навпаки, спрямований на його консолідацію! Для нас головним завданням є започаткування Євромайданів як всеукраїнського руху. Майдани збираються в багатьох містах. В одних стоять сотні людей, в інших – десятки, є міста, де стоять четверо-п’ятеро осіб. Днями був у Краматорську, бачив це на власні очі. Для нас дуже важливо консолідувати, встановити зв’язки між тими людьми, налагодити співпрацю. Принцип співдії має бути визначальним, ключовим. Співдія – це не створення квазіструктур, не протиставляння себе опозиційним політикам, а саме співпраця з тими, хто сьогодні відстоює ті самі принципи, які відстоюємо ми».
Під час пленарного засідання, яке відбувалося в храмі, виступав представник кримських татар та севастопольської делегації. Як і всі спікери, він говорив біля стіни з образами та розп’яттям. «Коли під християнською іконою стоїть мусульманин, то це свідчить про справжню єдність!» – прокоментував Олег Закапко.
Знизу вгору
Загалом до Харкова з’їхалися 125 делегатів з усіх точок України. Робота в кожній із семи груп тривала три-чотири години. Попередні пропозиції висловлювалися та обговорювалися в тематичній гугл-групі, тож матеріал для обговорення був готовий заздалегідь. Пропозиції стосувались як загальних напрямів роботи Євромайданів, так і конкретних акцій та заходів. Громадські активісти різних регіонів ділилися вдалим досвідом. Обговорювалися особливості кожного окремого регіону і можливі підходи до роботи з людьми: «У Криму ми не судитимемо Партію регіонів. Але судитимемо мажора, який збив людину на смерть і лишився на волі».
Започаткувати Громадський суд на Майдані; легалізувати загони самооборони, трансформувавши їх в офіційний навчально-тренувальний табір, куди могли б надсилати для навчання хлопців із регіонів; налаштувати співпрацю та мистецьку й фінансову допомогу між Майданами так, щоб підтримувати найслабших із них; налагодити інструменти контролю за витратами бюджету; мистецька мобілізація; децентралізація фінансування; створення «банку ідей»; залучення професури університетів; вихід за межі майданів та багато іншого. Ідеї народжувалися за принципом брейншторму, панувала атмосфера натхнення та драйву (підживлена попередженнями про можливий штурм).
«Те, що представники всіх Євромайданів зібралися, мені здається справді народженням того, що називають «громадянським суспільством», – коментує Огризко. – Ми починаємо чути одне одного, спілкуватися одне з одним, врешті-решт, працювати разом. Я вважаю це величезним успіхом! Ми відпрацювали цілу систему конкретних заходів, які зараз почнуть реалізовуватися. І в тому я вбачаю найбільший результат нашого Форуму. Конкретні речі, конкретні справи, які нас гуртуватимуть, якими ми керуватимемося в майбутньому».
Загальна декларація, укладена на пленарному засіданні, – це лише віхи обробленої інформації і прийнятих рішень стосовно напрямів роботи. Форум має стати регулярним заходом і проводитися щоразу в різних містах, причому перевага віддаватиметься найпроблемнішим точкам, щоб підтримати нечисленних активістів та поінформувати місцеве населення. Горезвісний план, якого так чекають на кожному наступному Віче, здається, нарешті матеріалізується і набирає чітких обрисів.
«На мій погляд, робота Форуму була надзвичайно конструктивною! – переконаний Збіґнєв Ромашевський, учасник польського руху «Солідарність», що був присутній як спостерігач. – Після Помаранчевої революції я казав, що досягнутого замало! Вибір Ющенка сам по собі не гарантує демократії. І Янукович таки повернувся до влади – на демократичних виборах. А така дискусія, як була тут, будує громадянське суспільство, коли ми, громадяни, організовуємо наше життя і вирішуємо всі питання! З тією самою метою свого часу було створено «Солідарність». Те, що відбувається зараз, значно більше сприяє становленню такого демократичного суспільства, ніж Помаранчева революція».