«Тато» — це Михайло Чумаченко, кадровий військовий, підполковник, який прослужив в армії 20 років (із 1996 до 2016 року), а з 2014‑го перебував на фронті. Пройшов Карлівку й Піски, Авдіївку й ДАП, до того ж це була не перша війна, бо раніше служив у Іраку як миротворець. За заслуги перед Батьківщиною отримав кілька нагород і відзнак, серед яких орден Богдана Хмельницького III ступеня.
Повернутися до мирного життя вирішив у 2016 році, хоча зізнається: зняти військову форму було нелегко. «Я не можу сказати, чого боюся, адже війна стирає багато страхів. Натомість відчув цілковиту неготовність зустріти своє майбутнє в мирному житті. Майже 20 років свідомого життя минуло в лавах армії, тому коли виходиш за паркан військової частини, то почуваєшся так, наче все треба починати з нуля…» — каже Михайло. Тільки «нуль» тут — не військовий термін на позначення передової, а початок нового життєвого етапу.
Читайте також: Мама Мальва
Михайло багато шукав у різних напрямах: починав із традиційного для відставників охоронного бізнесу та спортивної сфери, натомість думка про сільське господарство спала раптово. Дружина Михайла Катерина, яка займалася волонтерською діяльністю з 2014 року, дуже добре розуміла, що перемкнутися з війни на цивільне життя — велика робота, яку треба робити обом. Тож вона підтримувала чоловіка й підкидала різні ідеї мирної діяльності. Утім, Михайло таки визначився самостійно, до того ж дещо несподівано. «Не мав землі й ніколи нічого не вирощував, але прочитав у інтернеті про міні-зелень і одразу подумав, що це те, чим цікаво зайнятися», — каже Михайло
Сьогодні бізнес ветерана — це повноцінний бренд «Татова зелень». Він вирощує фіолетовий редис, малі соняшники, базилік із дайконом і горох. На такі «калібри» Михайло перемкнувся, коли створив ферму з вирощування мікрозелені, до того ж не десь на присадибній ділянці, а у великому місті, у Дніпрі.
Міні-зелень — це модний тренд, що активно набуває популярності у всьому світі. Про повернення з війни й початок нового життя Михайло не завжди говорив охоче, але коли віднайшов власний рецепт реабілітації та соціальної користі, то наважився. І ось перед фестивалем творчості учасників бойових дій із назвою «Стіл», що відбувся в Дніпрі восени 2019-го, Михайло вперше вирішив вийти зі статусу інкогніто-фермера й дав кілька інтерв’ю телеканалам.
«Я розвиваю міське фермерство вирощуванням мікрозелені. Моя зелень — це не просто сільське господарство й не просто зелень, а нова культура рослин, яка не має сезону й не потребує великих земельних ділянок. І водночас вона доступна кожному, хто хоче бути красивим і здоровим увесь рік. Отже, мій бренд «Татова зелень» представляє культуру корисної їжі, вирощеної з любов’ю», — так фермер Михайло рекламував свій бренд.
Читайте також: Архітектор з «Острова»
Михайло справді здивував аудиторію, яка традиційно сподівалася на літературу й мистецтво від бійців, але в одному із залів заходу під музику й поруч із картинами весело хрумкотіла дегустаційним редисом, капустою й морквою.
У рожевому світлі на невеличкій кухні ми бачимо справжній врожай, тільки мініатюрний. «Це моя маленька міська ферма», — розповідає підполковник у відставці й по-дитячому ніяковіє, коли дістає з поличок плоди свого пильнування і вирощування в коробочках.
Виростає зелень на кокосовому субстраті й на спеціальному матеріалі, які замінюють звичайну землю від кількох днів до кількох тижнів: усе залежить від найменування і властивостей рослин. Технологічні секрети також є: якісне насіння й чиста вода, правильне освітлення та устаткування. І що дуже важливо — хороший настрій.
Коли Михайло зрізав зелень, то попросив вийти з кухні, звідки вже за кілька секунд залунала класична музика. «Це його царина й окремий ритуал, інколи навіть уночі він удобрює рослини під музику. У кожного свої реабілітаційні методики: я, наприклад, обрала живопис. Бо війна всіх нас не покине: навіть коли ми фізично пішли з неї, спогади все одно залишаться. А щоб далі жити й діяти, потрібен ресурс: мистецтво чи нова робота, навчання або виховування дітей, догляд за тваринами чи подорожі. Тому я рада, що Михайло знайшов свою місію зараз», — розповідає Катерина, дружина Михайла.
Користь і смак у мікрогріні дуже добре поєднано: концентрація мікроелементів і вітамінів, а також приємний аромат і його відтінки, які водночас не залишають неприємних відчуттів, як-от звичайна цибуля, приваблюють приватних споживачів, а також власників мереж ресторанів і кафе. До речі, у «Татової зелені» вже є перший ресторан — замовник у Дніпрі.
До чого пасує «Татова зелень»? На сторінці бренду у Facebook розгортається окремий гастрономічний блог зі світлинами, відгуками і влучними дописами: «Тато радить: мікрозелень коріандра, помідор, крем-сир, базилік, авокадо, сметана, сіль. Викласти все шарами й подавати одразу. Смачного Миколайчика!» або «Тато радить: якщо на чорний хрусткий хліб намазати смачнючий хумус із оливками, а зверху покласти гілочки зеленого мікрогорошку, то вийде чудова страва: поживна, корисна й легка. Саме те, що треба до святкового столу. Смачних свят!».
Читайте також: Терикони і роботи
Також міні-зелень можна додавати до салатів, других страв або просто вживати свіжою: є замовники, які іноді їдять її замість обіду в офісах.
Ну й беззаперечно, що вся родина також у захваті від міні-зелені, хоча ферма й займає півкухні: донька, дружина й собака ласують зеленим горошком і базиліком на нашій зустрічі й кажуть, що в олів’є можна сміливо додавати домашній мікрогорох замість консервованого.
Важливим поштовхом, що вплинув на розвиток бренду й бізнес-стратегію розвитку, стала участь Михайла у програмі «Підтримка реінтеграції ветеранів конфлікту на Сході України та їхніх сімей»: проект Міжнародної організації з міграції за підтримки Європейського Союзу. Завдяки програмі всі охочі ветерани, які пройшли кілька безплатних тренінгів і консультацій, можуть отримати кошти для придбання техніки й започаткування власної справи. Михайло виграв грант і придбав необхідне обладнання.
«Я знаю багатьох хлопців і дівчат, які зараз перебувають у пошуку себе і власних цілей, дехто знову йде на контракт, але є й ті, хто хоче бути корисним і собі, і суспільству в мирному житті. І це правильно. Адже головне — позбутися страху перед невідомістю. Уявіть, на війні ж було страшніше… А тут треба зібрати волю в кулак і шукати те, до чого лежить душа і стоять руки, як кажуть. Усе в нас вдасться, можу поділитися порадами», — резюмує Михайло.
Близькі Михайла, стверджують, що крім аналітичних здібностей і стратегічного планування, чоловік іще має розвинену інтуїцію, яка часто підказує, у якому напрямі рухатися й де та коли краще зупинитися — майже як на фронті. Можливо, ці навички й уберегли його для нових звершень і перемог, але вже у звичайному житті.