Суспільство

  ▪   Єлизавета Гончарова

Терикони і роботи

Кажуть, що легко розвиватися в атмосфері, яка сама тебе стимулює до розвитку. Наприклад, коли поруч із твоїм домом у Донецьку є великий центр дитячого розвитку: можна не турбуватися, що твоїм дітям не буде чим займатися. Але у 2014 році життя кинуло виклик багатьом людям, яким задля своїх дітей довелося не просто виживати, а й змінювати середовище, до якого вони потрапили. І, звісно, розвиватися самим.
Матеріал друкованого видання
№ 8 (640)
від 19 лютого

Подружжя Сергія та Ганни Теличків переїхали до Вугледара, містечка з населенням близько 15 тис., із Донецька, де Ганна викладала в політехнічному університеті, а Сергій займався бізнесом. Також із ними переїхали діти — двоє хлопців п’яти й півтора року. Звісно, спочатку Сергій та Ганна думали, що поїдуть до своїх батьків лише на два тижні, але вийшло так, що більше й не поверталися. Майже одразу Телички відчули брак інфраструктури, особливо пов’язаної з освітніми послугами для дітей. Побачивши, скільки у Вугледарі молоді (зокрема, переселенських родин із дітьми), вони вирішили брати це питання у свої руки. Телички взяли невеличкий грант від однієї з агенцій ООН на проект для дітей із науковими шоу та уроками з цікавими фізичними та хімічними експериментами. Орендували приміщення, куди стали приходити діти різного віку. Показували великі видовищні експерименти, які маленькі глядачі зустрічали із захопленням. «Ти дивись, спочатку воно як вода, а змішаєш — по черзі стає червоним, жовтим, зеленим! Це ж як світлофор!» — у захваті кричали діти, згадує Ганна. І саме цей вау-ефект пробудив у багатьох із них справжній інтерес до науки, який так важко стимулювати сухими текстами з підручників.


«У сучасних дітей є проблема — велика технічна навантаженість, постійний потік інформації, який не потребує фізичних та інтелектуальних витрат. Час минає, дитина щось робить, але нічого не навчається. І, попри швидкий доступ до знань, мало хто вміє їх використовувати, аналізувати, відрізняти фейки від фактів, — розповідає Ганна. — А дітей треба навчити передусім пізнавати світ і самостійно шукати знання. Зі старшим сином у нас, здається, усе вийшло: він прагне йти до школи, бо йому цікаво. То чому ж не допомогти зробити це всім дітям Вугледара?». Тому Телички започаткували не разовий грантовий проект, а створили справжній соціальний бізнес — Інноваційно-освітній центр SТЕМ-освіти. Там більше ніж 120 дітей і підлітків з Вугледара та навколишніх селищ у цікавій формі вивчають технології, інженерію та математику. А ще виготовляють і програмують справжніх роботів, які впевнено перемагають моделі, створені командами з великих міст і навіть інших країн.


«Світова економіка змінюється. Я думаю, наші діти, які щойно пішли до школи, працюватимуть за професіями, яких ми нині навіть не знаємо, — вважає Сергій Теличко. — Тому вкрай важливо навчати їх шукати знання, бо через технічний прогрес учитися й опановувати нові навички треба постійно. Один раз здобути «професію на все життя» і більше ніколи не вчитися тепер уже просто неможливо. У сучасному світі треба бути різностороннім і готовим змінюватися». Свої переконання вони втілюють на практиці: старший син Теличків ходить у театральну та художню студії, виготовляє і програмує роботів. Телички згадують, що світ робототехніки й програмування зацікавив їх, бо для сучасних дітей ця сфера значно привабливіша й простіша, ніж для людей старшого покоління. «Ми намагаємося прищепити дітям таку позицію: будь-який проект можна вдосконалити, навіть якщо ви не маєте великих ресурсів, наприклад потрібних деталей і сенсорів. Завдяки майстерності, наполегливості, креативності можна зробити крутий проект, виходячи з наявних матеріальних умов», — упевнена Ганна.


А потім в історії «Робоклубу», що діє при освітньому центрі, трапилася Всесвітня олімпіада з робототехніки World Robot Olympiad — одне з наймасштабніших змагань світу у сфері дитячої робототехніки. Це ключова подія в галузі новітніх навчальних технологій та освітніх програм, яка відбувається вже 16 років поспіль. Перші робототехнічні змагання пройшли у 2004-му за участю 12 країн і 4 тис. команд. У 2018-му до заходу долучилося вже 65 країн, а близько 22 тис. команд зі всього світу брали участь у місцевих, регіональних і національних змаганнях. «Завдання, яке довелося виконувати на нашому першому випробуванні в межах World Robot Olympiad, — порятунок лісу за допомогою роботів. Бо фінал був у Коста-Ріці, де ця проблема стоїть дуже гостро. За допомогою робота, створеного учасниками, треба було рятувати людей, тварин, ставити огорожі, щоб пожежа не поширювалася. «І все це запрограмувати з точністю до міліметра, — розповідає Ганна. — Попри те що змагання дитячі, усе було дуже серйозно. Під час збирання та програмування своїх роботів діти цілий день перебувають за червоною лінією, за яку не мають права заступати дорослі».
У відбірковому турі в Києві команда з Вугледара посіла перше місце з-поміж усіх українських груп у категорії до 10 років. «Інші команди дуже дивувалися, що діти з маленького прифронтового містечка вперше беруть участь у змаганнях й одразу демонструють такий результат», — згадує Ганна. Команди різних вікових категорій вугледарського «Робоклубу» здобули вже багато перемог у регіональних та всеукраїнських конкурсах, фестивалях і змаганнях із робототехніки по всій Україні.


А у 2019-му вони, як переможці Всеукраїнського етапу World Robot Olympiad, потрапили на міжнародний фінал до Угорщини, виборовши перемогу в змаганні 68 українських команд. «Спочатку ми розгубилися, бо в нас у команді самі діти переселенців, тож грошей у батьків небагато, — згадує Сергій. — Тож, щоб поїхати на фінал, довелося шукати матеріальної підтримки. Потрапили ми туди завдяки підтримці проекту USAID «Економічна підтримка Східної України» та ГО Noosphere, які повірили в потенціал юних конструкторів із маленького містечка поруч із війною».


В Угорщині завданням фіналістів було створити безпілотне таксі, яке розвозить чоловічків, розрізняючи їх за кольорами та професіями: студентів — до бібліотеки, домогосподарок — до магазину. А крім того ще два таємні завдання. Вугледарці впоралися з усім, але не вклались у відведений час. Першого дня команда «Робоклубу» посіла 6-те місце, але в підсумку — 33‑тє серед 92 найкращих команд із 74 країн світу. Це стало грандіозним досвідом, який стимулює дітей займатися далі. «Звісно, ми їдемо на відбірковий тур і цього року, — без вагань каже Ганна, але потім сумнішає. — Якщо вийде перемогти, не знаємо, чи зможемо повезти дітей на фінал, бо він проходитиме в Канаді. Це дуже дорого, а у Вугледарі не так уже й багато спонсорів, які могли б нас підтримати». До речі, нещодавно «Робоклуб» виграв ще й Кубок чемпіонів FIRST LEGO League, здобувши право представляти Україну на змаганнях у Японії та Сполучених Штатах. Але про кошти, необхідні керівникам «Робоклубу» для таких подорожей, навіть страшно подумати.


«Узагалі робототехніка — це чудова платформа для здобуття навичок, потрібних у майбутньому, — каже Ганна. — По-перше, вирішення робототехнічних задач дає початок інноваціям, креативності, навичкам розв’язання проблем. Це згодом допоможе в прикладних галузях: науці, інженерії та комп’ютерному програмуванні. Але, що не менш важливо, наші учні привчаються сприймати будь-яку життєву проблему не як трагедію, а як завдання, хоч би чого воно стосувалося: питань клімату, здоров’я чи відносин у суспільстві. Тому це не тільки про робототехніку, а й про підхід до життя. Хочеться долучитися до виховання лідерів, готових до викликів майбутнього». 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Теги