Трохи більше ніж через рік після закінчення терміну перебування на посаді канцлера Німеччини політична спадщина Анґели Меркель лежить в руїнах – принаймні в частині її політики щодо Росії. Російська війна на знищення проти України страхітливим чином перекреслила її стратегію стримування Кремля через «діалог» та включення до переговорних форматів. Жахливі наслідки несе Україна. Помилковий стратегічний підхід Меркель, який підтримувала майже вся німецька політична еліта, має, однак, серйозні наслідки й для німецької економіки та суспільства. За її вперту наполегливість стосовно енергетичної узалежненості від Росії, яка мала ще більше посилитись через проєкт газогону «Північний потік 2», за який Меркель трималася до кінця, тепер настала розплата.
Але екс-канцлерка досі відмовляється визнати свою поразку, не кажучи вже про те, щоб пошкодувати про фатальні помилки безпекової політики. Ще більше, аніж відсутність готовності до самокритики, дратує емоційна незворушність, з якою вона, схоже, сприймає жахи російської агресії. Адже навіть політичні соратники, які критично ставилися до її поступливої політики щодо Росії, завжди говорили, що Меркель дуже хвилює доля України.
Проте коли почалося російське вторгнення на територію всієї України, від екс-канцлерки довго не було жодної реакції, окрім лаконічного прес-релізу, в якому вона засудила напад. Не було жодного вияву її потрясіння від звірств, скоєних убивчою путінською вояччиною проти українського цивільного населення. Натомість через кілька тижнів після початку російської інвазії Меркель з’явилася перед камерами під час розслабленої відпустки в Італії.
Читайте також: Від Меркель очікували більшого: що кажуть німецькі ЗМІ про візит канцлерки ФРН до Києва
Лише приблизно через три місяці, з нагоди її першого публічного виступу після закінчення канцлерства, вона у гарному настрої розмовляла з модератором про життя після політики та прокоментувала також і свою політику стосовно Росії. Вона не лише заперечила, що припустилася помилок, ба навіть зайшла настільки далеко, що заявила, мовляв її дії виграли Україні цінний час для підготовки до актуального широкомасштабного російського вторгнення. Відтоді вона неодноразово повторювала це в численних інтерв’ю та виступах.
На тлі того, що Меркель перешкоджала наданню Україні Плану дій щодо членства в НАТО у 2008 році та завзято противилась поставкам західної зброї Україні після 2014 року, таке самовихваляння виглядає відверто цинічно. Але екс-канцлерка не лише наполягає на правильності своєї тодішньої стратегії щодо Росії, вона, вочевидь, вважає її перспективною і зараз. Меркель виступає за посилення дипломатичних зусиль з метою припинення війни і повторює настільки ж поширену в Німеччині, наскільки й історично хибну фразу, що війни завжди «закінчуються за столом переговорів». Вона навіть продовжує марити про майбутній європейський мирний порядок, який включатиме також Росію. При цьому вона посилається на Гельмута Коля, який, на її думку, «зробив би усе», щоб «захистити та відновити суверенітет і цілісність України», але водночас паралельно, «завжди думав би й про те, як би відновити щось подібне до відносин з Росією».
Коль, однак, ніколи не мав справи з державою, яка веде війну на знищення демократичної країни в центрі Європи, тим самим катапультуючи себе з кола цивілізованих націй на невизначене майбутнє. Усвідомленню того, що в цій ситуації, безпрецедентній для Європи з 1945 року, потрібна не дипломатична гнучкість, а рішуча військова твердість, немає місця в політичній та інтелектуальній системі координат Меркель, повністю орієнтованій на баланс, а не на конфронтацію, навіть якщо єдиним недопрацюванням свого уряду вона визнає те, «що ми не зробили достатньо для стримування шляхом збільшення витрат на оборону». Однак у нинішній історичній вирішальній ситуації йдеться насамперед не про стримування, а про те, щоб на полі бою дати відсіч смертельному ворогу вільної Європи.
Читайте також: Сергій Сумлєнний: «Гадаю, що Анґела Меркель особисто винна у цій війні, і в тому рівні жорсткості, який ми маємо сьогодні»
Меркель, поза сумнівом, багато зробила для України з 2014 року. Без її участі навіть недостатні санкції ЄС проти Москви, ймовірно, довго б не протрималися. Однак масштабність російської агресивної політики вона розпізнати не змогла, не через наївність, а через переконаність, що розгадала Путіна, а отже може передбачити його наступні кроки. Те, що наміри кремлівського правителя не піддаються жодному раціональному розрахунку, а його тактика приховує абсолютну волю до знищення всіх цивілізаційних норм, було поза її уявою і, як виглядає, залишається там і сьогодні.
Можна було б відкинути це як індивідуальний дефіцит нерозбірливої політичної пенсіонерки, яка вже не здатна зрозуміти реальність радикально зміненої сучасності. Але своїми сигналами щодо «врегулювання шляхом переговорів» з Росією вона артикулює широко розповсюджену позицію. В опитуваннях більшість німців вже висловилися за активізацію дипломатичних зусиль щодо Росії, навіть якщо для цього доведеться змушувати Україну піти на поступки. Анґела Меркель авторитетним голосом підтримує це глибинне німецьке прагнення до зближення з Москвою за рахунок України.
Те, що зараз вона частіше висловлюється про свою політику щодо України, дає підстави для спекуляцій. Можливо вона вважає себе готовою до ролі «посередниці» в ініціюванні переговорів з Росією. Але якщо це станеться, то буде фатальною ознакою того, що старе російськоцентричне мислення, яке вже довело свою згубність, знову бере гору в німецькій політиці, і що «зміна часів», проголошена після 24 лютого, була лише риторичною мильною бульбашкою.