Початок кінця
Останньою грою київського ЦСКА стала домашня гра проти вінницької «Ниви». Після неї всі гравці клубу отримали статус вільних агентів. Клуб заморозили.
«Емоції були найжахливіші, – згадує Антон. – Було прикро від власного безсилля. Всі продовжували відстоювати своє. Щось робити, писати листи до: Федерації футболу України, меценатів, футбольних діячів… Але розуміли, що це ні до чого не приведе».
За час вимушеної мовчанки клубу його фанати провели дві масові акції. Першу – перед грою збірних України та Андорри. Тоді «коні» пройшлися маршем до трибун, зайняли окремий сектор та вивісили банери «Поверніть нам ЦСКА» та «ЦСКА (Київ) має бути».
Читайте також: Фанати київського «Арсеналу»: футбол, фанатизм і політику не варто поєднувати
Друга акція відбулася перед грою Україна – Чилі за тим самим принципом.
Уболівальники сподіваються нагадати про себе й під час Євро-2012. Але і успіх не дуже вірять.
Не для реклами пива
«Що для мене ЦСКА? Це досвід і веселий час, який я ніколи не забуду, – каже Рома. – Замінити клуб не зможе ніщо».
«Я вірю, що все буде добре, – каже Антон. – Однак лише тоді, коли в країні кардинально все зміниться. Влада, мислення. Коли футбол сприйматимуть не як спосіб заробляння грошей і реклами пива, а як можливість представити свою країну чи місто, можливість виховати дітей, яких цікавить спорт, а не наркотики й комп’ютерні ігри».
Від УВО до ЦСКА
Перша ластівка – команда УВО («Український військовий округ») була заснована 1934 року в Харкові. Першу столицю УВО представляла недовго: того ж року клуб переїхав до Києва, здобувши назву УБЧА («Український будинок Червоної армії»).
Читайте також: Операція «Антифанат»: чому міліція репресує футбольних ультрас
Відтак команда змінила ще кілька назв: БО («Будинок офіцерів»), ОБО («Окружний будинок офіцерів»), ОСК («Окружний спортивний клуб»), СКВО («Спортивний клуб військового округу»).
Назву СКА, «Спортивний клуб армії», майже остаточно (за винятком 1972–1976 років, тоді грали у Чернігові) було затверджено 1960 року. З 1976-го СКА почала грати за «Київський військовий округ». За радянських часів виступала переважно у другій лізі.
За часів самостійної України на долю клубу випали ще кілька переїздів та перейменувань. У 1992–1993 роках – ЦСК ЗСУ, Центральний спортивний клуб Збройних сил України, виліт з другої ліги, численні складні об'єднання та реорганізації різних клубів… Все це завершилося тим, що у 1996–1997 роках команда «ЦСКА-Борисфен» перебрала собі назву ЦСКА. Клуб грав у вищій лізі. А команда «традиційної» ЦСКА з другої ліги дістала назву ЦСКА-2. Але не так щоб надовго.
Вже за п'ять років, 2001-го, київська мерія та Міністерство оборони вирішили створити спільну команду «Арсенал» (Київ). Її сформували переважно з футболістів першого клубу. Друга команда (ЦСКА-2) була перейменована на ЦСКА (Київ).
У першості 2007/2008 років клуб грав у першій лізі. За підсумками сезону посів 19-ту сходинку й опустився до другої ліги. У 2009-му внаслідок фінансових проблем клуб утратив статус професійного. Наступного, 2010-го, команда не була заявлена на жодних змаганнях.
Отже, команди немає, натомість залишилися вболівальники. Хто вони?
Хто ми? Коні!
Київських «армійців» ще й «конями» заповзялися називати за аналогією з уболівальниками московського ЦСКА. Звідки таке прізвисько? «Є багато версій, – пояснює Ейліс із Москви. – Але найпоширеніша така: тренувальна база ЦСКА у Москві була на місці бази прикордонних військ, а футбольне поле – це поле для випасу коней».
«У мене відносин з київськими «колегами» не було жодних, – каже московський «кінь». – Але знаю, що дехто з нашого руху з ними багато спілкувався».
Історія руху київського ЦСКА розпочалася 2000 року. Тоді перший виїзд за команду «пробили» п'ятеро хлопчаків. Було їм по 14–15 років, їздили недалеко: «аж» до Борисполя, на матч з тамтешнім «Борисфеном». Після цього й вирішили збиратись вдома на окремому секторі на кожен матч, намагатись щонайбільше їздити на ігри клубу до інших міст, робити банери.
Про бійки на той час ще мало хто думав. А ЦСКА грав у вищий лізі…
Ненависть
Все змінилось 2001-го. Тодішній мер Києва викупив контрольний пакет акцій клубу та вирішив створити на базі першої команди ЦСКА київський «Арсенал», який залишився у вищій лізі. Команда ЦСКА відправилась до першої, і… багато хто з фанів залишився з нею.
«Змінена була не лише назва клубу, а й сама його сутність, – зауважують прихильники ЦСКА. – Адже з військового клубу команда перетворилась на муніципальну. З’явилися інші кольори».
«За «Арсенал» почала вболівати десь половина тодішніх «армійців», – зауважує Микола, який свого часу обрав «Арсенал».
«Майже ніхто за «Арсенал» не пішов! – заперечує Дмитро, який родом із військової династії та з дитинства вболівав за ЦСКА. – Майже ніхто. До «Арсеналу» ми відчували ненависть, позаяк цей клуб відібрав наше місце у вищій лізі».
Тим не менш, своєрідний розквіт клубу почався саме тоді. До лав уболівальників долучилася одна з ключових фігур – Б.
«У нього була харизма лідера, він педагог за освітою, – згадує Дмитро. – Коли до нього на практику приходили, бачили, що діти йому в рот зазирали. Так само й у русі було. Наче він і не тисне на тебе, але при цьому він очевидний лідер. Від Бога, як-то кажуть».
Нова ера
З Б. у русі почалась нова ера. Залишились ті, кому був цікавий новий напрямок розвитку – навколофутбол. «Старе добре ультранасилля», як сказав би Алекс із культового у відповідних колах роману Ентоні Берджесса.
Бились київські «коні» на початку 2000-х і з турками, вболівальниками «Бешикташу», і з московським «Локомотивом», зі львів’янами, із Сімферополем, з багатьма. З «Динамо» київським вирішили дружити, а от з уболівальниками «Арсеналу» навпаки ворогувати. Збирали на «махачі» до 50 осіб.
І хоча «лідер від Бога» затримався у лавах «коней» доволі недовго, однак дав чималий поштовх до розвитку. Його лінія ще й за багато років принаджувала нових уболівальників.
«Я обрав «коней» після того, як кілька років вже гоняв за «Динамо». Хотів розвиватись! – згадує 2006 рік хуліган ЦСКА Антон. – У ЦСКА тоді було мало людей. Це забезпечувало часту навколофутбольну практику. В «Динамо» ж сутички ставалися доволі рідко. Тоді з «хохлами» («Динамо») ніхто не хотів виходити на нормальні «заруби». Так, дрібні бійки, за попередньою домовленістю. Це навіть не зважаючи на те, що я був у одній з топових фірм біло-блакитних».
«Коні» грали тоді у першій лізі. Згодом за підсумками сезону 2007–2008 спустились до першої. Але ще до цього сталася не менш значуща подія: наприкінці 2007 року війну «коням» оголосили вболівальники «Динамо».
В одному полі
Причини ворожнечі називали прості: мовляв, у місті не може бути два сильні рухи. Та й виходити проти «Динамо» тоді по всій країні майже ніхто не рвався.
«Це було дурістю, – впевнений «кінь» Рома. – Адже дружили завжди».
«Війна розпочалась зі звичайного бажання довести, хто кого. Тоді «хохлам» ніхто нічого не міг протиставити, – каже Антон. – А ми набрали нормальні оберти, мали бойовий склад, було понад 100 людей , ось «хохли» й почали нагнітати. Перший час напружені відносини складалися лише з деякими особами та фірмами. Решта спочатку залишались осторонь. Але «хохли» не збавляли обертів, а ЦСКА не хотіло ставати ще одним рухом, який під них прогнеться. Це вилилось у сутичку, що переросла не лише у війну, а й у особисту неприязнь. Вона перекинулась не лише на навколофутбол, а й на бійки у клубах, в центрі міста, будь-де».
«Я не розумію, навіщо це, – додає він. – «Збірна» Києва мала б спільно зустрічати Москву та будь-яких інших яскравих опонентів. Але всі розсварилися капітально».
З «хохлами» як не перетинались. Наприклад, коли обидві команди чекали на «арсенальників», які так і не прийшли, на стадіоні в селі Щасливе. Там відбувалась товариська гра між «Арсеналом» та ЦСКА. Тоді, врешті-решт, «коні» забились з «хохлами» складом приблизно 90 на 90. Перемога – за біло-блакитними.
Депутатські забави
Попри те, що фанати ЦСКА нині переживають не найкращі часи, вони активно спостерігають за подіями в навколофутбольному житті. «Те, що міліція активізувалася, це безперечно, – зауважує Антон. – Щойно Україна на офіційному рівні вирішила приймати «Євро-2012», тиск на фанатів посилився в рази. Він був і раніше, але тоді хоч намагалися цю проблему вирішити: прибрали «Беркут» з трибун, поставили до дії діалог «функціонери – фанати»… Зараз же починається тиснява: за піротехніку, за «фашизм» на трибунах і ще безліч безглуздих речей».
Не оминула фанатська увага й ініціативи депутатського корпусу. «Проект Колісниченка – це обличчя сучасного футболу в Україні, – обурюється Антон. – Він показує, як олігархам байдуже до людей. Коли в Європі з футболу роблять шоу, агітують людей ходити на футбол (чим заробляють мільйони), а європейські матчі збирають повні стадіони, наші політики вбивають ще не змужнілий після розвалу «совка» футбол, хочуть перетворити футбольну атмосферу на ту, що панує на театральних виставах. Тиша та мовчання».